Пам'ятки Хмельницької області

Польська брама - унікальна гідротехнічна фортифікаційна споруда в Кам'янці-Подільському, що служила одночасно міськими воротами, оборонною вежею та греблею.

У будівництві взяв участь відомий військовий інженер Йов Претвич, який на той час проводив реконструкцію Кам'янець-Подільської фортеці. Комплекс Польської брами складався з п'яти веж по обидва боки річки Смотрич та стіни-греблі, яка перетинала каньйон. У звичайний час дамба тримала високий рівень води на річці вище за місто. У разі небезпеки вода через шлюзи запускалася в каньйон, який був замкнений розташованими нижче за течією Руською брамою, і рівень річки піднімався, створюючи водну перешкоду нападникам.

До кінця XVII сторіччя часті повені зруйнували дамбу, але Надврантна, Наскальна, Прибережна вежі та Барбакан збереглися до наших днів. У ХІХ столітті їх передали ковалям, і з того часу їх називають Ковальськими вежами. На іншому березі річки видно Настінну вежу, яка зараз перебуває на приватній території.

Від Польської брами можна піднятися до Петропавлівського костелу сходами Фаренгольца.

Один із найвідоміших рибних ринків виник у Летичеві на початку 1990-х років.

У період розвалу радянської економіки багато жителів селища, розташованого на березі Щедрівського (Подільського) водосховища. при впаданні річки Вовк у Південний Буг, зайнялися рибним промислом, переробкою та торгівлею рибою. Спочатку стихійна торгівля йшла вздовж траси, але в середині 2000-х років було відкрито централізований критий рибний ринок.

Тут можна купити як свіжу рибу, так і копчену, в'ялену, сушену, солону. З місцевої риби представлений карась, короп, лящ, товстолобик, але переважно летичівці зараз переробляють привозну рибу. Популярністю користуються смажені котлети з ікри коропів.

Руїни чотирьох оборонних веж у селі Рихта – це залишки стародавнього рихтівського замку.

Табличка, знайдена під час однієї з реконструкцій, засвідчує, що замок над річкою Жванчик було закладено у 1507 році, коли цими землями володіли польські шляхтичі Лянцкоронські. Побудований на кшталт регулярних, прямокутних у плані з кутовими п'ятигранними вежами. C кінця XVI до середини XVIII сторіччя рихтівський замок був резиденцією польського роду Гумецьких, представники якого прославилися у битвах із турками. Так, один із власників замку Войцех Гумецький, подільський хорунжий, став одним із героїв легендарної оборони Кам'янця-Подільського у 1672 році.

У XIX століття нові господарі замку Головинські-Підвисоцькі розібрали більшу частину замкових споруд для спорудження нового палацу, зберігши лише кутові вежі. Палац, який використовувався деякий час як лікарня, був повністю зруйнований під час Другої світової війни. Зараз від замку збереглися тільки вежі зі слідами оборонних стін, що примикали до них. Всі вони знаходяться на приватних подвір'ях і використовуються в кращому випадку як сараї.

Різдва Богородиці Городищенський чоловічий монастир закладений в Городищі в 1538 році князем Богушем Корецьким, засновником знаменитого Корецького жіночого монастиря.

Дерев'яний православний монастир згорів у 1745 році. На його місці князі Любомирські в 1746-1782 роках збудували католицький монастир ордена босих кармелітів із костелом. У 1777 році обитель стала греко-католицькою василіанською, а в 1832 році, після другого поділу Польщі, до Городища повернулися православні ченці та знову освятили монастир в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Костел перебудували на Свято-Богородичну церкву. В 1902 році збудовано церкву Різдва Іоанна Предтечі.

За радянської влади монастир було закрито, ненадовго відновлював діяльність під час німецької окупації. Решту часу на його території був спочатку санаторій ЦК ЛКСМУ, потім інтернат, потім психіатрична лікарня.

Відродження почалося в 1996 році. Належить до УПЦ московського патріархату.

Будинок руського війта Кіріака, в якому в 1658-1670 роках розташовувалося управління руського (тобто українського) кварталу міста, зараз займає адміністрація Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець".

Права української громади на самоврядування польський король Ян Казимир затвердив у 1658 році. Коли українська громада була позбавлена ​​права на самоврядування та руський магістрат було розформовано, приміщення використовувалося для зборів подільського дворянства, пізніше - як театр.

У 1805-1865 роках тут була духовна семінарія, в якій у 50-х роках навчалися відомий український поет Степан Руданський та письменник Анатолій Свидницький. Будівлю Руського магістрату також називають "Будинок з драконом" за характерний водостік на фасаді.

В східних корпусах Руського магістрату розміщені експозиції "Археологічна кераміка з фондів НІАЗ "Кам’янець" та "Подільська люлька". У внутрішньому дворику Руського магістрату - експозиція "Кам’яне мереживо міста" (лапідарій).

Колишній особняк родини Раціборовських у Деражні зараз є одним із корпусів місцевої лікарні.

Садиба в Деражні заснована в кінці XVIII століття банкіром Петром Теппером, який значно сприяв економічному розвитку містечка. Поруч із центром містечка Теппер збудував невеликий палац, оточений парком.

У 1844 році власником Деражні став Станіслав Раціборовський. Його нащадки в 1902 році реконструювали палац в стилі модерн.

За радянських часів будівлю перебудували під лікарню, внаслідок чого вона майже повністю втратила історичний вигляд.

Сядибний будинок у Рахнівці збудували у 1910 році нащадки барона Олександр Корфа, який придбав садибу в 1888 році. Останньою господинею була Єлизавета-Софія Корф.

Будівля одноповерхова, з мінімальним декором. За радянських часів у приміщенні палацу Корф розташовувалася сільська школа, нині це Рахівська гімназія.

Садиба лікаря Михайла Рум'янцева, який від 1922 року вупродовж 22 років керував Дунаєвецькою районною лікарнею, розташована в центральній частині міста, недалеко від парку відпочинку.

В 1944 році його було заарештовано радянською владою за звинуваченням у співпраці з окупантами та засуджено до позбавлення волі з конфіскацією майна. Після закінчення Другої світової війни в ​​садибі хірурга Рум'янцева розташувався Дунаєвецький протитуберкульозний диспансер. До існуючих на той час будівель додалися нові прибудови.

У період 1973-2004 років зусиллями тодішнього головного лікаря Ольги Пирогової було забезпечено збереження історичних об'єктів садиби та догляд за територією. У 2004 році диспансер був розформований, а територія садиби Рум'янцева перейшла у приватне володіння.

Палацово-парковий комплекс, фрагменти якого збереглися в Антонінах, було створено магнатами Сангушком та Потоцькими у XVIII-XIX століттях.

Палац-резиденцію почав будувати регент коронної канцелярії Ігнатій Мальчевський, який отримав маєток в оренду від сестри своєї дружини Барбари Сангушко.

В кінці XVIII століття князь Євстахій Сангушко, який оселився в Антонінах, значно розширив і прикрасив закладений на берегах річки Ікопоть мальовничий парк, а в 1803 року збудував оранжерею. Також він реконструював палацовий комплекс та прикрасив інтер'єри, запросивши для цього архітектора Франсуа Арво.

Остання реконструкція у стилі пізнього бароко була проведена Потоцькими на початку XX століття під керівництвом уславленого віденського архітектора Фердинанда Фелнера, автора будівель оперних театрів в Одесі та Чернівцях. У палаці зберігалася велика колекція творів мистецтва. У парку налічувалося понад 3 тисячі сортів квітів та чагарників.

Більшість садибних споруд було знищено під час двох світових війн. Зберігся великий двоповерховий флігель (нині школа-інтернат), будинок керуючого, кінний манеж (зараз спортзал), в'їзна брама та огорожа.

Палац у стилі класицизму у Голозубинцях зведено в кінці 1870-х років шляхтичем Віктором Зигмундом Скібневським за проєктом Томаша Оскара Сосновського.

В кінці ХІХ століття барон Горох реконструював садибу, суттєво підвищивши центральний ризаліт палацу, обладнавши круглу лоджію та розширивши Голозубинський парк. Палац був обставлений палісандровими меблями, в ньому було зібрано безліччь картин голландської школи. В окремому приміщенні зберігався турецький намет, привезений з Аравії. У сімейній бібліотеці зберігалися рідкісні книги з філософії та психології, а також сімейний архів.

Загальна площа маєтку з парком складає 21 гектар. В даний час на території садиби розташована обласна протитуберкульозна лікарня. Палац Скибневських використовується як житло працівників лікарні.

Літня резиденція поміщика Ігнація Сцибор-Мархоцького в Отрокові збудована в XVIII столітті на основі споруд Отроківського замку, відомого з XVII сторіччя (можливо, замок був закладений ще в XIII-XIV сторіччях).

Це була найрозкішніша садиба з чотирьох, що належали магнату Сцибор-Мархоцькому – засновнику самопроголошеної Минковецької держави, яка існувала в 1793-1831 роках. Від середньовічного замку збереглися фрагменти стін та вежа. До комплексу також входить панський будинок, форум, тріумфальна арка, дендропарк.

За радянських часів у садибному будинку розміщувалася школа, а інші споруди садиби використовувалися у господарських цілях.

Наразі садиба Сцибор-Мархоцького належить приватній особі. Ведеться реставрація. Тут відбувається щорічний фестиваль лазерних шоу "Отроків".

Садибу з палацом та парком у Великому Жванчику заклав у 1868 році поміщик Ігнатій Хелмінський. У 1881 році до палацу прибудували вежу.

Після смерті господаря маєтку один із двох його синів Сигізмунд Хелмінський програв у карти поміщику Матвію Крупенському свою половину палацу. У 1902 році Крупенський викупив і другу частину будівлі, ставши повноправним власником маєтку.

Після жовтневого перевороту 1917 року Крупенський виїхав до Польщі. Селяни пограбували палац та спробували його спалити, проте зусиллями місцевого священика будівлю вдалося зберегти.

У 1953 році в приміщеннях садиби розмістився протитуберкульозний санаторій, який у 1972 році перепрофілювався у дитячий пульмонологічний санаторій. У перебудованій стайні розмістилася сільська школа.

В 2023 році за сприяння та при допомозі уряду Румунії приміщення палацу почали переплановувати під санаторій для дітей з обмеженими фізичними особливостями.

Єврейська синагога є однією із найстаріших будівель Сатанова. За однією версією, її звели в 1514 році, за іншою - в 1532 році.

Будівля оборонного типу в стилі ренесансу була частиною оборонної системи міста. Складається в плані з прямокутного об'єму головної зали і знижених приміщень, що примикають до неї. Перекрито напівциркульними склепіннями зі стрілчастими розпалубками. Стіни укріплені контрфорсами. Стародавня єврейська синагога опоясана рядами мушкетних та гарматних бійниць.

В часи Другої світової війни нацисти знищили єврейське населення Сатанова.

Збереглися господарські прибудови синагоги, всередині – велика зала, арон кодеш (шафа для зберігання священних книг), кілька старих написів. Арон-кодеш вирізаний з каменю і розфарбований у жовтий, блакитний та червоний кольори. Його створення датується XVII сторіччям.

У 2014 році завершено повну реконструкцію Сатанівської синагоги.

Сатанівський замок розташований у північній частині селища Сатанів на високому березі річки Збруч.

Замок збудований у XV сторіччі на місці більш ранніх укріплень XIV сторіччя польськими шляхтичами Одровонжами. В кінці XVI століття був розширений, отримав п'ятикутну у плані форму з кутовими п'ятигранними вежами. З середини до кінця XVII століття зазнавав руйнувань під час набігів татар та козацьких повстань. Одночасно з міськими укріпленнями Сатанова був відновлений в 1724 році. В гостях у великого коронного гетьмана Адама Сенявського в замку побував цар Петро I.

Частину замкових приміщень в кінці ХІХ століття було перебудовано під цукровий завод, який працював до кінці XX століття. В даний час від Сатанівського замку залишилися три п'ятигранні кутові вежі XVI сторіччя і більш давня кругла вежа, що стоїть окремо. Північна п'ятигранна вежа збереглася лише на рівні трьох ярусів. Товщина кам'яних стін – 1,5 метри. Загальна площа замку – близько 1,5 гектарів.

Свято-Георгіївська церква у Проскурові (нинішній Хмельницький) заснована в 1898 році як полкова церква 46-го Дніпровського піхотного полку.

Спочатку носила ім'я Святих Петра та Павла. Цегляний храм на території колишнього військового містечка споруджено за типовим проєктом у візантійському стилі, з одним верхом та триярусною дзвіницею, яка була прибудована у 1906 році.

Після приходу радянської влади храм опинився у запустінні. Лише в 1996 році церкву Святого Георгія було повернуто правславній церкві й відроджено з руїн. 10 квітня 2023 року парафія ухвалила перехід  до Православної церкви України.