Пам'ятки Полтавського району

Пам'ятник гетьману України Іванові Мазепі встановлено в Полтаві в 2016 році перед Успенським собором, спорудженим його коштом.

Це перший повноцінний ростовий пам'ятник Мазепі (раніше було встановлено бюсти у Мазепинцях та Чернігові). Бронзову скульптуру заввишки 3,2 метри скульптор Микола Білик виготовив ще в 2009 році, проте відкриттю монумента передувала тривала громадська дискусія про його доцільність, оскільки російська та радянська пропаганда довгий час формувала негативний образ гетьмана, який прагнув вивести Україну з-під політичного впливу Московії.

З Полтавою пов'язаний ключовий епізод Північної війни 1709 року, коли війська московського царя Петра I розгромили армію шведського короля Карла XII і його союзника Івана Мазепи. Цю подію увічнюють у місті багато пам'яток, проте майже всі вони присвячені росіянам та шведам.

Кошти на встановлення пам'ятника українському гетьману було зібрано громадськістю.

Пам'ятник письменнику Миколі Гоголю в Полтаві встановлено в 1934 році, хоча він був створений ще до більшовицького перевороту 1917 року.

В 1913 році міська громадськість Полтави почала збирати кошти на пам'ятник своєму видатному землякові, і через 2 роки скульптор Леонід Позен передав місту виготовлену ним скульптуру. Гоголя скульптор зобразив таким, що сидить у задумі з книгою в руці.

Пам'ятник Миколі Гоголю планували встановити на площі перед драмтеатром, проте Перша світова війна стала на заваді цим планам. За більшовиків встановлювати пам'ятник спочатку не хотіли з ідеологічних міркувань, оскільки Гоголь походив із дворянської родини. Лише 1934 році пам'ятник зайняв своє нинішнє місце на бульварній частині вулиці Миколи Гоголя.

Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського розміщений у колишній будівлі присутніх місць губернського земства.

Будівлю губернського земства було збудовано архітектором Василем Кричевським у стилі модерн з елементами українського народного стилю (цей факт викликав невдоволення імператора Миколи II). Внутрішній розпис виконали видатні художники Сергій Васильківський та Микола Самокиш. Фасад прикрашають герби повітових міст губернії.

Основу експозиції краєзнавчого музею в Полтаві заклав в 1891 році вчений Віктор Докучаєв. Сьогодні в 40 музейних залах та сховищах знаходиться понад 300 тисяч експонатів. Серед раритетів - давньоєгипетська колекція, твори античного та східного мистецтва, козацькі реліквії.

Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського тимчасово зачинений на реставрацію.

Свято-Миколаївська церква в Диканьці - родовий храм-усипальниця родини Кочубеїв.

Церква збудована в 1794 році графом Віктором Кочубеєм на території графської садиби, на місці старої дерев'яної церкви XVII сторіччя. За легендою, на цьому місці знаходився пень, на якому з'явилася ікона Миколи Чудотворця. Перед цим образм молилася за здоров'я майбутнього сина мати Миколи Гоголя, на його честь дала ім'я дитині.

При спорудженні Миколаївської церкви архітектор Микола Львов використав стиль моравських храмів-ротонд. Внутрішній об'єм перекритий складною системою подвійного куполу з пелюстками скляних рам, які на літо відкриваються. Коли співають певчі на хорах, здається, що звук лунає з неба. Також унікальна система повітряного опалення та провітрювання приміщень.

Зберігся іконостас із мореного дуба, фрагменти оригінального розпису. Надбрамна дзвіниця виконана у стилі, характерному для католицьких храмів.

В підвалі Миколаївської церкви знаходиться склеп з оригінальними саркофагами, в яких спочивають кілька поколінь Кочубеїв.

За радянських часів у приміщенні відкрили музей атеїзму. Нині Миколаївський храм чинний, використовується громадою УПЦ московського патріархату.

Неподалік церкви ростуть Кочубеївські дуби віком 800 років, висаджені на в'їзді до колишнього княжого маєтку з боку Полтави.

Ефектна Свято-Троїцька церква в стилі пізнього бароко збудована в Диканьці на місці старого дерев'яного храму.

Розташована на березі ставка біля перетину вулиці Івана Мазепи та вулиці Троїцької.

Будівництво велося в 1780 році під керівництвом архітектора Миколи Львова коштом бунчужного Полтавського полку Павла Кочубея. Храм високий, однокупольний, із чотирма напівкуполами. У плані має форму хреста. Підлога колись була вимощена чавунними плитами.

Легенди тісно пов'язують Троїцьку церкву із творчістю Миколи Гоголя, який неодноразово її відвідував. Вважається, що саме цей храм розписував коваль Вакула в "Ночі перед Різдвом": "...на стіні збоку, як увійдеш до церкви, намалював Вакула чорта в пеклі, такого гидкого, що всі плювали, коли проходили повз".

За радянських часів храм був закритий і пограбований, якийсь час використовувався як склад.

В 1993 році Троїцьку церву було відреставровано та повернуто православній церкві.

Свято-Успенський кафедральний собор на Івановій горі - перша кам'яна споруда в Полтаві.

Побудований в 1751-1770 роках з ініціативи полковника Андрія Горленка на місці дерев'яної церкви, відомої з 1695 року, яка стояла на Вічевій площі Полтавської фортеці.

Храм у стилі візантійської базиліки спроєктував архітектор Стефан Стабанський. У 1780 році до трьох куполів додали ще два. В 1900 році Свято-Успенський собор пережив ще одну реконструкцію, в результаті якої став просторішим і світлішим. На дзвіниці висотою 44 метри висів дзвін "Кізі-кермен", відлитий з турецьких гармат наприкінці XVIII сторіччя (тепер у краєзнавчому музеї).

В 1934 році собор було знищено більшовиками, але дзвіниця дивом збереглася. В 1999-2007 роках, з ініціативи Президента України, Свято-Успенський кафедральний собор реконструйовано та повернуто громаді Православної церкви України.

Спаська церква - один із найдавніших храмів Полтави, зразок традиційної української архітектури.

Точна дата заснування церкви невідома. Перші згадки про Спаський преділ Преображенської церкви зустрічаються в XVII сторіччі. Офіційною датою побудови вважається 1705 рік, коли Спаський преділ було відбудовано коштом козацького полковника Івана Іскри вже як самостійний дерев'яний храм на місці згорілої Преображенської церкви.

За легендою, після перемоги над шведами на полі Полтавської битви, Петро I, який відпочивав у будинку полковника Келіна по сусідству з храмом, відслужив в Спаській церкві молебень подяки за порятунок міста.

В 1845 році над Спаською церквою спорудили кам'яне шатро, а через два роки звели невелику кам'яну дзвіницю. В 1849 році поруч було встановлено пам'ятник на місці відпочинку Петра I.

Тріумфальна арка в Диканьці - визитівка селища, єдина цивільна споруда садиби родини Кочубеїв, що збереглася.

Парадний в'їзд у маєток був оформлений класичною тріумфальною аркою на честь прибуття в Диканьку імператора Олександра I, близьким соратником якого був князь Віктор Кочубей.

Тріумфальна арка збудована архітектором Луїджі Рускою на згадку про перемогу над Наполеоном в 1812 році, була прикрашена мідними барельєфами з батальними сценами.

Бузковий гай на околиці Диканьки заклав у 1822 році господар цих земель князь Віктор Кочубей на місці глиняного кар'єру, де добувалась сировина для його цегельного заводу.

За легендою, Кочубей створив це квіткове диво, щоб порадувати свою невиліковно хвору доньку Ганну. Саджанці бузку 40 сортів було привезено до Диканьки з різних країн світу.

Зараз бузковий гай знаходиться під охороною регіонального ландшафтного парку "Диканський". На сьогоднішній день збереглося всього 5 сортів бузку, але завдяки великій площі гаю (2,5 гектари) його називають найбільшим у світі.

Щовесни, під час цвітіння бузку, Диканька стає місцем туристичного паломництва. Щорічно в середині травня проходить традиційне свято "Пісні Бузкового гаю".

Експозиція Диканського державного історико-краєзнавчого музею імені Дмитра Гармаша розміщена в 9 залах та налічує 8 тисяч експонатів.

Серед них - скриня Кочубеїв ручної роботи, що прикрашена химерним візерунком, і яка служила скарбницею в Троїцькій церкві. Скриню в XVIII столітті подарував генеральному судді Кочубею гетьман Іван Мазепа, але легенда приписує майстерну роботу над нею ковалю Вакулі, гоголівському герою з "Ночі перед Різдвом".

В Диканському краєзнавчому музеї можна побачити половецьку бабу, старовинний локомобіль (паровий трактор), посмертну маску Миколи Гоголя. Також представлені цінні знахідки зі скіфських поховань, предмети народного побуту, твори мистецтва місцевих майстрів.

Реалізується сувенірна продукція.

Співробітники краєзнавчого музею проводять екскурсії Диканькою.

Кочубеївські дуби у Диканьці – пам'ятка природи та історії.

Три дуби, що ростуть в ряд - це залишки великої дубової алеї, що прикрашала в'їзд до садиби Кочубеїв на стародавньому Полтавському шляху, прокладеному через Миколаївський ліс. Ще один дуб стоїть окремо, біля лісництва. Вік дерев близько 800 років, діаметр ствола 1,5-1,8 метри, висота 20-22 метри.

За легендою, дуби посаджені запорозьким генеральним писарем Василем Кочубеєм та полковником Іваном Іскрою в день народження Кочубея. Інша легенда розповідає про те, що під одним із цих дубів юна Мотря Кочубей, донька генерального писаря, зустрічалася зі своїм літнім коханим – гетьманом Іваном Мазепою.

Кочубеївські дуби оспівані поетом Пушкіним у поемі "Полтава".

Полтавський художній музей розміщено в новій будівлі Галереї мистецтв (1999 рік побудови; архітектор Юрій Олійник).

Першу в Полтаві картинну галерею започаткував у 1919 році український вчений-археолог Михайло Рудинський на основі подарованої йому колекції художника-передвижника Миколи Ярошенка. Серед 100 живописних творів були роботи Івана Шишкіна, Василя Полєнова, Володимира Маковського, Іллі Репіна, Василя Максимова та інших. До зібрання були включені художні цінності з націоналізованих маєтків Кочубеїв (Диканька), Ґалаґанів (Сокиринці), Капністів (Обухівка), Репніних (Яготин).

Колекція західноєвропейського живопису включає унікальні твори Джованні Тьєполо, Пітера Пауля Рубенса, Мельхіора де Хондекутера, Адріана ван Остаде, Елізабет Віже-Лебрен, Карла Петерса та інших.

Тривалий час Полтавський художній музей розташовувався в колишньому особняку поміщика Болюбаша (1912 рік), проте через аварійний стан приміщення в 2000 році змушений був переїхати на теперішнє місце.

Полтавський Просвітницький Будинок імені Миколи Гоголя збудовано в 1901 році за проєктом академіка Олексія Трамбицького, петербурзького архітектора Дирекції імператорських театрів.

Театральний будинок виконано в стилі неоренесансу. Прямокутний у плані зал для глядачів на 1100 місць з балконами та ложами, оркестровою ямою та компактною сценічною коробкою нагадували в мініатюрі сцену знаменитого міланського театру Ла Скала.

Під час Другої світової війни театр був зруйнований, у повоєнні роки відновлений у початкових архітектурних формах та пристосований під кінотеатр "Wizoria Колос" (зараз 3D-кінотеатр).

Полтавський академічний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя - головна та найстаріша театральна сцена області.

Датою його народження вважається 1808 рік, коли в місті був відкритий "Полтавський вільний театр", яким з 1818 року керував Іван Котляревський. У 1901 році для полтавського театру було збудовано нове приміщення - Просвітницький будинок.

Після Другої світової війни постраждалу будівлю переробили під кінотеатр "Колос", а для драмтеатру імені Гоголя в 1958 році було збудовано нову помпезну будівлю за проєктом архітекторів Олексія Крилова та Олега Малишенко.

В 1970-1980 роках гоголівський театр вважався одним із найкращих в Україні. Його постановка "Наталки Полтавки" за участю народного артиста СРСР Івана Козловського з успіхом йшла в Москві.

В 2006 році в сквері поряд із театром було встановлено пам'ятник легендарній Марусі Чурай, прозваний пам'ятником українській пісні.

Абазівський сільський краєзнавчий музей з 2012 року розташовується в залі очікування залізничної станції "Абазівка".

Експозиція оформлена у вигляди широкоформатних банерів. Її розділи присвячені видатним уродженцям села, радянському періоду роботи обласної насінневої станції, а також долям абазівців, які брали участь у радянській війні в Афганістані та ліквідації наслідків наслідків Чорнобильської катастрофи.

Стіни станції також прикрашають картини, подаровані полтавським художником-шістдесятником Олександром Глушаченком.