Пам'ятки Чернігівської області

Цукровий завод у Парафіївці заснований в 1846 році поміщиком Григорієм Тарновським, який проживав у родовому маєтку у сусідній Качанівці.

У 1852 році підприємство вступило в дію і вже в перший сезон роботи виробило цукру-піску, патоки та жому на суму близько 500 тисяч карбованців. У другій половині ХІХ століття завод був одним із найпотужніших цукропереробних підприємств Чернігівської губернії, де використовувалися передові на той час технології – парові машини.

У 1897 році маєток Тарновських у Качанівці разом із Парафіївським цукровим заводом було куплено за мільйон карбованців "цукровим королем" Павлом Харитоненком. У 1903-1904 pоках завод було повністю реконструйовано та розширено: збудовано нові службові приміщення, заводське селище для робітників, встановлено електричну тягу, удосконалено та частково замінено обладнання. У 1898 році спеціально для реконструкції заводу було збудовано цегельний завод, який працює й досі. На честь старшої доньки Харитоненко завод став називатися Оленівським.

У березні 1919 року господарство Харитоненка разом із Парафіївським цукровим заводом було націоналізовано радянською владою.

Завод у Парафіївці до останнього часу залишався одним із провідних підприємств Ічнянського району, але з 2011 року припинив свою роботу.

В 2020 році нові власники повністю знесли Парафіївський цукровий завод - індустріальну пам’ятку 19 століття.

Будівля полкової скарбниці - єдина кам'яна фортифікаційна споруда Прилуцької фортеці, що збереглася, найстаріша цивільна споруда в місті.

Невелику кам'яницю для зберігання козацьких цінностей, клейнодів та зброї збудував біля свого будинку запорізький полковник Гнат Ґалаґан, який піднявся при гетьмані Іванові Мазепі, а згодом - на службі у царя Петра I.

Прямокутна споруда із стінами метрової товщини має глибокі підвали. Торці увінчані барочними фронтонами, фасади декоровані пілястрами.

Тут зберігався вивезений козаками з походів видобуток: дорога зброя, одяг, гроші, а також полкові прапори.

Поруч – могила невідомого козака.

Приватний краєзнавчий музей  у Тростянці "Мисливська паланка" започаткував у своєму будинку місцевий краєзнавець Ростислав Маляренко.

Основна експозиція присвячена історії гетьманського роду Скоропадських, чиїм родовим маєтком був Тросятнець. Зокрема, представлено стіл, настінні дзеркала, шабля та інші особисті речі родини Скоропадських.

Також представлені експонати скіфської епохи, черняхівської культури, періоду Київської Русі, знайдені на околицях Тростянця.

Господар проводить кваліфіковані екскурсії Тростянецьким дендропарком та іншими навколишніми пам'ятками.

Фрагменти валів старовинної Прилуцької фортеці збереглися поряд із центральною площею міста, між вулицею Незалежності та вулицею Гоголя.

Козацька фортеця споруджена у Прилуках у XVII сторіччі за князів Вишневецьких на основі укріплень давньоруського городища Прилук-містечко. Фортеця мала міцні дубові стіни з високими рубаними вежами. Уздовж валу, що досягав 10-12 метрів заввишки, тягнувся глибокий рів. На території знаходився палац Вишневецьких, полкова канцелярія, суд, ратуша, острог, будинки полковника та полкової старшини.

З усіх фортечних споруд, крім земляних валів та кам'яних храмів, збереглася будівля полкової скарбниці, збудована на початку XVIII століття полковником Гнатом Ґалаґаном. Залишки валів Прилуцької фортеці можна оглянути на далекому кінці центрального парку. Тут встановлено пам'ятник Володимиру Мономаху.

Ріпкинський історико-краєзнавчий музей відкрито у 1985 році в одноповерховому будинку з різьбленим дерев'яним ґанком у центрі селища Ріпки.

Фонди музею нараховують понад 7 тисяч музейних предметів. У 5 залах експонуються численні документи, фотографії, побутові речі, фрагменти військової зброї, що відображають найважливіші події, розвиток економіки та культури Ріпкинщини. В історичний експозиції привертає увагу колекція козацьких люльок ХVII-XVIII століть. Етнографічно-побутовий відділ відтворює інтер'єр української хати кінця ХІХ століття.

Представлена колекція кераміки місцевих художників-керамістів, зокрема роботи представників творчої династії Денисенків з Олеші. 

Висвітлюються і сучасні події: аварія на ЧАЕС, Революція Гідності, російсько-українська війна.

Садиба Чернігівського полковника Василя Дуніна-Борковського, генерального обозного часів Гетьманщини, розташовувалась на околиці Чернігова, в селі Бобровиця (зараз мікрорайон міста).

На підвалах одноповерхового полковницького будинку, побудованого в 1680-1690-х роках, зараз стоїть збудований пізніше двоповерховий будинок у стилі класицизму.

Об'єкт знаходиться на території військової частини, обмежений доступ.

Садиба ватажка чернігівського дворянства Григорія Глібова з'явилася на околиці Чернігова - на Бобровиці - в кінці ХІХ століття.

Депутат Державної думи, заможний землевласник Григорій Глібов мав славу людини ексцентричної. Свій романтичний палац він збудував у стилі неоготики, прикрасивши його дещо незграбною сторожовою вежею. До садиби вела липова алея, вздовж якої лежали великі валуни. Місцеві мешканці ще тоді прозвали палац Глібова "замком".

Наразі в садибі Глібова розташований Інститут сільськогосподарської мікробіології Української академії аграрних наук.

Садиба Кочубеїв у Тиниці – пам'ятка архітектури національного значення.

Заснована нащадками генерального судді Василя Кочубея, які володіли селом у ХІХ столітті. Центром композиції є садибний будинок Кочубеїв, збудований у XVIII сторіччі. До будинку веде гарна густа соснова алея.

Будівля палацу одноповерхова, кам'яна, прямокутна в плані, із строго симетричною композицією фасадів. Далі в парку знаходиться будівля скарбниці із надбудованим другим поверхом, який змінив первісний вигляд споруди.

Парк у Тиниці був заснований одночасно з Сокиринським парком стараннями Григорія Галагана у першій половні ХІХ століття. Загалом збереглася складна планувальна система з кількох паркових майданчиків з алеями. Дуже цікава архітектурна структура парку: чотири алеї - ялинова, кленова, каштанова та липова - променями сходяться до центру.

До 2006 року на території комплексу було ПТУ. На даний момент будівлі та парк у жалюгідному стані.

Свято-Благовіщенський монастир у Ніжині засновано в 1702 році митрополитом Стефаном Яворським, брат якого служив у цей час настоятелем Свято-Миколаївського собору.

Благовіщенський собор збудовано в 1716 році за проєктом московського архітектора Григорія Устинова в стилі бароко. Мав другу назву - Назарет Богородичний. Всередині збереглися фрагменти розписів XVIII-XIX століть.

До комплексу також входить Петропавлівська церква з дзвіницею (1803 рік), будинок ігумена з трапезною та келіями (1808 рік), а також 12 монастирських крамниць.

В 1999 році комплекс передали громаді УПЦ московського патріархату, діє чоловічий монастир, проте реставрація будівель ведеться дуже повільно. Церковні крамниці використовуються як магазини, перукарні та інше.

Свято-Вознесенська церква у Корюківці заснована в 1882 році.

Перший храм був дерев'яним. У 1904 році на його місці було відбудовано нову Свято-Вознесенську церкву з червоної цегли.

Воскресенська церква - єдиний православний храм, що повністю зберігся за час радянської влади в Острі.

Звістка про закладку дерев'яної Воскресенської церкви датується 1790 роком. Через півстоліття храм був відбудований у класичних формах у камені.

Тут зберігається ікона Святої Варвари, створена іконописцем Василем Левченком.

Свято-Миколаївська церква в Білорічиці – це все, що залишилося від садиби Олени Волконської-Рахманової – доньки декабриста Сергія Волконського.

Садиба належала їй з 1873 року. У селі жив і творив Олександр Юлійович Ягно – архітектор, художник та майстер художньої кераміки. Це з його руки в маєтку Рахманових були збудовані всі житлові та господарські споруди садиби. До комплексу входили палац (1886 рік), флігель для гостей (1878 рік), пекарня та церква (1850 рік). Палац був зруйнований під час Другої світової війни. Церква ж була розібрана вже за радянських часів – у 1962 році.

До нашого часу зберігся лише будинок флігелю для приїжджих, у якому зараз знаходиться Свято-Миколаївська церква. У цьому витворі архітектури змішані форми російської (XVII-XVIII століття) та української народної архітектури.

Дерев'яна Свято-Миколаївська церква в Морівську збудована у XIX століті.

За радянської влади храм було закрито. До наших днів Миколаївська церква збереглася і знову діє, проте проведена нещодавно реконструкція повністю змінила її зовнішність, і храм втратив свій історичний вигляд.

Свято-Миколаївська церква в Козельці споруджена в 1781-1784 роках на місці старого дерев'яного храму.

Кам'яна однокупольна Миколаївська церква розташована в історичному центрі Козельця на березі річки Остер, недалеко від собору Різдва Богородиці. Місце розташування храму фіксує південний кордон Козелецької фортеці XVII-XVIII сторічь.

Церква добре зберегла свої первісні архітектурні форми в стилістиці пізнього бароко за винятком бані, завершення якої в 1811 було замінено сферичним куполом.

В 1981-1989 роках проведено реставраційні роботи та відновлено втрачене завершення бані. Нещодавно було створено новий іконостас, основою для написання якого послужили розписи Володимирського собору.

Сьогодні Миколаївська церква є храмом, що діє.

Свято-Миколаївський кафедральний собор - головний храм Ніжина, один із перших зразків архітектури українського бароко.

Собор збудований у 1658-1668 роках козаками Ніжинського полку коштом полковників Івана та Василя Золотаренків на місці старого дерев'яного храму. Повторює у камені класичні прийоми української дерев'яної архітектури. Характерна риса архітектури п'ятикупольного храму - "всефасадність", тобто він однаково виглядає з усіх боків. Усередині заслуговує на увагу різьблений іконостас.

В 1663 році Миколаївський собор у Ніжині став центром драматичних подій, пов'язаний із "Чорною радою" - тут було обрано гетьманом Лівобережної України кошового отамана Запорозької Січі Івана Брюховецького, що прийнято вважати початком Руїни - розпаду гетьманської держави.

Згідно з місцевою легендою, в цьому ж храмі (ще дерев'яному) гетьман Богдан Хмельницький вінчався із сестрою ніжинських полковників Ганною Золотаренко, проте насправді їхнє весілля відбулося в Корсуні.

В 1990 році Миколаївський собор було відреставровано та передано релігійній громаді УПЦ московського патріархату. Тепла церква Іоанна Предтечі (1842 рік), що входила до комплексу, перебудована в Будинок культури (вулиця Батюка, 16).

В сквері встановлено пам'ятники Богданові Хмельницькому та Марії Заньковецькій.