Пам'ятки Хмельницької області

Пам'ятник композитору Владиславові Зарембі встановлений у 2015 році на площі перед Будинком творчості школярів у місті Дунаївці, де він народився в 1833 році.

Владислав Заремба є автором численних романсів, фортепіанних п'єс, обробок народних пісень. Він створив понад 30 пісень на вірші Тараса Шевченка, серед яких "Стоить гора висока", "У кінці греблі шумлять верби", "Повій, вітрі, на Вкраїну", "Така її доля", в том числі широко відомий варіант пісні "Дивлюся я на небо".

Ім'я Владислава Заремби носить Хмельницьке музичне училище.

Останні роки життя автор провів у Києві, де і був похований на Байковому кладовищі.

Замок у Панівцях заснував у 1590 році кам'янецький староста Ян Потоцький на основі більш давніх укріплень.

Кам'яні укріплення оточував глибокий рів (зараз засипаний). Між північними вежами до оборонної стіни був прибудований двоповерховий палац, у південно-західній вежі влаштована каплиця, між південними вежами розміщувався двоповерховий корпус колегіуму та надбрамна вежа. На першому поверсі палацу розташовувалась друкарня кальвіністів, що працювала з 1608 по 1611 рік.

Під час Визвольної війни Панівецький замок був зруйнований козаками, у 1769-1770 роках був частково відновлений.

У 1840 році граф Кароль Старжинський збудував між двома північними вежами над Смотричем розкішний двоповерховий палац із аркадами (зараз руїни).

Непогано збереглася південна замкова стіна з надбрамною вежею та прибудованим до неї з обох боків колегіумом. До колегіуму примикає костел, збудований у 1907 році на основі південно-західної вежі-каплиці (зараз будинок культури та сільрада).

Стайні та господарські будівлі графського маєтку за радянських часів були переобладнані під сільську школу.

Незважаючи на безліч перебудов та загальний поганий стан, Панівецький замок відбиває еволюцію регулярного стінного замку до баштового.

Церква Святих Петра та Павла – одна з найдавніших у Кам'янці-Подільському.

Точна дата її зведення невідома. У 1834 році під час реконструкції на одному з її елементів було виявлено дату 1580 рік. Перші документальні свідоцтва про вже існуючу Петропавлівську церкву відносяться до 1591 і 1593 років. Деякі історики вважають, що церква давніша і відносять її до періоду правління русько-литовських князів Коріатовичів (Корятовичів), які правили на Поділлі до кінця XIV – початку XV сторіччя.

Дзвіниця у стилі ампір зведена на руїнах старої дзвіниці, яка була зруйнована під час турецької окупації міста. Архітектура храму характерна подільська. В умовах суворого прикордоння (протягом усієї своєї середньовічної історії Кам'янець був форпостом християнства і перегороджував шлях поширення ісламу до Європи) культові споруди втрачали свій зовнішній декор і нерідко виконували оборонні функції.

З православних храмів оборонного типу в Кам'янці-Подільському до наших днів збереглася лише триконхова (що у плані нагадує трилисник) церква Святих Петра і Павла.

Карстова печера Атлантида – геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення у складі Національного природного парку "Подільські Товтри".

Печера була відкрита в 1968 році піонерами-спелеологами з Києва. Наразі курується Хмельницьким спелеоклубом.

В печері три сполучені яруси, загальна протяжність - 2525 метрів, площа - 4440 квадратних метрів. Тут живуть кажани та "ростуть" маленькі, ще не до кінця розграбовані геліатити - кам'яні квіти. На стелях зал – кристали.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, у деяких місцях потрібно пробиратися повзком. Екскурсії можливі лише у супроводі інструкторів за попередньою домовленістю. Для відвідування необхідно мати змінний одяг, ліхтарі та інше спорядження.

Виносити кристали із печери заборонено.

До початку ХХ століття джерелами води в Дунаївцях служили три великі криниці. Мешканцям південно-західної частини міста доводилося добиратися до найближчого з них близько 1,5 кілометри, поки місцевий жителі Олександр Пирогов не виявив джерела води високих смакових якостей та чистоти.

Так з'явилася "Пирогова криниця". До запуску водопроводу вона служила основним джерелом води для дунаївчан, які мешкали в цій місцевості. З розвитком міської інфраструктури значення джерела знизилося. У наші дні інтерес до нього повернувся завдяки якості води.

Також місце приваблює відпочиваючих розташуванням у долині річки Тернава зі старовинним гаєм. Серед туристів місце користується популярністю для кемпінгу, стоянки та поповнення запасів води.

Нинішня будівля кінотеатру "Планета", відома жителям Хмельницького як "каланча", збудована як пожежне депо в 1954 році, у період інтенсивної забудови міста, що набуло статусу обласного центру.

Спроектована архітектором Гнатом Чекірдою, який збудував багато знакових архітектурних споруд сучасного Хмельницького (встановлена ​​меморіальна дошка).

Розташована на найжвавому перехресті в центрі міста будівля з високою вежею, що нагадує ратушу, вважається неформальним символом Хмльницькогое.

З 1987 року це дитячий кінотеатр на 3 зали.

На місці старовинного подільського села Сокілець ще в XIII сторіччі існували дві давньоруські фортеці.

У 1973 році село потрапило до переліку населених пунктів, які підлягали затопленню у зв'язку із введенням в експлуатацію Дністровської ГЕС. Саме так сталося з селами Бакота, Калюс та іншими. Місцевих мешканців терміново переселили на височину Ушицького каньйону. Однак рівень підйому вод виявився суттєво нижчим від помилкового розрахунку інженерів. У такий спосіб вдалося зберегти історичну частину села.

Серед руїн знаходяться залишки костелу Різдва Богородиці (1723 рік), залишки стародавнього печерного монастиря, частина старовинної оборонної стіни XVIII століття, городище ХІІ-ХІІІ сторічь, старий сільський цвинтар, курганний могильник ХІІ-ХІІІ сторічь та єдиний діючий об'єкт – православна церква Покрови Пресвятої Богородиці (1840 рік).

З території сучасного Сокільця відкривається чудовий краєвид на покинуту долину села.

Покровська церква-замок стоїть в оточенні ставків на південній околиці села Шарівка.

Її дзвіниця споруджена в XIV сторіччі як оборонна вежа на "Кучманському шляху". Спочатку була п'ятиярусною, квадратною в плані. Товщина кам'яних стін – 1,7 метри. У 1430-ті роки шляхтич Ян Домарат прилаштував до східного фасаду храмове приміщення. Обсяг церкви є рівномірним хрестом.

У 1567 році церкву було пошкоджено під час набігу татар, але незабаром відремонтовано панським старостою Якубом Претвичем. Деякий час храм був католицьким костелом.

Внаслідок багатьох переробок споруда втратила первісні готичні форми. В інтер'єрі збереглися розписи художника Прагтля.

Покровська церква-замок – унікальна пам'ятка оборонної архітектури України, що представляє тип межового триконхового храму.

Народний музей історії Полонного розташований у будівлі міського будинку культури.

Музей заснований 25 жовтня 1964 року музей. В експозиції предствлено зібрання старожитностей, знайдених на території регіону, яке дає уявлення про давній побут, традиції, звичаї жителів полонщини.

Нині історичний музей Полонного зберігає унікальну колекцію із 4735 одиниць виробів вже не діючих, у свій час, всесвітньовідомих заводів фарфору та художньої кераміки. Вироби було передано на баланс музею зберігачем цієї унікальної колекції, у минулому головним художником Полонського фарфорового заводу Миколою Козаком.

Польська брама - унікальна гідротехнічна фортифікаційна споруда в Кам'янці-Подільському, що служила одночасно міськими воротами, оборонною вежею та греблею.

У будівництві взяв участь відомий військовий інженер Йов Претвич, який на той час проводив реконструкцію Кам'янець-Подільської фортеці. Комплекс Польської брами складався з п'яти веж по обидва боки річки Смотрич та стіни-греблі, яка перетинала каньйон. У звичайний час дамба тримала високий рівень води на річці вище за місто. У разі небезпеки вода через шлюзи запускалася в каньйон, який був замкнений розташованими нижче за течією Руською брамою, і рівень річки піднімався, створюючи водну перешкоду нападникам.

До кінця XVII сторіччя часті повені зруйнували дамбу, але Надврантна, Наскальна, Прибережна вежі та Барбакан збереглися до наших днів. У ХІХ столітті їх передали ковалям, і з того часу їх називають Ковальськими вежами. На іншому березі річки видно Настінну вежу, яка зараз перебуває на приватній території.

Від Польської брами можна піднятися до Петропавлівського костелу сходами Фаренгольца.

Один із найвідоміших рибних ринків виник у Летичеві на початку 1990-х років.

У період розвалу радянської економіки багато жителів селища, розташованого на березі Щедрівського (Подільського) водосховища. при впаданні річки Вовк у Південний Буг, зайнялися рибним промислом, переробкою та торгівлею рибою. Спочатку стихійна торгівля йшла вздовж траси, але в середині 2000-х років було відкрито централізований критий рибний ринок.

Тут можна купити як свіжу рибу, так і копчену, в'ялену, сушену, солону. З місцевої риби представлений карась, короп, лящ, товстолобик, але переважно летичівці зараз переробляють привозну рибу. Популярністю користуються смажені котлети з ікри коропів.

Руїни чотирьох оборонних веж у селі Рихта – це залишки стародавнього рихтівського замку.

Табличка, знайдена під час однієї з реконструкцій, засвідчує, що замок над річкою Жванчик було закладено у 1507 році, коли цими землями володіли польські шляхтичі Лянцкоронські. Побудований на кшталт регулярних, прямокутних у плані з кутовими п'ятигранними вежами. C кінця XVI до середини XVIII сторіччя рихтівський замок був резиденцією польського роду Гумецьких, представники якого прославилися у битвах із турками. Так, один із власників замку Войцех Гумецький, подільський хорунжий, став одним із героїв легендарної оборони Кам'янця-Подільського у 1672 році.

У XIX століття нові господарі замку Головинські-Підвисоцькі розібрали більшу частину замкових споруд для спорудження нового палацу, зберігши лише кутові вежі. Палац, який використовувався деякий час як лікарня, був повністю зруйнований під час Другої світової війни. Зараз від замку збереглися тільки вежі зі слідами оборонних стін, що примикали до них. Всі вони знаходяться на приватних подвір'ях і використовуються в кращому випадку як сараї.

Різдва Богородиці Городищенський чоловічий монастир закладений в Городищі в 1538 році князем Богушем Корецьким, засновником знаменитого Корецького жіночого монастиря.

Дерев'яний православний монастир згорів у 1745 році. На його місці князі Любомирські в 1746-1782 роках збудували католицький монастир ордена босих кармелітів із костелом. У 1777 році обитель стала греко-католицькою василіанською, а в 1832 році, після другого поділу Польщі, до Городища повернулися православні ченці та знову освятили монастир в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Костел перебудували на Свято-Богородичну церкву. В 1902 році збудовано церкву Різдва Іоанна Предтечі.

За радянської влади монастир було закрито, ненадовго відновлював діяльність під час німецької окупації. Решту часу на його території був спочатку санаторій ЦК ЛКСМУ, потім інтернат, потім психіатрична лікарня.

Відродження почалося в 1996 році. Належить до УПЦ московського патріархату.

Будинок руського війта Кіріака, в якому в 1658-1670 роках розташовувалося управління руського (тобто українського) кварталу міста, зараз займає адміністрація Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець".

Права української громади на самоврядування польський король Ян Казимир затвердив у 1658 році. Коли українська громада була позбавлена ​​права на самоврядування та руський магістрат було розформовано, приміщення використовувалося для зборів подільського дворянства, пізніше - як театр.

У 1805-1865 роках тут була духовна семінарія, в якій у 50-х роках навчалися відомий український поет Степан Руданський та письменник Анатолій Свидницький. Будівлю Руського магістрату також називають "Будинок з драконом" за характерний водостік на фасаді.

В східних корпусах Руського магістрату розміщені експозиції "Археологічна кераміка з фондів НІАЗ "Кам’янець" та "Подільська люлька". У внутрішньому дворику Руського магістрату - експозиція "Кам’яне мереживо міста" (лапідарій).

Колишній особняк родини Раціборовських у Деражні зараз є одним із корпусів місцевої лікарні.

Садиба в Деражні заснована в кінці XVIII століття банкіром Петром Теппером, який значно сприяв економічному розвитку містечка. Поруч із центром містечка Теппер збудував невеликий палац, оточений парком.

У 1844 році власником Деражні став Станіслав Раціборовський. Його нащадки в 1902 році реконструювали палац в стилі модерн.

За радянських часів будівлю перебудували під лікарню, внаслідок чого вона майже повністю втратила історичний вигляд.