Пам'ятки Полтавського району

Пам'ятник Солосі на Полтавщині встановлено на трасі Р-42 між Великими Сорочинцями та Опішнею, біля повороту на село Ставкове. За легендою, село засноване поміщицею Солохою, тож до 1964 року воно мало назву Солоха.

Скульптурний образ Солохи змальовано з персонажу повісті Миколи Гоголя "Ніч перед Різдвом" та радянського кінофільму "Вечори на хуторі біля Диканьки". На постаменті викарбувано афоризм українського письменника Павла Загребельного: "Військо можна перемогти – жінку ніколи!".

Поруч із пам'ятником облаштовано зону відпочинку.

Пам'ятник "Шведам від шведів" під Полтавою споруджений в 1909 році поряд із полем Полтавської битви.

Монолітний гранітний монумент заввишки 6 метрів доставили зі Швеції. За легендою, російська влада висунула вимогу - на пам'ятнику не повинно бути жодних барельєфів, скульптур та будь-яких інших прикрас. Шведи виконали умову, проте щороку в день Полтавської битви рано вранці, коли перші промені сонця, що сходить, падають на граніт, на ньому з'являється силует скорботної жінки.

На двох сторонах пам'ятника мають написи шведською та російською мовами: "На згадку шведам, що загинули тут у 1709 році, споруджено співвітчизниками у 1909 році".

Полтавський музей авіації та космонавтики присвячений видатним подіям в аерокосмічній науці та техніці в Україні та світі.

Музей авіаційної та ракетно-космічної тематики засновано в Полтаві у 1987 році з ініціативи творця ракетних двигунів академіка Валентина Глушка.

Експозиція розміщена в колишній будівлі першої пожежної команди Полтави (1810 рік). У 6 залах виставлені особисті речі космонавтів, моделі космічних кораблів та справжні агрегати космічних апаратів.

Значне місце в експозиції відведено уродженцям Полтавщини. Зокрема висвітлено наукову спадщину полтавця Юрія Кондратюка.

Фонди Полтавського музею авіації та космонавтики налічують близько 4 тисяч експонатів.

Краєзнавчий музей Решетилівської міської ради розташований у приміщенні Центру культури і дозвілля міста Решетилівка. Відкрився у 1965 році з ініціативи місцевої громадськості.

Експозиція розгорнута у трьох кімнатах та налічує понад 3500 експонатів. Історичні розділи музею розповідають про заснування та розвиток Решетилівки у давнину, про період соціальних потрясінь початку XX століття, про радянське панування та події Другої світової війни тощо.

Гордістю музею є відділ ткацтва та килимарства, де можна ознайомитися з витоками та розвивитком народного мистецтва Решетилівщини в умовах натурального господарства, діяльністю Полтавського губернського земства щодо відродження кустарних промислів на початку ХХ століття, роботою місцевих художньо-промислових артілей, фабрики художніх промислів та школи майстрів.

Представлені найкращі зразки решетилівських килимів, вишиванок, вишитих рушників роботи місцевих майстрів. Серед унікальних експонатів: килими "Центаурії та птахи", "Павичі" (Леонід Товстуха), килими "Древо життя", "Осінь", "Червона калина", рушники "Берегиня", "Древо життя" (Надія Бабенко), сорочки роботи Олени Василенко та багато іншого.

Церква преподобного Сампсонія (Сампсона) Прочанолюбця на Шведській могилі в Полтаві закладена в 1852 році на честь перемоги російської армії над шведами в 1709 році.

Храм на полі Полтавської битви хотів збудувати ще сам Петро I, але Священний Синод затягнув із рішенням, а після смерті імператора ідею забули. Виконати волю Петра пізніше вирішив таємний радник Йосип Судієнко, виділивши зі своїх коштів 100 тисяч рублів, але і він не дожив до початку будівництва, а його гроші міська влада почала витрачати не за призначенням. Лише після особистого втручання царя Миколи I почалося будівництво храму за проєктом архітектора Йосипа Шарлеманя, і в 1856 році Сампсоніївська (Самсонівська) церква була урочисто освячена.

В 1893-1895 роках було проведено реконструкцію, до храму було прибудовано другий престол на честь Святого Костянтина. Іконостас виконаний у майстерні московського купця Астаф'єва, ікони написав художник Малишев. В 1909 році добудовано надбрамну дзвіницю.

Церква Вознесіння Господнього на території нинішнього житлового масиву Половки в Полтаві (колишнє село Пушкарівка) побудована в 1762 році коштом полтавського полковника Івана Черняка як соборна церква Пушкарівського Вознесенського монастиря, заснованого тут у 1721 році.

За деякими даними, останні роки життя тут провела в чернецтві Мотря Кочубей, донька страченого гетьманом Іваном Мазепою генерального судді Василя Кочубея (до 30-х років XX століття на монастирському цвинтарі була могила Мотрі).

На початку ХІХ століття монастир закрили, а Вознесенська церква набула статусу парафіяльної. Всі монастирські будівлі занепали і були розібрані. Наразі Вознесенська церква - діючий храм УПЦ московського патріархату.

Скромний Свято-Макаріївський храм із 1962 року є кафедральним собором Полтавської єпархії.

Невелика парафіяльна Макаріївська церква була збудована на околиці міста на початку ХХ століття. Згідно з пророцтвом юродивого Кузьми Івашина з Горбанівки, який жив у 20-х роках минулого століття, цей храм мав вистояти у лихоліття і згодом стати кафедральним, оскільки майже всі інші церкви міста будуть знищені. Так і сталося - хвиля храмових руйнувань за радянських часів обійшла Макаріївську церкву. А після тог, як в 1962 році знесли Преображенський собор, вона справді набула статусу кафедрального собору.

Декілька реставрацій не змінили її початкового вигляду. В інтер'єрі збереглися розписи початку ХХ століття, в північній частині храму знаходиться найбільша святиня собору - Горбанівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці (1786 рік), в Іллінському приділі - шанована Каплунівська чудотворна ікона.

Храм Миколая Чудотворця було засновано під час будівництва Полтавської фортеці, розташовувався на одному з її бастіонів на Інститутській горі.

Спочатку він був дерев'яним. У 1774 році було збудовано нову кам'яну Миколаївську церкву. До середини ХІХ століття невеликий храм уже не міг вмістити всіх парафіян, і в 1855 році коштом купця Миколи Вакуленка було зроблено двоповерхову кам'яну прибудову, на другому поверсі якої розташовувалася тепла церква Георгія Побідоносця.

Основний храм було зруйновано під час Другої світової війни (залишилися фрагменти цегляних стін), а прибудова збереглася - за радянських часів її використовували як виробниче приміщення.

Нині храм Свято-Миколаївський храм діє. Належить громаді Православної церкви України.

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА

В ніч проти 3 жовтня 2025 року в наслідок нічної російської ракетної атаки Свято-Миколаївський храм Православної церкви України зазнав значних пошкоджень - вибуховою хвилею вибило половину вікон та пошкодило трапезну.

Церква святого великомученика та цілителя Пантелеймона розташована в парку імені Івана Котляревського, на території якого раніше знаходився міський цвинтар.

При цвинтарі діяла Всесвятська цвинтарна церква, в якій у кінці ХІХ століття служив священиком знаменитий піп Гапон, лідер християнської профспілки Санкт-Петербурга, організатор масової ходи робітників у день "Кривавої неділі". За радянських часів Всесвятську церкву було знищено.

В 1999 році рішенням міської влади Полтави неподалік було розпочато будівництво храму Святого Пантелеймона. 19 вересня 2000 року відбулося освячення церкви, а 23 вересня - перша божественна літургія.

200-річна Свято-Троїцька церква, що прикрашає центр Котельви, є пам'яткою архітектури.

Споруджена в 1812 році на місці згорілого дерев'яного храму, заснованого ще в XVII сторіччі. Кам'яна церква стала четвертою після трьох дерев'яних, що були до неї на цьому місці.

Авторство проєкту Троъцької церкви в стилі класицизму приписують харківському архітектор Петру Ярославському. В 1835 році була прибудована кам'яна дзвіниця. Зі східного боку збереглася цегляна огорожа з металевими ажурними воротами та хвіртками. Інтер'єри прикрашені розписами ХІХ століття.

У храмі є бібліотека духовної літератури, працює недільна школа.

Свято-Троїцька церква у Великих Будищах - єдина, що збереглася в селі з дореволюційних часів.

Побудована в 1819 році у стилі класицизму. Пам'ятка архітектури ХІХ століття. Є одним із об'єктів Регіонального ландшафтного парку "Диканський".

Храм на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії споруджено в 2002 році з ініціативи міської влади та жіночої релігійної громади Полтави.

Автор проєкту - заслужений художник України архітектор Анатолій Чорнощоков. Всередині храму на честь святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії земне житло Ісуса Христа відокремлює на всю висоту церкви різьблений іконостас, виконаний майстрами львівської фірми "Сяйво". Деякі ікони привезені із Почаївської Лаври.

П'ятибанний храм у стилі класицизму увінчує центральний п'ятиметровий хрест. Декоративні бані містять сім дзвонів. Усі вони відлиті на Полтавському тепловозоремонтному заводі. Найпотужніший із них, вагою 271 кілограм, носить ім'я "Полтава".

Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві заснований в 1650 році на березі річки Ворскла коштом полковника Мартина Пушкаря, полтавської старшини та міщан.

Полтавський Хрестовоздвиженський собор (1699-1709 роки) - єдина в Україні семиглава церква в стилі бароко, яка збереглася до наших днів. Чотириповерхова дзвіниця (1786 рік) в стилі пізнього бароко має висоту 43 метри. До комплексу монастиря також входить однокупольна Троїцька церква (1750 рік) та Симеонівська церква (1887 рік).

Під час війни зі шведами на територіїї Хрестовоздвиженського монастиря розташовувалась ставка Карла XII.

В першій половині XX століття монастир був закритий та розграбований, приміщення використовувало НКВС як в'язницю для малолітніх, потім як школу-інтернат.

Комплекс Хрестовоздвиженського монастиря повернуто церкві в 1991 році.

Човно-Федорівський історичний музей розташований у приміщенні загальноосвітньої школи села Човно-Федорівка. Створений у 2009 році зусиллями місцевих учителів та школярів.

Відділ "Давня історія села" розповідає про життя в Човно-Федорівці та навколишніх хуторах наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття. Тут експонується посуд, одяг, рушники, предмети домашнього вжитку, знаряддя праці, історичні світлини.

У розділі "Село у 1920-х – 1940-х роках" представлено велику кількість спогадів жителів села про Голодомор 1932-1933 років, гільзи від снарядів часів Другої світової війни, сільськогосподарські знаряддя праці (однокінний плуг, жорна, кукурудзосаджалка).

Наступні розділи знайомлять із сучасним життям села Човно-Федорівка та історією сільської школи.

Комунальна установа культури "Чутівський краєзнавчий музей" висвітлює історію Чутівщини від давніх часів до кінця XX століття, а також розповідає про відомих жителів краю.

Музей заснований у 1968 році, розміщується на території Чутівського професійно-технічного училища № 55.

Фонди музею налічують 5 700 експонатів. Етнографічна експозиція "Українська світлиця" після реконструкції знову проводить лекції з народознавства, зокрема про українські народні звичаї та обряди.