Пам'ятки Хмельницької області

Дерев'яна церква Святого Миколая у Городищі збудована в 1914 році на місці стародавнього храму, відомого з 1569 року. Будівництво тривало протягом 3 років силами полонених австрійських солдатів.

Підземний хід поєднував Миколаївську церкву з монастирем Різдва Богородиці. При храмі діяла парафіяльна школа. Поруч знаходиться чудотворне джерело.

Перша дерев'яна Свято-Покровська церква в Полонному була заснована в 1720 році. В 1910 році поряд зі старою церквою було збкудовано новий дерев'яний храм - також дерев'яний, на кам'яному фундаменті. 

Першим священиком новозбудованого храму став протоієрей Миколай Матусевич, який прослужив тут до 1937 року. З приходом радянської влади він був репресований та відправлений на заслання до Колими, де й помер у 1940 році. Церкву закрили й облаштували в ній зерносховище, дзвіницю зруйнували. 

Богослужіння в Покровській церкві відновилися після Другої світової війни.

23 липня 2023 року громада храма проголосувала за перехід до Православної церкви України.

Свято-Преображенський жіночий монастир у Головчинцях – одна з найдавніших православних обителів Поділля.

Монастир заснований в 1540 році польовим гетьманом коронним Миколою Синявським. При Речі Посполитій був заселений Василіанами, в 1795 році повернутий православним.

Вперше Свято-Преображенський монастир було закрито радянською владою в 1923 році, на території було організовано притулок для безпритульних дітей. У роки Другої світової війни діяльність монастиря була ненадовго відновлена, але незабаром його знову було закрито. До 1996 року будівлі належали дитячому інтернату.

Нині Свято-Преображенський монастир відроджується: реконструйовано монастирський храм та житловий корпус, зведено нову дзвіницю, відбудовано ігуменський корпус, облаштовано богадельню та паломницький готель.

На території Свято-Преображенського монастиря знаходиться чудотворне Онуфріївське джерело, у храмі зберігається чудотворний образ преподобного Онуфрія Великого.

Свято-Троїцька церква в Ярмолинцях заснована в 1761 році коштом Павла Старжинського як католицький костел монастиря бернардинців.

У 1832 році монастир та костел було закрито, приміщення передано православній церкві. В 1835 році було завершено реконструкцію Троїцького храму, а в 1891 році збудовано нову дзвіницю. Також збереглися келії бернардинського монастиря.

Нині це Свято-Петро-Павлівський храм УПЦ московського патріархату.

Свято-Троїцький монастир під Сатановим починався з печер, що збереглися дотепер. Вхід туди знаходиться біля підніжжя монастирської скелі.

За переказами, монастир було засновано у ХІ сторіччі ченцем з Афона. Офіційно Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці датується XVI-XVIII сторіччями. Спочатку монастир був дерев'яним. Кам'яні споруди з'явилися на початку XVII століття. До монастирського ансамблю входили Покровська церква, Миколаївська церква та Троїцька церква, дзвіниця та келії, в'їзна брама та огорожа. У 1744 році монастир перебудували у стилі бароко.

Нині із трьох монастирських храмів зберігся один, збудований на честь Святої Трійці. На північній стіні храму зберігся сонячний годинник із стародавнім подільським гербом - усміхнене обличчя, а внизу півколом розташовані цифри. На фасаді вежі-дзвіниці збереглася невелика скульптура святого Рохуса, покровителя хворих на чуму.

У різний час монастир відвідували гетьман Богдан Хмельницький, російський цар Петро I, полководець Суворов.

З 1707 по 1793 рік Сатанівський монастир був греко-католицьким, в 1893 році став жіночим. З приходом радянської влади монастир було закрито, але у 1942 році, за німецької окупації, ненадовго відродився. Саме тоді з-під землі тут забило джерело з цілющою водою, почалося паломництво. Але у 1962 році монастир знову закрили, будівлі почали руйнуватися.

У 1989 році Свято-Троїцький монастир повернули православній громаді і розпочалася реставрація.

Синагога Бааль Шем Това реконструйована на тому самому місці, де в 1442 році була заснована перша синагога Меджибожа. Засновник хасидизму Бааль Шем Тов (Бешт) обрав її місцем служіння богу, коли приїхав до Меджибожу в 1740 році.

Синагога була знищена нацистами під час Другої світової війни. В точності відтворена в 2000-2004 роках за старими фотографіями та кресленнями зусиллями рабина Ісраеля Меїра Габая. Поруч – фундамент синагоги Баха.

Синагога ремісників у Хмельницькому – єдиний іудаїстський храм міста, що зберігся.

Невелика синагога була побудована в 1890 році у єврейському кварталі ремісників-пекарів, що навпроти нинішнього центрального продуктового ринку.

За радянських часів у будівлі розміщувалася спортивна школа гімнастики. На початку 1990-х років синагогу ремісників повернули єврейській громаді Хмельницького, зараз вона чинна.

Сквер імені Тараса Шевченка – улюблене місце відпочинку мешканців Хмельницького.

До ХІХ століття тут був дубовий гай на околиці старого Проскурова. В 1824 році на місці гаю утворили торгову площу, частину дерев вирубали. Певний час площа використовувалася як військовий плац 46 Дніпровського піхотного полку. В кінці ХІХ століття на цьому місці вирішили створити міський сад, площу стали засаджувати деревами.

Декоративні чагарники висаджені в 1960-1980 році, тоді ж збудовано кінотеатр. Паркова зона площею 5 гектарів має регулярне планування. Головним композиційним вузлом є площа із пам'ятником Тарасові Шевченку (1992 рік).

Сквер прикрашають химерні металеві скульптури, створені сучасним художником Миколою Мазуром.

Славутський історичний музей засновано у статусі народного в 1967 році. Тоді експозиція була присвячена партизанському руху.

Нинішня оригінальна двоповерхова будівля побудована для музею в 1985 році. В Славутськьому історичному музеї представлено кілька археологічних знахідок, відкрито експозицію, присвячену княжій родині Сангушків.

Велика експозиція висвітлює період Другої світової війни. Зокрема, представлені матеріали про Голодомор, репресії та депортації 1930-х років.

Собор Різдва Богородиці - найстаріша кам'яна будівля в Хмельницькому.

Храм у стилі класицизму побудований на місці першої православної церкви Проскурова, заснованої у XVIII сторіччі, яка згоріла в 1822 році. Головною святинею була чудотворна ікона Божої Матері зі срібним вінцем.

В 1937 році собор Різдва Богородиці було закрито, приміщення використовувалося як склад. Нині храм чинний, належить УПЦ московського патріархату.

Євреї оселилися в Дунаївцях з часів Речі Посполитої та займалися переважно торгівлею та ремеслами. Під час Визвольної війни 1648 року більшість євреїв міста загинули.

У XVIII сторіччі дунаєвецька єврейська громада відновилася. Відкривалися текстильні підприємства. У ХІХ столітті євреї отримали право на кравецький, шевський промисли, відкрили тютюнову фабрику.

В 1847 році громада придбала землі під єврейський цвинтар на території сусіднього села Січинці. В 1890 році у Дунаївцях було 11 синагог, богодільня, єврейська лікарня. Єврейське населення на той час становило понад 60% від загальної кількості мешканців міста. На початку ХХ століття громада активно розвивала промисловість, орендувала чавуноливарний та винокурний заводи, володіла суконними заводами, друкарнями, аптеками, готелями та торговими лавками.

У період Другої світової війни євреї сильно постраждали. Найбільш трагічні події пов'язані з розправою у Дем'янківецькій фосфоритній шахті. Загалом у Дунаївцях загинуло понад 12 тисяч євреїв. На цвинтарі Нью-Йорка в 1965 році було споруджено монумент на згадку про Голокост у Дунаївцях.

У радянський період єврейські квартали, що спорожніли, активно забудовувалися. Вціліла остання синагога, у будівлі якої у наші дні розташовується державна установа.

Старовинний одноповерховий особняк на бульварі поряд з пам'ятником Богданові Хмельницькому - одна з найстаріших цивільних будівель міста Хмельницький.

Наразі тут розміщується відділ Хмельницької міської ради з питань роботи зі зверненнями громадян.

Кам'яна вежа-кам'яниця та земляні вали Старозаславського (Староміського) замку розташовані на пагорбі у старій частині Ізяслава, на лівому березі річки Горинь.

Можливо, будівництво розпочав князь Василь Острозький ще в XV сторіччі хоча "офіційну" біографію Старозаславський замок веде з 1539 року. В цей час містом володів син князя Юрій, від якого пішов княжий рід Заславських.

Поширена версія, що фортифікована будівля зі складною системою підвалів, що збереглася, була князівською скарбницею.

Другий поверх був надбудований у XVIII столітті за князів Сангушків.

Пізніше приміщення використовували як склад, а за радянських часів воно почало руйнуватися. Зараз руїни замку в занедбаному стані, доступ вільний.

Бетонна набережна у гирлі річки Ікопоть в Старокостянтинові споруджена в кінці XX століття.

Старокостянтинівську набережну прикрашає яскрава група скульптур з металу та різних деталей машин та механізмів, що зображує казкових героїв: Нептуна у запряженому візку, русалку, комара та інших.

Створив їх хмельницький скульптор Микола Мазур, автор аналогічних скульптурних композицій у парку імені Тараса Шевченка та у багатьох інших місцях Хмельницького. Його химерні твори нагадують авангардистські скульптури фонтану Стравинського біля паризького центру Помпіду.

Скульптурна композиція "Стіл Злагоди" на пагорбі за Старою фортецею символізує культурне різноманіття Кам'янця-Подільського.

Пам'ятник встановлено у 2001 році, після проведення першого міжнародного фестивалю "Сім культур" (скульптор Анатолій Ігнащенко). Гігантське бетонне жорно в центрі композиції символізує місто, металева труба зі зламом у вигляді корони - фортеця, а вапнякові брили, розкладені навколо жорна, - сім народів, які разом творили Кам'янець: українці, поляки, росіяни, литовці, вірмени, турки та євреї.

Восьмий камінь, що лежить осторонь, трактують як символ того, що в майбутньому будь-яка інша нація чи народність також може позначитися на розвитку міста.