Пам'ятки Хмельницької області

Городоцький краєзнавчий музей, заснований у 1969 році, після повної реконструкції 2016-2021 років став сучасним культурно-просвітницьким хабом та отримав назву "Городок-музей" або G-Museum.

На першому поверсі міститься філія музею органів внутрішніх справ, на другому – експозиції з історії Городоччини, на третьому – велика зала для виставок сучасних митців, на четвертому – лабораторія та зала з панорамою міста.

В основі концепції музейної експозиції лежить постать відомого вченого-мікробіолога, автора фундаментальних відкриттів у природознавстві кінця XIX – початку ХХ століть Сергія Виноградського, який був останнім поміщиком Городка. Представлена реконструкція інтер'єру робочого кабінету вченого та сучасної наукової лабораторії.

Також в експозиції можна побачити діораму "Сарматське море", дізнатися про геологію та природу Подільських Товтрів, роздивитися колекцію унікальних предметів трипільської культури, прослідкувати розвиток Городка від XIV до XX століття в історичних матеріалах, документах, фотографіях.

Частиною експозиції є аудіовізуальна інсталяція.

Залишки стародавнього Бакотського Михайлівського скельного монастиря, відомого з 1362 року.

При дослідженні келій і скельної монастирської церкви, що збереглися, було виявлено напис імовірно ХI сторіччя, в якому йдеться про заснування ігуменом Григорієм монастиря на честь Святого Михайла. Його вважають найстарішим на території Поділля. Був частиною великого давньоруського міста Бакота, яке згадується в XI-XIII сторіччях як найважливіший політико-адміністративний центр Дністровського Низов'я, потім Поділля, що входило до Галицько-Волинського князівства.

За легендою, під час нашестя татарської орди ченці, що сховалися в печерах, відмовившись зректися своєї віри, були замуровані живцем.

Відродженню монастирю в XIV сторіччі сприяли литовські князі Коріатовичі (Корятовичі), проте після повстання 1431 року Бакота втратила статус міста, а невдовзі з літописів зникли і згадки про монастир.

Населений пункт Бакота проіснував до 1981 року, коли під час будівництва Новодністровської ГЕС він був повністю затоплений водою. Обвал Білої гори в 1996 році знищив більшу частину печер із давньоруськими фресками. Нечисленні руїни Михайлівської церкви та залишки печер можна оглянути лише в одному місці на схилі гори.

Звідси відкривається захоплююча панорама Дністра.

Щороку на Маковея (14 серпня) у відродженому Бакотському Михайлівському скельному храмі при великому збігу людей відбуваються святкові богослужіння.

Китайгородське відслонення - один із найповніших у світі розрізів відкладень силуру та девону, міжнародний геологічний еталон відшарування третього та четвертого періодів палеозойської ери.

Починається відшарування на лівому березі річки Тернава та охоплює весь схил пагорба на околиці села Китайгород. Площа дорівнює 60 гектарам. Знаходиться на південно-західній околиці села Китайгород Кам'янець-Подільського району.

Поруч розташований Китагородський ліс – ботанічний заказник місцевого значення. Цінність становлять рідкісні види рослин орхідних видів.

Костел Пресвятого Серця Ісуса в Красилові заснований у 1820 році коштом полковника Миколи Сапєги. Оформлений коштом Костянтина Чорби.

Храм було виконано у класичному стилі, його фасад прикрашали півколони.

У 1921 році останній настоятель парафії отець Казимир Мазур був розстріляний більшовиками перед храмом.

У радянський період святиня була закрита (за винятком кількох років у період Другої світової війни), у будівлі спочатку розміщувався склад, потім Будинок піонерів.

У 1990 році Костел Пресвятого Серця Ісуса в Красилові було передано монастирю Ордену Братів Менших Капуцинів.

У сквері перед храмом розташований меморіал полеглим у роки Другої світової війни.

Головна міська брама (ворота) – один із ключових вузлів оборонної системи Старого міста Кам'янець-Подільський.

Належить до найдавніших оборонних споруд міста. Брама закривала в'їзд до Кам'янця через Турецький міст із боку Старої фортеці.

Комплекс Міської брами перебудував у 1746 році військовий інженер Xристіан Дальке. В'їзд у місто здійснювався через Надбрамну вежу, у приміщенні якої зараз працює маленьке кафе. Нинішній проїзд прорубано в оборонній стіні. З протилежного боку знаходиться каземат-лабораторія для випробування пороху, який вироблявся на млинах порохових на річці Смотрич. Наразі у комплексі лабораторії розміщено ресторан "Під брамою".

Трохи вище воріт розташований вірменський бастіон – потужна шестигранна споруда з великими амбразурами, збудована під керівництвом військового інженера Камілуса.

З видового майданчика над лабораторією відкривається класичний вод на Стару фортецю.

Двоярусний грот у 18-метровій скелі в парку садиби Орловських в Маліївцях носить ім'я легендарного народного героя Устима Кармалюка - Печери Кармалюка. За легендою, Кармалюк ховався у цих печерах від переслідування царської влади.

У ранньослов'янські часи, як вважають науковці, у печерах було язичницьке святилище. Пізніше на його місці було засновано православний монастир. У 1708 році подільський суддя Вавржинець Пепловський відродив печерну обитель, що прийшла в запустіння вже як греко-католицьку, запросивши отців-василіан. Верхня печера носила ім'я Різдва Іоанна Предтечі, нижня – Святого Онуфрія. Над печерами було споруджено штучний водоспад.

У 1810 році монастир був закритий, а в радянські часи була розібрана церква, що знаходилася на верхньому майданчику.

Унікальна Свято-Покровська церква-фортеця в Сутківцях - яскравий зразок середньовічного храму оборонного типу.

Збудована в XIV сторіччі як суто оборонна споруда на Кучманському шляху - одному зі шляху набігів татар. Архітектура нагадує західноєвропейські готичні замки. Після того, як у XV сторічі господар цих земель Федір Сутківецький (Сутківський) розпочав спорудження нового замку, старий було перебудовано на церкву Покрови Пресвятої Богородиці. На одному з дзвонів зазначена дата реконструкції - 1476 рік.

Будівля двоярусна: на першому поверсі розташовувався храм, а на другому - бойові ходи та бійниці. Середня частина храму була вкрита високим готичним двосхилим дахом з барочною баштою, а на передньому фасаді височіла висока дерев'яна дзвіниця.

Розбудова на початку XX століття надала Покровській церкві руських православних форм.

Нині ведеться реставрація із відновленням первісного вигляду. Відвідування є вільним, але бажано залишити пожертву на реконструкцію.

Стара фортеця Кам'янця-Подільського - одна з найвидатніших пам'яток фортифікаційного мистецтва України.

Входить до складу Кам'янця-Подільського державного історичного музею-заповідника.

Зараз найчастіше використовується назва "Старий замок", хоча формально ця фортеця була замком (резиденцією феодала) лише на самому початку свого існування, за князів Коріатовичів (Корятовичів).

Потужний оборонний вузол на в'їзді в місто головною дорогою через міст над вузьким перешийком каньйону Смотрича був споруджений у XVI столітті на основі давньоруських укріплень ХІ-ХІІ сторічь. Стара фортеця складається з 11 веж: Папська (Кармалюкова), Ковпак, Тенчинська, Ляська (Білла), Денна, Нова (Велика) Західна, Мала Західна, Рожанка, Комендантська, Лянцкоронська вежа, Нова Східна. Башти з'єднані оборонними стінами, на території розташовані казарми та облоговий колодязь. Найдавніша з веж - Денна (можливо, побудована на фундаментах римських укріплень).

У XVII столітті було прибудовано земляні бастіони Нової фортеці, яка ефективніше протистояла вогню артилерії. Сила кам'янецьких укріплень вражала сучасників. Крилатою стала фраза турецького хана Османа, який у 1621 році підійшов до стін фортеці та запитав, хто так її так зміцнив. "Сам Бог", - відповіли хану. "Тоді нехай Бог її і бере", - відповів Осман, відводячи свої війська. Однак у 1672 році Кам'янець-Подільський таки був узятий приступом турецькою армією султана Магомета IV та козаками Петра Дорошенка.

В західному бастіоні фортеці реконструйовано сцену оборони, якою керував Миколай Потоцький та під час якої загинув Юрій Володийовський. Зі Старої фортеці тричі втікав із ув'язнення народний герой Устим Кармалюк. Папська вежа, в якій він утримувався, з того часу носить його ім'я, у ній влаштована експозиція. У східному бастіоні розміщено експозицію легкої метальної зброї.

Проводяться нічні екскурсії. Стара фортеця часто є декораціями численних фестивалів та історичних реконструкцій.

Будівлю польського магістрату було збудовано у центрі Кам'янця-Подільського після надання місту Магдебурзького права в 1374 році.

Ратуша Кам'янця-Подільського вважається найстарішою в Україні. Це основна цивільна споруда Старого міста. Складається з двоповерхової будівлі ради та восьмиярусної годинникової вежі. Спочатку будівля була готичною, але згодом на неї нашарувалися різні архітектурні стилі.

У розчищеній частині багаторівневих підвалів відкрито музей "Суд середньовічного Кам'янця" з експозицією знарядь тортур. На першому поверсі розташоване недороге кафе "Ратуша".

На другому поверсі розміщено Музей історії магдебурзького права та Музей грошей.

Руська брама - унікальна гідротехнічна фортифікаційна споруда Кам'янця-Подільського, що складала разом із Польською брамою систему для затоплення каньйону річки Смотрич у разі небезпеки.

Будівництво почалося приблизно в 1527 році. Ансамбль Руської брами складався з 8 веж, барбакана та оборонних стін, що їх з'єднували, довжиною 230 метрів, які повністю перетинали каньйон шириною 90 метрів. У місці перетину русла річки в стіні були шлюзи.

В XVI-XVII століттях внаслідок частих повеней прибережні укріплення Руської брами почали руйнуватися, і до кінця XVII – початку XVIII сторіччя обрушилися чотири вежі. Збереглася Годинникова, Надбрамна, Приворотна, Прибережна вежі та Барбакан.

Наразі проведено реставрацію. Частина приміщень Руської брами використовується як творча майстерня гончарів, планується створення культурно-ремісничого центру.

Живописний Старокостянтинівський замок на місці впадіння річки Ікопоть у Случ збудував у 1561 році волинський князь Василь-Костянтин Острозький для захисту краю від татар (тут проходив "Чорний шлях" татарських набігів).

Деякий час замок служив головною княжою резиденцією Острозького. З 1575 року замок жодного разу не був взятий нападом. Зокрема, в 1618 році він витримав облогу 30-тисячної татарської орди.

Замок оточував оборонний вал, від суші він був відокремлений ровом, що з'єднував русла двох річок. Стіни були укріплені п'ятьма вежами, оформленими у стилі ренесансу. На території була восьмиповерхова дерев'яна сторожова вежа-піраміда.

Збереглася напівкругла башта-донжон, князівський палац, домова церква, нижній ярус надбрамної вежі, фрагменти стін. Під палацом знаходяться підвали з колодязями-камерами, що ведуть до річки.

Замкова церква Святої Трійці, яка виконувала оборонні функції, відреставрована (належить Православній церкві України). Всередині збереглася частина фресок XVI століття, зокрема первісний герб князя Василя-Костянтина Острозького: восьмикінцева зірка, охоплена знизу півмісяцем.

На решті території комплексу ведуться археологічні розкопки та реставраційні роботи.

На базі замку Острозьких створено історико-культурний центр-музей "Старий Констянтинів". Проводяться екскурсії, можливе замовлення додаткових послуг.

Сутківецький (Сутківський) замок сьогодні - це єдина оборонна вежа, що збереглася, укріпленої резиденції роду Сутківецьких (Сутківських).

Будівництво регулярного баштового замку було розпочато Федором Сутківецьким у XV сторіччі на основі укріпленого кам'яною стіною городища XIV сторіччя. Він став опорною точкою південної оборонної лінії на Кучманському шляху - одному із шляхів вторгнення татар.

Прямокутний у плані замок мав 4 кутові вежі, вхід здійснювався через надбрамну вежу, від якої перекидався підйомний міст через рів. У 1567 році споруда сильно постраждала під час одного з татарських штурмів. В 1623 році новий господар Олександр Балабан провів реконструкцію, але до кінця XVII століття замок втратив оборонне значення і почав поступово руйнуватися.

До наших днів збереглася п'ятигранна східна вежа, фрагменти стін та валів. Планується реставрація та створення історико-культурного заповідника. Доступ вільний.

Старокостянтинівський історико-краєзнавчий музей представляє експозицію, присвячену всім етапам розвитку міста.

Музей розміщений у двоповерховому будинку XIX століття, в якому до 1917 року розташовувалося жандармське управління, потім ревком Старокостянтинова, штаб Богунського полку Першої Української Червоної дивізії та інші органи.

В експозиції представлено понад 5 тисяч експонатів.

Стильний особняк, в якому зараз розміщується Антонінівська селищна рада, було збудовано на початку XX століття за проєктом віденського архітектора Фердинанда Фельнера, автора Одеської опери.

Це одна з небагатьох дореволюційних будівель, що збереглися, в стилі модерн з використанням фахверку, якими була забудована площа перед парадною брамою палацу Сангушків-Потоцьких. Тут розташовувався гараж Потоцьких на 9 автомобілів та майстерні.

Нині відреставрований особняк є однією з найпомітніших та найпривабливіших архітектурних пам'яток селища.

Аріанська вежа в Тихомелі - унікальна пам'ятка сакральної архітектури, єдина подібна споруда в Україні.

Каплицю збудував місцевий землевласник Павло Кшиштоф Сенюта, який був послідовником християнського вчення аріан, яке вважалося єретичним. У XVI-XVII століттях аріанство було широко поширене у Східній Європі, і, зокрема, у Речі Посполитій. Аріани заперечували триєдину сутність Бога, тобто Святу Трійцю, стверджуючи перевагу Бога-Отця над створеним ним Богом-Сином – Ісусом Христом.

Розписана фресками каплиця зведена на кургані над могилою Павла Кшиштофа Сенюти, на місці давньоруського городища Тихомель. Пізніше каплиця служила вежею спорудженої тут фортеці. Збереглася у руїнах.