Пам'ятки Сумської області

Приватний музей старожитностей "Причал Одіссея" у Сумах заснував 2015 року сумський фотохудожник, краєзнавець та колекціонер Сергій Гуцан. Його колекція починалася з добірки старих світлин та фотоапаратів. Згодом до них додалися особисті археологічні знахідки різних епох, а також старожитності, придбані в антикварних магазинах різних країн світу.

В 2022 році відбулося офіційне відкриття музею в новому приміщенні – колишньому будинку відомої сумської родини Григор’євих. Експозиція розміщується у чотирьох кімнатах і на мансарді. У першій кімнаті представлені різноманітні несистемні речі, що характеризують творчий пошук колекціонера. Друга зала присвячена історії вулиці Воскресенської від козацьких часів до XX століття. У третій кімнаті відтворено типовий інтер'єр початку XX століття і представлено експозицію, присвячену родині Григор’євих. У четвертій залі демонструються артефакти, що перетворені художниками на артоб'єкти. Виставковий простір "Світлиця" на мансарді має змінну експозицію.

Відвідування музею можливе за попереднім записом лише у супроводі авторської екскурсії власника (годинна екскурсія експозицією або двогодинна екскурсія експозицією та вулицями Воскресенською і Соборною).

Музей-садиба генерала Михайла Драгомирова відкрився у 2007 році у відреставрованому будинку генерала в Конотопі.

Військовий і державний діяч російської імперії українського походження, генерал від інфантерії Михайло Драгомиров народився в родовому хуторі Драгомирівському поблизу Конотопа, а останні роки життя прожив у своїй міській садибі.

В музейній експозиції представлені меблі кінця XIX – початку ХХ століття, картини місцевих художників та інші експонати.

Музей-садиба генерала Драгомирова є відділом Конотопського міського краєзнавчого музею Олександра Лазаревського.

Народний музей імені Лесі Українки відкрито в Косівщині в 1971 році до 100-річчя від дня народження поетеси.

Перебування Лесі Українки на Сумщині пов'язане із її лікуванням від туберкульозу. В 1889 році мати привезла Лесю в Косівщину до народної цілительки Параски Богуш. Тут поетеса написала свої "Весняні пісні".

Кімната-музей Лесі Українки розміщується в місцевій загальноосвітній школі, яка носить ім'я поетеси. Серед 600 експонатів - речі, що належали Парасці Богуш: горщик, товстостінна сулія для ліків, корито, рушник. Представлено першу збірку Лесі Українки "На крилах пісень" 1904 року видання тощо.

Екскурсії проводять юні екскурсоводи.

Музей уславленого командира Сумського партизанського з'єднання Сидора Ковпака відкрився в 1971 році при Глухівському технікумі механізації (зараз Глухівський агротехнічний інститут).

Музей відображає історію партизанського руху на Сумщині в роки німецької окупації 1941-1943 років. Зокрема, представлені матеріали та карти про три рейди ковпаківців Сумщиною, рейд на Правобережну Україну, знаменитий Карпатський рейд, а також Польський та Німанський.

Один із раритетів - дерев'яна німецька табличка "Обережно: Ковпак!", які розвішували в місцях дії партизанів.

Також можна побачити особисті речі Ковпака та членів його родини, зокрема його знамениту трофейну мадярську офіцерську шубу.

Олександрівська чоловіча гімназія – найстаріший навчальний заклад Сум. Пам'ятка архітектури національного значення.

Заснована меценатом Павлом Харитоненком. Основний корпус у стилі класицизму споруджено в 1873 році. Пізніше було побудовано пансіон на 40 осіб для іногородніх учнів. Завдяки гостроверхим вежам, зубцям, стрілчастому порталу і таким самим вікнам, ця будівля нагадує середньовічний замок. У цьому ж стилі збудовано лікарню. Незвичайні за красою сходи, що ведуть на другий поверх головного корпусу, та двосвітла актова зала.

Наразі це Сумська класична гімназія, що спеціалізується на поглибленому вивченні англійської мови.

Охтирський міський краєзнавчий музей розміщується колишньому приватному особняку кінця ХIХ – початку ХХ століття, що розташований у центрі міста Охтирка.

Музей заснований в 1920 році. Працює три постійно діючих експозиції: "Фауна рідного краю", "Історія Охтирщини", "Охтирка в окупаційний період" та виставкова зала.

Найцікавіші експонати музею: особисті речі письменника-земляка Івана Багряного, предмети старовини, фотографії, книги на історичну тематику, іменний покажчик "Харківські Губернські депутатські збори 1786-1919 років", книги про визволення України від фашистських загарбників, театральні костюми.

Під час широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році будівля музею постраждала від вибуху, зараз вона потребує реставрації. Частина експозиції була пошкоджена. Але найцінніші експонати вдалося врятувати.

Співробітники музею проводять екскурсії містом Охтирка та околицями.

Охтирський Свято-Троїцький монастир заснований у 1654 році в мальовничому місці на вершині Монастирської гори на лісистому березі Ворскли.

Першим будівничим монастиря був ігумен Іоаннікій, який прибув до Охтирки зі своєю братією з розореного поляками Лебединського монастиря за Дніпром.

За переказами, перший дерев'яний храм було освячено у XVII сторіччі на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, і монастир спочатку називався Благовіщенським. Пізніше коштом охтирського полковника Федора Осипова замість дерев'яної було побудовано однойменна кам'яна трапезна церква.

З 1720 року за указом Петра I настоятелем Охтирського монастиря став духовник царя Тимофій Надаржинський. Помер він у 1729 році й був похований у побудованому ним Троїцькому соборі. Його син Йосип Надаржинський власним коштом збудував кам'яну церкву Преображення Господнього з братньою трапезною та дзвіницею, а в 1741 році – лікарню з храмом Петра та Павла. Головною святинею монастиря була чудотворна Охтирська ікона Божої Матері "Всіх скорботних Радості".

У 1917 році Охтирський монастир було закрито, у ньому розмістили притулок для дітей-сиріт, потім військову частину. У роки Другої світової війни будівлі монастиря дуже постраждали.

Відродження Охтирського Свято-Троїцького монастиря розпочалося в 2002 році.

Пам'ятник підприємцю Іванові Харитоненку стоїть на одній із центральних площ Сум.

Успішний цукрозаводчик і меценат, один із найбагатших людей Російської імперії ХІХ століття, Іван Харитоненко значно вплинув на розвиток міста Суми. Він та його нащадки будували у місті лікарні, навчальні заклади, інші об'єкти інфраструктури.

В 1899 році на площі Покровській було встановлено пам'ятник Іванові Харитоненку роботи скульптора Олександра Опєкушина. На початку XX століття його було знищено більшовиками, але відновлено в 1996 році.

Скульптура "Малюки-ласуни" на вулиці Воскресенській встановлена в Сумах  до 355 річчя міста. Це данина пам'яті цукровій промисловості родини Харитоненків, завдяки якій місто досягло процвітання у ХІХ столітті.

Пам'ятник створено скульпторами Олегом Прокопчуком та Володимиром Буковим. Бронзовий хлопчик на стільці поїдає з мішка цукор, а дівчинка стоїть поряд. Приєднатися до них може будь-який перехожий, присівши на вільний стілець.

Того ж дня на Покровській площі в Сумах було відкрито пам'ятник цукру-рафінаду.

Пам'ятник мамонтові в Кулішівці - перший подібний пам'ятник у світі.

Встановлений в 1841 році на честь палеонтологічної знахідки, зробленої в 1839 році українським вченим-натуралістом, професором харківського університету Іваном Калиниченком. Він відкопав скелет мамонта, що добре зберігся, виявлений місцевими жителями при проведенні земляних робіт. Знахідку подарували зоологічному кабінету Харківського університету.

На пропозицію професора Калиниченка та за участі власника маєтку графа Юрія Головкіна в 1841 році на тому місці, де були знайдені кістки, встановили 3-метровий чавунний пам'ятний знак.

Кулішівський пам'ятник мамонтові тепер є пам'яткою району і навіть зображений на його гербі.

Перший в Україні пам'ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі Петрові Калнишевському встановлено в селі Пустовійтівка, де він народився в 1691 році.

Фактично, з встановлення цього пам'ятника в 1991 році розпочалося створення у Пустовійтівці меморіалу Калнишевського.

Отаман зображений з гетьманською булавою в руці. Автори пам'ятника – академік Василь Бородай та скульптор Ростислав Синько.

Пам'ятник свині з написом на постаменті "Від вдячних українців" відкрито у міському парку міста Ромни в 2000 році.

Тут, на місці давньоруського городища, археологи знайшли кістки свиней. Вони дійшли висновку, що свині, яких монголи через свою релігію не могли вживати в їжу і тому не відбирали у місцевих жителів, урятували народ від голодної смерті.

Роменська бетонна свинка, що сидить на задніх лапах, стала четвертим у світі пам'ятником свині.

Перший в Україні повнорозмірний пам'ятник видатному українському поетові та громадському діячеві Тарасові Шевченку встановлено в Ромнах в 1918 році (за іншими даними – в 1919 році).

Місто Ромни на той час вже знаходилося під контролем більшовиків, які активно підтримували культ "поета-революціонера". Автор монумента – відомий скульптор Іван Кавалерідзе. Скульптура, яка зображує Шевченка, що сидить у задумливій позі, вважається найбільш "людяною" пам'яткою поетові.

У Києві, на Андріївському узвозі, встановлено макет цього пам'ятника.

Пам'ятник цукру-рафінаду у Сумах відкрито до 355-річчя міста на згадку про колишню цукрову славу Сум.

Знаходиться на Покровській площі, навпроти пам'ятника цукрозаводчику Іванові Харитоненку, завдяки якому місто досягло процвітання у ХІХ столітті. На той час цукор почали пресувати в невеликі куби, і саме цю форму монумента обрали скульптори Віктор Довголюк та Олексій Шевченко.

На великий рафінадний куб можна зійти по кам'яних кубиках, щоб сфотографуватися на пам'ятці, що символізує багатство області. Передбачається, що окремі цукрові кубики будуть розкидані по всьому місту.

Того ж дня на вулиці Воскресенській у Сумах було відкрито скульптуру "Малюки-ласунки".

Парк-пам'ятнка садово-паркового мистецтва "Тростянецький" розташований на схилах пагорбів мальовничого урочища "Нескучне", де серед змішаного сосново-листяного лісу знаходяться три озера.

Ландшафтний парк закладений на початку ХІХ століття, коли Тростянець належав Олександрі Надаржинській, онуці засновника міста Тимофія Надаржинського. Сформований на основі старовинної діброви з використанням природного ландшафту Нескучнянський парк займає площу 256 гектарів (збереглися 400-річні дуби).

Біля заднього входу до парку в 1911 році зведено двоповерховий будинок керуючого в стилі модерн з вежею, в якому зараз розміщується лісодослідна станція.

На березі третього озера в глибині парку розташований "Грот Німф" (1809 рік), споруджений із великих плоских каменів до 100-річчя Полтавської битви. За легендою, грот був входом у підземелля, розташовані під містом. За князя Василя Голіцина грот використовувався для театралізованих вистав на тему давньогрецьких міфів, звідки пішла назва.