Пам'ятки Хмельницької області

У 1891 році поміщик Василь Завойко викупив Дунаївці у Віктора Скібнєвського. На той момент місто вважалося великим промисловим центром і мало статус "Подільського Манчестера". У містечку діяло понад 50 сукняних фабрик, ливарно-механічний завод Лельбаха, шкіряний завод, безліч мануфактур. У 1904 році Завойко виступив з ініціативою надання Дунаївцям статусу міста, проте єврейська громада зупинила цей процес.

У спадок від Завойка залишився палац, флігель та парк тих часів. Скромна будівля палацу прикрашена кованим балконом. На території парку збереглося багато вікових дерев. Комплекс озер оточений вербовою посадкою. У центрі одного з озер знаходиться невеликий острів, куди можна дістатися пішохідним мостом.

З приходом радянської влади Завойко залишив Дунаївці, а приміщення його садиби почали використовувати для потреб місцевої лікарні.

Палац у Божиківцях збудований в кінці XIX – на початку XX століття польським поміщиком з італійським корінням Здиславом Колонна-Чесновським.

З 1923 року і дотепер в садибному будинку Чеснівського розміщена середня школа. Збереглися й інші садибні будинки. Флігель займає дитячий садок, у пекарні розміщений сільський клуб. Колишня винокурня в 1931 році перебудована під крохмальний завод.

У 1998 році відкрито музей журналіста та письменника Дмитра Прилюка, на будівлі школи встановлена меморіальна дошка.

Палац поміщиків Косельських у Віньківцях збудований Каролем Косельським у першій половині ХІХ століття у так званому "волоському стилі".

Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Нині це один із корпусів районної лікарні.

Палац Косельських у Маниківцях датують початком XIX століття, коли Маниковецький маєток придбав шляхтич Вінсент Косельський.

Двоповерховий будинок у романському стилі має прямокутну форму з трьом кутовими вежами – дві шестикутні з північного боку та прямокутну з півдня. Початково вежі мали гостроверхі дахи зі шпилями, та їх замінили звичайними шатровими дахами за радянських часів, коли в палаці розмістився сільськогосподарський технікум, потім місцевий клуб.

В окремих приміщеннях зберігся паркет і кахлі. Також збереглися підвальні приміщення, де колись була кухня і комори.

Зараз у палаці розміщується Маниковецька загально освітня школа І-ІІІ ступенів.

Палац родини Красінських у Дунаївцях збудований у ХІХ столітті.

Засновник садиби Ян Красінський, який став господарем Дунаївців у 1782 році, зробив багато для економічного розвитку міста. Зокрема, збудував суконну фабрику, яка діє досі.

За радянських часів палац був перебудований. Нині це районний будинок культури.

Палац польського письменника Юзефа Крашевського зберігся в селі Киселі, де він жив у 1854-1862 роках.

Киселівську садибу Крашевський отримав у спадок від Ельжбети Урбанівської, тітки своєї дружини Софії. В 1856 році він завершив розпочате Урбанівськими будівництво садибного будинку.

Над одноповерховим палацом височить триярусна вежа, в якій Крашевський тримав бібліотеку. Вхід із парадного східного фасаду знаходиться під балконом, який лежить на двох невисоких колонах.

Палац стоїть на пагорбі, схилом якого до річки раніше спускався парк, що нині практично не зберігся.

Нині у садибі розташовується середня школа.

В кінці ХІХ століття генерал Михайло Крупецький збудував у Кривчику свій палац. Будівля має два поверхи та поєднує стилі пізньої готики та бароко. Особливо виділяється в архітектурі будівлі чотириповерхова восьмигранна вежа з годинником.

Після більшовицького перевороту 1917 року власники маєтку виїхали із країни. Приміщення палацу використовувалося як піонерський табір, будинок відпочинку, інтернат для сліпих. У 1945 році тут розмістили інтернат для інвалідів Другої світової війни, а з 1978 року він був реорганізований у психоневрологічний інтернат.

Від колишнього парку, фруктового саду, оранжерів та теплиць залишився фонтан та штучне озеро.

Палац в Удріївцях закладений у 1841 році поміщиком Лозинським. На пагорбі в центрі села він спорудив двоповерхову будівлю в стилі неоготики. При будівництві використовувався місцевий камінь та цегла, для виробництва якої було відкрито невеликий завод.

Наступний власник садиби Дмоховський у 1860 році прибудував до палацу дві вежі. За легендою, башти було зведено на честь народження у Дмоховських довгоочікуваного сина (до цього у них народилося 6 доньок). Поруч із палацом Дмоховський заклав фруктовий сад і висадив каштанову алею.

Останньою власницею маєтку в Удріївцях була поміщиця Орловська.

За радянських часів в будівлі палацу Лозинських-Дмоховських розміщувалася середня школа. Останнім часом пам'ятка стояла пусткою та поступово руйнувалася.

З 2022 року долею палацу опікується Громадська організація "Удріївці – історична спадщина Поділля", створена групою ентузіастів з метою відродження історико-культурної спадщини подільського села. Проведена розчистка території садиби, планується подальша реставрація палацу.

Схожий на замок палац із трьома кутовими вежами в стилі неоготики збудував над ставком у Слобідці-Шелехівській у 1911 році поміщик Михайло Новицький (Новинський). Навколо палацу було облаштовано парк з розкішними квітниками.

На стіні з правого боку фасаду збереглася викарбувана дата будівництва палацу та родинний герб Новицьких.

В 1920 році, із встановленням радянської влади, Новицький разом із синами виїхали за кордон, а садиба була націоналізована. Спочатку в палаці розташовувалася будівельна контора, пізніше – дитячий санаторій зі школою, який діяв до 1989 року. Згодом приміщення перебувало в тимчасовій оренді різних підприємств, деякий час тут розташовувалася психіатрична лікарня. Після закритя лікарні будівля не використовується і приходить у занепад.

У 2009 році понівечений маєток Новицьких отримав нового приватного власника, який планував надати палацу нове життя. Було розчищено хащі, залатано шифером дах, закрито віконні та дверні отвори. Однак відновлення самого маєтку так і не розпочалося.

Палацово-парковий комплекс у Маліївцях збудований в 1788 році графом Яном Орловським, який купив маєток у Юрія Свірського. Зараз палац Орловських є історико-культурним музеєм.

Палац у стилі раннього класицизму побудовано за проєктом архітектора Доменіко Мерліні. В розкішно оформлених кімнатах зберігалися величезна бібліотека, картини польських художників, рідкісна нумізматична колекція, архів, який містив листування польських королів із римськими папами. На подвір'ї між мармуровими скульптурними групами гуляли павичі.

Палац оточував англійський романтичний парк, спланований знаменитим паркобудівником Діонісієм Міклером (Маклером) та садівником Клігером. У парку, розташованому на схилах мальовничої балки, ростуть 84 види дерев: сосна Веймутова, бук, 300-річний ясен тощо. В парку збереглася водонапірна вежа, місток, джерело, два ставки. Особлива історична цінність – 18-метрова скеля вапняку з двоярусним гротом та штучним водоспадом.

Донедавна на території був розміщений Малієвецький обласний дитячий туберкульозний санаторій "Світанок". 30 вересня 2021 року рішенням обласної держадміністрації в Маліївцях створили Маліївецький обласний історико-культурний музей замість ліквідованого санаторію й відкрили палац графа Орловського для відвідин.

Чорноострівський літературно-краєзнавчий музей поета-байкаря Леоніда Глібова розміщується в одній із будівель колишнього маєтку графів Пшездецьких у Чорному Острові.

Палац у стилі класицизму побудував наприкінці XVIII століття Міхал Пшездецький на місці замку князів Вишневецьких. Частково збереглися інтер'єри палацу. На другий поверх ведуть дубові сходи, збереглася ліпнина та кахельні пічки.

У 1847 році у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Маєток відвідував  видатний український поет Леонід Глібов, який з 1856 по 1859 роки викладав історію в місцевому училищі.

У музеї створено фотогалерею власників та власниць палацу у Чорному Острові. Тут можна познайомитись з родинами Вишневецьких та Пшездецьких і Катериною Ігнатьєвою, які у свій час володіли містечком.

Руїни палацового комплексу князів Сангушків в Ізяславі розташовані на правому березі річки. Горинь на території Нового міста.

Будівництво своєї садиби на основі стародавніх укріплень розпочав у XVIII столітті новий власник міста Павло Карл Сангушко, запросивши архітектора Паоло Фонтану. В різний час князі приймали тут багатьох видатних людей, зокрема. російського царя Петра I, австрійського імператора Йосифа II, останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського, полководців Суворова та Кутузова.

Від грандіозного архітектурного ансамблю залишився лише каркас палацу, критий дворик з аркадами та палацовий міст. Доступ вільний.

Маєток в Красилові належала польському княжому роду Сапєг з 1753 року, коли князь Ігнацій Сапєга, воєвода Мстиславський, отримав Красилів із 30 іншими містечками та селами в результаті "Кольбушевської транзакції" - розділу Острозької ординації.

На початку ХІХ століття Микола Сапєга збудував у Красилові палац в стилі класицизму. За радянських часів будівлю перебудували до невпізнання. Відносно зберігся фасад, звернений до парку.

Нині у колишньому палаці Сапєг розміщено Красилівський професійний ліцей.

Палац князів Четвертинських у Стриганах збудований у 1904 році у західноєвропейських формах.

За радянської влади служив сільрадою, потім санаторієм для туберкульозників.

Нині у напівзруйнованому стані.

"Маєток Ілляшівка" - палацово-парковий комплекс у класицистичному стилі. Палац збудував в 1780 році польський шляхтич, герой російсько-польської війни, мемуарист Северин Букар.

За однією з версій, автором проєкту був відомий польський архітектор італо-швейцарського походження Доменіко Мерліні, представник пізнього класицизму та ампіру.

Парковий фасад палацу прикрашає ризаліт-напівротонда. Портал парадного фасаду не зберігся. Бічні фасади оформлені портиками. Ліпнина залів виконана скульптором-декоратором Жан-Батіст Цагляно (автором ліпного декору Самчиківського палацу).

Парк спланував відомий паркобудівник Діонісій Міклер (Макклер).

Останніми власниками маєтку "Ілляшівка" були представники роду Дорожинських.

Нині у палаці Северина Букаря розміщується місцева школа, також тут діє невеличкий сільський краєзнавчий музей.