Пам'ятки Хмельницького району

Вали Губинського літописного давньоруського городища розташовані на високому березі річки Случ, протилежному від центру села Губин.

У XII-XIII сторіччях Губин був одним із найбільших міст Болохівської землі – давньоруської історичної області у верхів'ях Південного Бугу, що межувала з Галицько-Волинським та Київським князівствами. Знищене у 1241 році князем Данилом Галицьким у помсту за участь болохівських князів у поході на Бакоту. З того часу місто не відновлювалося, але на його місці виникло однойменне село.

З 1977 році на Губинському городищі ведуться археологічні дослідження. Знайдено безліч артефактів: елементи плугів, підкови, удила, кам'яні сокири, підвіски та інші жіночі прикраси. Це неперевершені зразки ювелірного мистецтва тієї далекої пори. Одна з найцінніших знахідок - свинцева печатка новгородського князя Володимира Всеволодовича, датована 1136 роком.

Знахідки експонуються у Старокостянтинівському історико-краєзнавчому музеї.

Деражнянський історичний музей розташований у центрі міста Деражня.

Експозиція розповідає про природу та історію краю, має 8 тематичних розділів: "Географічне положення краю", "Природа краю", "З глибини віків", "Край на шляху до незалежності", "На рубежі тисячоліть", "Славетні імена краю", "Лихоліття 1930-1940-х років" та "За Україну, за її волю".

Музейні працівники проводять оглядові екскурсії містом.

Чудовий палацово-парковий комплекс у Самчиках – одна з найкраще збережених в Україні поміщицьких садиб XVIII-XIX століть, блискучий витвір архітектури та садово-паркового мистецтва.

Садиба закладена в 1725 році шляхтичем Яном Хоєцьким, у нинішньому вигляді відбудована в 1790-1805 роках гайсинським старостою, полковником Петром Чечелем.

Палац у стилі ампір зводив польський архітектор Якуб Кубицький, ландшафтний парк створював ірландець Діонісій Макклер, інтер'єри оформлював італійський скульптор Жан-Батіст Цагляно.

Для огляду доступна анфілада парадних залів: Велика (Червона), Кругла (Блакитна), Римська (Зелена) та інші. Унікальний розпис Японського кабінету в орієнтальному стилі виконано невідомим автором (за легендою – Михайлом Врубелем).

Парадний фасад палацу з білими колонами і левами (сумним і тим, що сміється) біля входу звернений до мальовничого озера.

В комплекс садиби також входять графські ворота, старий палац Хоєцьких (1725 рік), китайський будиночок (виконував функції холодильника, зараз галерея самчиківського розпису), флігелі з підвалами, фонтан.

У парку ростуть 160 видів чагарників і дерев (в тому числі рідкісна ялина Енгельмана), збереглася Готична алея з альтанкою, руїни оранжереї.

За радянських часів комплекс використовувався як сільськогосподарська дослідна станція. В 1972 році завдяки зусиллям місцевого художника та краєзнавця Олександра Пажимського садибу було визнано пам'яткою архітектури та взято під охорону держави. Протягом багатьох років Пажимський із сином Богданом займаються відновленням та збереженням комплексу.

Нині це Державний історико-культурний заповідник "Самчики", у палаці відкрито музейну експозицію.

Джерело Баал Шем Това розташоване на околиці села Требухівці поряд із Меджибожем.

За легендою, тут засновник хасидизму Баал Шем Тов часто молився, після чого омивав у джерелі руки. Над джерелом влаштована єврейська міква (купальня).

Занедбана будівля заїжджого двору (корчми) розташована в центральному історичному районі Старокостянтинова, між замком та сторожовою вежею.

Основним архітектурним акцентом двоповерхового будинку в стилі раннього класицизму (кінець XVIII – початок ХІХ століття) є широка масивна арка. Суворість та стриманість оформлення фасадів будівлі дещо порушена активною пластикою декору віконних отворів. Застосування дрібних декоративних елементів (ромбоподібні накладки та ніші, різнофігурні виступи) характерні для провінційної архітектури.

Руїни замку в Зінькові розташовані на високому довгастому мисі, утвореному долиною річки Ушки та яром.

Зіньківський замок на місці давньоруського укріплення заснував у 1431 році подільський воєвода Петро Одровонж, зробивши його одним із найважливіших форпостів у мережі подільських фортець. Неодноразово він відбивав татарські навали.

Трикутний у плані замок зі стінами висотою 10 метрів і товщиною до 3,5 метрів по кутах мав великі шестигранні вежі, дві з них – триповерхові, одна – чотириповерхова вежа-донжон. Однією з стін фортеці служила зовнішня стіна великого триповерхового будинку. З боку міста замок відокремлював глибокий рів, через який було перекинуто підвісний міст.

Незначні пошкодження твердиня отримала під час Визвольної війни і за турецької навали, але була повністю відбудована після повернення поляків у XVIII сторіччі, коли Зіньковом володіли Сенявські.

У ХІХ столітті Зіньківський замок використовувався для адміністративних та господарських потреб, однак у 1898 році сільська громада вирішила, що старі стіни загрожують розташованому нижче костелу, і споруду майже повністю розібрали на будматеріали. Від колись потужної фортеці збереглися лише руїни її найдавнішої частини – південної вежі (на висоту одного поверху) та чотирьох казематних помешкань під фундаментом західної стіни.

Величний Меджибізький замок на місці впадання річки Бужок у Південний Буг, де в XI-XIII століттях стояло давньоруське місто Межибож, почали зводити в 1362 році князі Коріатовичі (Корятовичі), що отримали ці землі від великого князя Литовського Ольгерда.

Меджибізький замок став форпостом на східному кордоні Великого князівства Литовського, згодом Польщі. В XV-XVI століттях успішно відбивав напади татар.

В 1540 році замок перейшов у володіння шляхетського роду руських воєвод Сенявських, які перебудували його й зміцнили кутовими вежами. На території звели вишуканий палац та готичну каплицю, яка пізніше була перебудована в бароковому стилі. Невеликий гарнізон та палацова челядь займали службові приміщення.

Ще більше розкоші додали до архітектури князі Чарторийські в XVIII столітті.

До наших днів замок дожив у непоганому стані, хоч і постраждав під час двох світових воєн. Відреставровано п'ятигранну Лицарську вежу з оглядовим майданчиком, замкову церкву, каретний ряд та казарми, в яких розміщені музейні експозиції Державного історико-культурного заповідника "Межибіж". Зокрема, історичний та етнографічний музеї, а також музей Голодомору. Триває реставрація палацу.

В серпні на території фортеці проходить фестиваль із лицарськими турнірами "Стародавній Меджибіж".

Каплиця-ротонда розташована у верхній частині Меджибожа, навпроти старого цвинтаря на виїзді з селища в бік села Ярославка.

Кругла у плані каплиця спочатку служила оборонною вежею, входила у систему міських укріплень XVI-XVII сторічь. Її круглі вікна нагадують амбразури.

В 1800 році вежу перебудували на цвинтарну каплицю тринітаріїв. Кріпосний характер ротонди пом'якшили прямокутним притвором, декорованим пілястрами і трикутним фронтоном з обломом карнизів, що сильно виступає.

В даний час каплиця-ротонда розташована на приватному обійсті, виконує господарські функції.

Свято-Покровський кафедральний собор в Хмельницькому збудований в 1992 році на місці невеликої цвинтарної церкви Покрова Пресвятої Богородиці, яка існувала тут з першої половини ХІХ століття. Був освячений УПЦ московського патріархату.

02 квітня 2023 року в Свято-Покровському соборі стався інцидент із побиттям священнослужителем московського патріархату українського військового, що викликало хвилю обурення у громади й в той же день відбулися збори парафіян, які одностайно проголосували за перехід релігійної громади Покровського собору до Української православної церкви.

Костел Пресвятої Діви Марії – Матері Церкви заснований у XVI сторіччі магнатами Костками, які володіли на той час Сатановим.

Спочатку храм був дерев'яний. Пізніше було збудовано кам'яний храм у готичному стилі. У 1930-х роках святиня була знищена радянською владою.

Новий храм Ясногорської Пресвятої Діви Марії на католицькому цвинтарі в Сатанові збудовано у 1990-1994 роках. Від 1991 року в Сатанівській парафії служать священики з ордену паулінів (чернечий чин Братів святого Павла Першого Пустинника).

Костел святих Апостолів Петра і Павла в Ярмолинцях заснований в 1792 році. Через рік коштом графів Орловських почалося будівництво, яке тривало до 1862 року.

За радянських часів приміщення Петропавлівського костелу використовувалося як будинок культури, що й досі, навіть після повернення храму католицькій громаді, помітно по зовнішньому вигляду.

Костел Святого Войцеха в Гвардійському заснований у 1594 році магнатом Миколаєм Гербуртом.

Перший дерев'яний храм зруйнували турки. Нинішній кам'яний костел у стилі пізнього бароко заклала у 1753 році (за іншими даними – у 1763 році Маріанна Грабянка з роду Калиновських, дружина господаря Фельштина (колишня назва Гвардійського). Храм освячений у 1790 році (за іншими даними – у 1791 році). У 1903-1906 роках проведено реконструкцію, прибудовано дві бічні каплиці.

В радянські часи костел Святого Войцеха було закрито, приміщення використовувалося як склад, кінотеатр, будинок культури.

У 1990 році костел було повернуто віруючим, наново освячений у 1994 році.

Костел Іоанна Хрестителя монастиря ордена капуцинів знаходиться у нинішньому адміністративному центрі міста Сатрокостянтинів, хоча при закладці обителі в 1750 році князь Януш Сангушко виділив землю за межами міських стін.

Католицький храм Іоанна Хрестителя виконано у строгому стилі пізнього бароко знаменитим італійським майстром Паоло Фонтана. Будівництво всього комплексу тривало до 1778 року, але костел було закінчено набагато раніше.

В радянські часи був закритий, зараз чинний.

Костел Святого Станіслава збудований у 1989 році на місці цвинтарної каплиці  – єдиного храму, що зберігся в Городку за часів радянської влади.

Перший дерев'яний костел у місті був заснований ще в 1496 році, а попередній костел Святого Станіслава, збудований у 1779 році Яном Замойським, розташовувався в центрі міста.

Нинішній храм збудовано стараннями отця Владислава Ванагса. За зразок взято костел Польського війська у Варшаві.

В 2023 році у храмі Святого Станіслава, у якому зберігається чудотворна ікона, встановлено санктуарій Святого Антонія Падуанського.

Сучасний костел Святої Анни в Деражні збудований у 2000 році на місці цвинтарної каплиці, яка за радянських часів служила єдиним католицьким храмом міста.

Перший дерев'яний католицький костел у Деражні існував ще XVII сторіччі. У 1726 році його заново відбудували (знову з дерева) коштом господаря Деражні Антонія Любомирського. У 1840-х роках з ініціативи одного з останніх власників містечка Станіслава Раціборовського було споруджено новий кам'яний костел. На жаль, у 1930-х роках його було повністю знищено.

Тривалий час місцеві католики були змушені використовувати для богослужінь маленьку каплицю на цвинтарі, що на виїзді з міста у бік Хмельницького. Нині тут височить новий величний неоготичний храм Святої Анни з двома гострокінцевими вежами.