Пам'ятки Хмельницької області

Міський краєзнавчий музей міста Нетішин засновано у 1994 році.

Експозиція музею розміщена у прибудові до першого поверху житлового будинка неподалік від центру міста і представлена вісімнадцятьма експозиційними залами, які відображають основні напрямки історії, етнографії, природи регіону.

В залі археології експонуються матеріали Ашельської епохи з палеолітичної стоянки на хуторі Співак та знахідки з курганів східнотшинецької культури бронзового віку з урочища "Козацькі могили" поблизу Нетішина.

В етнографічній експозиції можна побачити предмети побуту, одяг, знаряддя праці, посуд різних епох. У залах ремесел та промислів представлено ткацтво, бондарство, гончарство та плетіння з еластичної сировини.

Окремі зали музею наближують до відвідувачів історію сіл Нетішина та Дорогощі, яка сягає вглиб XVI-XVII століть. Тут же експонується одна з перших відомих на сьогодні мап Нетішинського господарства від 1813 року.

Про недалеке минуле міста Нетішин та Хмельницької АЕС розповідає однойменний зал, в центрі якого – модель ядерного енергоблока типу ВВЕР-1000, що експлуатуються на ХАЕС.

Завершують експозицію зали нумізматики та боністики, які відображають загалом історію грошового обігу регіону.

"Нижній грот" (Нижня грота) у Притулівці поряд з Отроковом - це найдовша паркова печера Європи, створена у вигляді двоярусної споруди.

Верхній ярус виконаний у вигляді арочної альтанки, раніше прикрашеної фресками, а нижній ярус витесаний у цілісній кам'яній породі.

Цей штучний лабіринт було створено за наказом землевласника Ігнатія Сцібор-Мархоцького, відомого своєю ексцентричністю. Споруда є частиною паркового печерного комплексу "Грот сліз" ("Грота сліз"), що складається з "Верхнього грота" ("Старий монах"), що знаходиться вище на схилах пагорба ближче до села Отроків, та "Нижнього грота", розташованого безпосередньо на околиці села Притулівка. У давнину тут існував печерний скит, а долина річки Ушиця, де знаходиться нижня частина комплексу, досі носить назву Чернецької долини.

Новопланівський міст у Кам'янці-Подільському з'єднує Старе місто з так званим "Новим планом" – нинішнім адміністративним центром міста.

В середині ХІХ століття, коли губернському центру Кам'янцю-Подільському зі зростанням населення та чиновницького апарату стало тісно у середньовічних стінах, виникла ідея розширення міста за межі каньйону Смотрича. Рішення було прийнято в 1859 році під час візиту російського імператора Олександра II, який був зачарований видом на місто з пагорба неподалік того місця, де зараз розташований собор Олександра Невського. Через п'ять років почалося будівництво, і в 1872 році Новопланівський міст з дерев'яним настилом на кам'яних биках був введений в експлуатацію.

Одночасно із закладкою мосту міським садівником Северином Ковальським було розбито парк.

З Новопланівського мосту над глибоким канйоном Смотрича відкривається захоплюючий вид на середньовічні вежі та стіни Кам'янця-Подільського, скелі над стрічкою річки з природним водоспадиком та парк із фігурами оленів на пагорбах та камінні.

Історико-краєзнавчий музей в Новій Ушиці відкритий у 1992 році.

Фонди музею налічують близько 2 тисяч експонатів, які висвітлюють історію краю від давніх часів до сучасності.

Зокрема, в експозиції представлена діорама оборони Ушиці у 1941 році.

Розгорнуто фотовиставку "Славні сини України", що висвітлює участь мешканців району в російсько-українській війні.

Хмельницька міська рада розміщується в будівлі, побудованій у 1904 році як Олександрівське реальне училище, назване на честь царевича Олександра.

За радянської влади це була школа. З 1986 року сюди переїхала міськрада. Чотири столітні червоні буки, що ростуть перед будівлею, посаджені в рік закладки училища і є ботанічними пам'ятками природи.

Палац адвоката Самуїла Гершгоріна розташований на центральній вулиці Деражні.

Одноповерхова житлова будівля у стилі модерн зведена 1910 року. Пізніше тут розміщувалася гімназія, яку 1921 року перепрофілювали на трудову школу, а згодом на будинок піонерів. Через помилку в документах будівля отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення як "Особняк приватного адвоката Периторіна".

2022 року будівлю придбала на аукціоні засновниця ініціативи "Спадщина.Ua" Ганна Гаврилів. Вона планує використати Палац Гершгоріна для розвитку туристичного потенціалу Деражні. Розпочалася реставрація пам'ятки, проводяться науково-дослідні роботи.

Новоселицький палац та парк Гіжицьких – пам'ятка архітектури національного значення.

Палац у стилі романтизму з елементами готики збудував у 1820 році Людовік Гіжицький. Двоповерховий будинок збудований з англійської цегли. Над ганком із масивним арковим під'їздом знаходиться балкон-тераса з кам'яною балюстрадою. Аттик фасаду прикрашають дві вежі. Стрілчасті вікна оформлені ліпним орнаментом, що імітує готичне кам'яне переплетення. У парадних залах збереглася ліпнина.

Пейзажний парк площею 200 гектарів сформовано на основі існуючого лісу. На галявині перед палацом ростуть столітні модрини та сосна, діаметр стовбурів яких перевищує 1 метр.

Зараз у садибі Гіжицьких розміщується Новоселицький професійний аграрний ліцей.

Маєток Грохольських у Грицеві – пам'ятка архітектури місцевого значення.

Палац у стилі рококо з ландшафтним парком заклав в середині XVIII сторіччя Міхал Грохольський на місці старого замку Любомирських. Згідно з первісним проєктом, головний корпус палацу мав зв'язуватися з бічними павільйонами двома крутими галереями в паладіанському стилі.

Син засновника садиби Мартин завершив будівництво в 1782 році у спрощеному вигляді, відмовившись від багатьох архітектурних ідей батька. Праворуч від палацу Людвік Грохольський збудував у ХІХ столітті садибну каплицю в стилі неоготики за проєктом Фроель-Платтера.

У 1960-х роках комплекс садибних споруд Грохольських був перебудований під профтехучилище, зовнішній вигляд та інтер'єри палацу значно змінилися. Нині це Грицівське вище художнє професійне училище №19.

У 1891 році поміщик Василь Завойко викупив Дунаївці у Віктора Скібнєвського. На той момент місто вважалося великим промисловим центром і мало статус "Подільського Манчестера". У містечку діяло понад 50 сукняних фабрик, ливарно-механічний завод Лельбаха, шкіряний завод, безліч мануфактур. У 1904 році Завойко виступив з ініціативою надання Дунаївцям статусу міста, проте єврейська громада зупинила цей процес.

У спадок від Завойка залишився палац, флігель та парк тих часів. Скромна будівля палацу прикрашена кованим балконом. На території парку збереглося багато вікових дерев. Комплекс озер оточений вербовою посадкою. У центрі одного з озер знаходиться невеликий острів, куди можна дістатися пішохідним мостом.

З приходом радянської влади Завойко залишив Дунаївці, а приміщення його садиби почали використовувати для потреб місцевої лікарні.

Палац у Божиківцях збудований в кінці XIX – на початку XX століття польським поміщиком з італійським корінням Здиславом Колонна-Чесновським.

З 1923 року і дотепер в садибному будинку Чеснівського розміщена середня школа. Збереглися й інші садибні будинки. Флігель займає дитячий садок, у пекарні розміщений сільський клуб. Колишня винокурня в 1931 році перебудована під крохмальний завод.

У 1998 році відкрито музей журналіста та письменника Дмитра Прилюка, на будівлі школи встановлена меморіальна дошка.

Палац поміщиків Косельських у Віньківцях збудований Каролем Косельським у першій половині ХІХ століття у так званому "волоському стилі".

Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Нині це один із корпусів районної лікарні.

Палац Косельських у Маниківцях датують початком XIX століття, коли Маниковецький маєток придбав шляхтич Вінсент Косельський.

Двоповерховий будинок у романському стилі має прямокутну форму з трьом кутовими вежами – дві шестикутні з північного боку та прямокутну з півдня. Початково вежі мали гостроверхі дахи зі шпилями, та їх замінили звичайними шатровими дахами за радянських часів, коли в палаці розмістився сільськогосподарський технікум, потім місцевий клуб.

В окремих приміщеннях зберігся паркет і кахлі. Також збереглися підвальні приміщення, де колись була кухня і комори.

Зараз у палаці розміщується Маниковецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.

Палац родини Красінських у Дунаївцях збудований у ХІХ столітті.

Засновник садиби Ян Красінський, який став господарем Дунаївців у 1782 році, зробив багато для економічного розвитку міста. Зокрема, збудував суконну фабрику, яка діє досі.

За радянських часів палац Красінських був перебудований. Нині це районний будинок культури.

Палац польського письменника Юзефа Крашевського зберігся в селі Киселі, де він жив у 1854-1862 роках.

Киселівську садибу Крашевський отримав у спадок від Ельжбети Урбанівської, тітки своєї дружини Софії. В 1856 році він завершив розпочате Урбанівськими будівництво садибного будинку.

Над одноповерховим палацом височить триярусна вежа, в якій Крашевський тримав бібліотеку. Вхід із парадного східного фасаду знаходиться під балконом, який лежить на двох невисоких колонах.

Палац стоїть на пагорбі, схилом якого до річки раніше спускався парк, що нині практично не зберігся.

Нині у садибі Крашевського розташовується середня школа.

В кінці ХІХ століття генерал Михайло Крупецький збудував у Кривчику свій палац. Будівля має два поверхи та поєднує стилі пізньої готики та бароко. Особливо виділяється в архітектурі будівлі чотириповерхова восьмигранна вежа з годинником.

Після більшовицького перевороту 1917 року власники маєтку виїхали із країни. Приміщення палацу використовувалося як піонерський табір, будинок відпочинку, інтернат для сліпих. У 1945 році тут розмістили інтернат для інвалідів Другої світової війни, а з 1978 року він був реорганізований у психоневрологічний інтернат.

Від колишнього парку, фруктового саду, оранжерів та теплиць залишився фонтан та штучне озеро.