Пам'ятки Києва

Київський національний університет імені Тараса Шевченка є одним із найкращих вищих навчальних закладів України, найбільшим університетом за кількістю студентів і спеціальностей. Це класичний університет дослідницького типу, провідний сучасний науково-навчальний центр країни.

Імператорський університет Святого Володимира засновано в 1833 році на базі перенесеного до Києва польського Кременецького ліцею, відкрито у 1834 році в день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира. Головний (Червоний) корпус, побудований 1842 року у формах класицизму за проектом архітектора Вікентія Беретті, отримав коліри, що відповідали забарвленню стрічки ордену Святого Володимира. З боків розташовані симетричні будівлі бібліотек (1914, 1940 роки). Жовтий корпус був збудований в 1850 році як будівля чоловічої гімназії.

Першим ректором університету був видатний український науковець Михайло Максимович. Нинішню назву Київський університет отримав у 1939 році на честь видатного українського поета Тараса Шевченка, який працював у 1845-1847 роках в Археографічній комісії при університеті. Тут навчалися та викладали Микола Костомаров, Михайло Грушевський, Володимир Антонович, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Максим Рильський, Михайло Булгаков, Віктор Глушков, В'ячеслав Чорновіл та багато інших видатних учених і громадських діячів.

В Червоному корпусі розташовані Музей історії Київського національного університету, Археологічний музей, Зоологічний музей та Лінгвістичний навчальний музей КНУ. Крім того, музейний комплекс університету включає Геологічний музей, Астрономічний музей та Музей історії Ботанічного саду імені Олександра Фоміна.

Між корпусами університету розташований парк імені Тараса Шевченка з пам'ятником поетові, фонтаном у формі Чорного моря та "п'ятачком" шахістів. За Червоним корпусом – університетський ботсад імені Олександра Фоміна (8 тисяч сортів рослин).

Київський планетарій товариства "Знання" України – один із найбільших планетаріїв СНД.

Заснований у 1952 році всесвітньо відомим астрономом Сергієм Всехсвятським. Для потреб планетарію тоді переобладнали костел Святого Олександра (пізніше повернутий віруючим). До 1988 року було споруджено нову будівлю поруч із НСК "Олімпійський".

Зірковий зал планетарію має купол діаметром 23 метри та висотою 11,5 метрів. Він вміщує до 320 глядачів. В центрі зали знаходиться головний апарат - "планетарій", машина для демонстрації зірок та небесних явищ. Для більш ефективного проведення програм у Зірковій залі використовуються допоміжні проектори.

Калейдоскоп планетарських зустрічей під зоряним небом включає художні програми та освітні лекції на допомогу шкільній програмі з курсу астрономії, географії та природознавства. Можливості планетарію дозволяють з великою наочністю пояснити закони природи.

При київському планетарії працює новий культурно-розважальний центр AtmaSfera360 зі сферичним кінотеатром, ігровою зоною та арт-майданчиком.

Київський річковий порт заснований в 1897 році після завершення будівництва Київської гавані, проте ще за часів Стародавньої Русі на місці нинішнього Річкового вокзалу існувала пристань, з якої вантажі, що прибували водним шляхом, доставлялися на Поділ - головний торговий центр Києва.

Пристань функціонувала впродовж усієї історії міста, а з ХІХ століття почався регулярний пароплавний рух Дніпром, і причали почали будувати вздовж усього правого берега річки. Порт розташований у центральній частині міста, що робить його особливо зручним при доставці вантажів.

У 1953-1961 роках на Поштовій площі було збудовано нову будівлю Річкового вокзалу за проєктом архітекторів Вадима Гопкало, Вадима Ладного та інших. Вежа будівлі нагадує щоглу вітрильного судна.

В квітні 2023 року завершилася реставрація історичної будівлі Річкового вокзалу у Києві, яка тривала понад два роки.

Набережна в районі Річкового вокзалу – улюблене місце відпочинку городян та гостей міста. Звідси можна вирушити на захоплюючу водну прогулянку Дніпром, купивши квитки на теплохід, або орендувавши його цілком.

Київський фунікулер - екзотичний рейковий транспорт, що в 1905 році напряму поєднав Поділ з Верхнім містом. Став другим у російській імперії після одеського.

До спорудження фунікулера з Поштової площі до Михайлівської схилом Володимирської гірки вели лише звивисті стежки та дерев'яні сходи, що створювало значні транспортні труднощі для містян. Фунікулер був ідеальним рішенням, що дозволяло перевозити людей та вантажі на невелику відстань по крутих схилах.

Будівництво велося два роки засобами Бельгійського акціонерного товариства, яке володіло у Києві монополією на трамвай та конку. Обладнання та візки вагонів були виготовлені у Швейцарії. Після аварії 1928 року (обірвався трос, і два вагони зіткнулися, але ніхто не постраждав) фунікулер реконструювали, дорогу подовжили на 40 метрів (до того нижня станція знаходилася на вулиці Боричів Тік), нові комфортабельні вагони виготовили на Київському заводі електротранспорту. Ще дві реконструкції було проведено у 1958 та у 1984-1986 роках.

Цікавою є конструкція роз'їзду на середині дороги. Крайні рейки тут суцільні, а внутрішні розрізні. Відповідно, внутрішні колеса вагонів мають по два реборди, а внутрішні – циліндричні.

У павільйоні верхньої станції фунікулеру розміщено діораму Володимирської гірки.

Німецька євангелічно-лютеранська церква Святої Катерини в Києві - головний храм київської лютеранської громади.

Лютеранська громада існує в Києві з XVIII сторіччя. Перші богослужіння проходили в будинку аптекаря Гайтера на Подолі (зараз це аптека-музей). Побудована в 1799 році на Подолі дерев'яна кірха згоріла під час великої пожежі 1811 року. Нову лютеранську церкву заклали на "Німецькій горі", що на печерських Липках, де пізніше багато німців збудували собі будинки. Було збудовано також пасторський будинок та господарські споруди, влаштовано цвинтар, пізніше було збудовано також школу та Будинок для бідних.

Кам'яний лютеранський храм у псевдороманському стилі відбудував в середині ХІХ століття архітектор Іван Штром. За радянської влади будівля вціліла - тут був клуб атеїзму, виставкова зала. Нині це чинна лютеранська церква Святої Катерини.

Культурно-розважальний комплекс "Мамаєва слобода" в Києві є реконструкцією козацького селища XVIII століття.

На території площею 9,2 гектари налічується 98 різних об'єктів, чільне місце серед яких займає дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Також тут є кам'яниця козацького старшини, полкова скарбниця у стилі українського бароко, паланка (козацька застава), садиби коваля та гончаря, шинок та безліч інших етнографічних об'єктів, що відтворюють побут козаків.

Комплекс названий на честь легендарного козака Мамая, одного із найпопулярніших персонажів українських народних переказів. На великі свята тут відбуваються народні гуляння. Можлива організація весільних церемоній у національному стилі, а також різноманітних корпоративних заходів.

Конча-Заспа - курортна зона на березі Дніпра, елітне дачне селище в межах Києва.

Охоплює лісопаркову місцевість між Столичним шосе і Дніпром до села Козин. Назва походить від урочища Конча і хутора Заспа, які тут знаходилися. До революції належало Видубецькому та Введенському монастирям.

Після перенесення столиці України з Харкова до Києва Конча-Заспа була перетворена на закритий заповідник, був побудований відомчий санаторій і містечко урядових дач. Зараз це найпрестижніше передмістя Києва, де живуть представники верхівки політичної і бізнес-еліти.

Костел Святого Миколая у Києві було збудовано архітектором Владиславом Городецьким на початку XX століття на замовлення католицької громади міста.

Миколаївський костел став одним із перших об'єктів, при будівництві яких використовувався залізобетон - новий на той момент будівельний матеріал. Дві 60-метрові вежі у стилі середньовічної готики багато декоровані скульптурами зі штучного каменю. Зліва розташований триповерховий будинок для причту.

З радянських часів Миколаївський костел використовується як Національний будинок органної та камерної музики України, з 1992 року відновлено богослужіння.

Поруч із костелом у 2012 році встановлено пам'ятник великому польському поетові Юліушу Словацькому.

Лиса гора - історична місцевість в районі Видубичів, яку традиційно пов'язують із нечистою силою.

Назву "Лиса гора" та погану славу місця шабашів відьом приписують кільком київським пагорбам, але "офіційна" назва закріпилася за пагорбом у південній частині міста, між Саперною слобідкою та Столичним шосе.

В 1872-1876 роках тут було збудовано Лисогірський форт Нової Печерської фортеці (збереглися земляні вали з цегляними потернами). За радянських часів тут базувався військовий радіотехнічний комплекс.

Зараз це місце популярне у толкієністів та представників інших неформальних молодіжних течій.

Літературно-меморіальний будинок-музей видатної української актриси, першої народної артистки України Марії Заньковецької розповідає про життя і творчість представниці корифеїв національного українського театру кінця ХIХ – початку ХХ століття.

У Києві Заньковецька провела останні роки свого життя, мешкаючи в будинку своєї сестри Лідії Карнаухової. Перший музей у ньому було організовано в 1960 році. В 1980 році оригінальну архітектурну пам'ятку зруйнували, але через 9 років будинок відновили у первісному вигляді та відкрили в ньому оновлений музей.

В історико-біографічній частині експозиції представлені рукописи, фотографії, афіши вистав, сценічні костюми й особисті речі актриси.

Меморіальна частина відтворює інтер'єр квартири Марії Заньковецької, що складалася з трьох кімнат: кабінету, вітальні, їдальні, а також кухні. В кімнатах переважно представлено меблі і речі, що належали господині.

На першому поверсі – музейна вітальня і виставкова зала.

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка висвітлює київський період життя поета.

Розміщений у будинку чиновника Івана Житницького, побудованому в Києві в 1835 році на колишньому Козячому болоті (тепер Майдан Незалежності). Тут квартирував поет з весни 1846 року до свого арешту – 5 квітня 1847 року.

Музей Кобзаря створено в 1928 році, зараз філія Національного музею Тараса Шевченка. Фондова колекція складається з унікальних цінностей: меморіальних речей Шевченка, його офортів, автографів, фотографій, перших творів поета.

Представлені акварелі Михайла Сажина, унікальні гравюри краєвидів Києва, фото ХІХ століття, роботи видатних художників на шевченківську тематику, твори декоративно-ужиткового мистецтва.

За спогадами сучасників відтворено кімнату, в якій жив Шевченко. Особливу увагу привертає робочий стіл поета, де представлені унікальні експонати: ручка, перо, чорнильниця, кавник, фляга Тараса Шевченка, люлька, подарована поету Миколою Костомаровим.

Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського відкрився у 1966 році в будинку поруч із Голосіївським парком у Києві, де видатний український поет прожив останні 13 років життя, з 1951 по 1964 рік.

Саме тут він написав свої найвідоміші поетичні збірки "Троянди й виноград", "Зимові записи", "Вечірні розмови".

В будинку збережена обстановка вітальні, кабінету й бібліотеки Максима Рильського. Ще у трьох залах представлена біографічна експозиція, що висвітлює життя і творчий шлях поета.

Загалом фонди музею налічують понад 10 тисяч одиниць. Є можливість прослухати записи голосу поета.

Будинок оточує сад і квітники, створені руками Максима Рильського. Перед будинком встановлено пам'ятник поету.

Київський літературно-меморіальний музей-квартира Миколи Бажана відкрився 2004 року до сторіччя від дня народження поета в будинку, в якому сім'я Бажанів прожила близько сорока років.

В квартирі збережено оригінальні інтер'єри робочого кабінету, вітальні, мистецької бібліотеки, кімнати дружини та батька поета. Старовинні меблі, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, інші особисті речі поета передають особливу атмосферу інтелігентського побуту другої половини ХХ сторіччя.

Представлена колекція творів образотворчого та декоративного ужиткового мистецтва, зібрана самим господарем та його дружиною, зокрема картини Миколи Пимоненка, Федора Кричевського, Івана Труша, Катерини Білокур, Миколи Глущенка та інших митців.

Літературна частина експозиції висвітлює творчий шлях Бажана. Експонуються прижиттєві видання поезій митця, рукописи, переклади, фото з кінофільмів, знятих за його сценаріями тощо. Особиста бібліотека Миколи Бажана налічує понад 8000 книг.

Музей-квартира Миколи Бажана є філією Національного музею літератури України.

В цьому ж будинку розташований Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини, який був сусідом Бажана.

Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини відкритий в 1980 році в будинку, в якому видатний поет і державний діяч жив у Києві з 1944 по 1967 рік.

Саме у цей період він працював міністром освіти, потім був головою Верховної Ради УРСР. Квартира Тичини розташовувалася на другому поверсі, проте музей спочатку розміщувався на першому, і лише в 1990 році, до 110-річчя поета, музею передали його меморіальну квартиру №3.

Експозиція музею розгорнута в п'яти кімнатах квартири, в яких максимально збережена автентичність інтер'єрів та обстановки, що створює ефект "присутності господаря". Основну частину експозиції складають меморіальні речі Павла Тичини, які передала музеєві його дружина Лідія Петрівна.

У робочому кабінеті зберігаються його книги, музичні інструменти, художня колекція та особисті малюнки. Дуже затишними є спальня господарів та кімната тещі Павла Григоровича – Катерини Кузьмівни Папарук. Меморіальна бібліотека Павла Григоровича налічує понад 20 тисяч предметів друкованої продукції. В експозиції вітальні відображено побут української творчої інтелігенції середини ХХ століття. Саме тут музей проводить різні творчі акції.

Сувенірна крамничка пропонує книжки Павла Тичини, сувенірну продукцію з логотипом музею.

В цьому ж будинку розташований Літературно-меморіальний музей-квартира Миколи Бажана, який був сусідом Тичини.

Луганський обласний краєзнавчий музей - один із найстаріших музеїв Донбасу.

В березні 2015 року музей було переміщено з Луганська на підконтрольну Україні територію міста Старобільськ. Музей розташований у приміщеннях колишнього ремісничого училища, побудованого в 1895 році коштом дворянки Домни Деменкової, і є пам'яткою архітектури XIX століття.

З початком широкомасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році, Луганський обласний краєзнавчий музей знайшов прихисток у Львові та два роки функціонував на базі Меморіального музею тоталітарних режимів "Територія Терору". Тепер музей перемістився до Києва в Гуманітарний хаб "Луганщини моя", де й працюватиме найближчий час. На жаль, музей не має власного приміщення та виставкових просторів для повноцінного відновлення музейної діяльності.