Пам'ятки Хмельницького району

Палац поміщиків Косельських у Віньківцях збудований Каролем Косельським у першій половині ХІХ століття у так званому "волоському стилі".

Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Нині це один із корпусів районної лікарні.

Палац Косельських у Маниківцях датують початком XIX століття, коли Маниковецький маєток придбав шляхтич Вінсент Косельський.

Двоповерховий будинок у романському стилі має прямокутну форму з трьом кутовими вежами – дві шестикутні з північного боку та прямокутну з півдня. Початково вежі мали гостроверхі дахи зі шпилями, та їх замінили звичайними шатровими дахами за радянських часів, коли в палаці розмістився сільськогосподарський технікум, потім місцевий клуб.

В окремих приміщеннях зберігся паркет і кахлі. Також збереглися підвальні приміщення, де колись була кухня і комори.

Зараз у палаці розміщується Маниковецька загально освітня школа І-ІІІ ступенів.

Чорноострівський літературно-краєзнавчий музей поета-байкаря Леоніда Глібова розміщується в одній із будівель колишнього маєтку графів Пшездецьких у Чорному Острові.

Палац у стилі класицизму побудував наприкінці XVIII століття Міхал Пшездецький на місці замку князів Вишневецьких. Частково збереглися інтер'єри палацу. На другий поверх ведуть дубові сходи, збереглася ліпнина та кахельні пічки.

У 1847 році у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Маєток відвідував  видатний український поет Леонід Глібов, який з 1856 по 1859 роки викладав історію в місцевому училищі.

У музеї створено фотогалерею власників та власниць палацу у Чорному Острові. Тут можна познайомитись з родинами Вишневецьких та Пшездецьких і Катериною Ігнатьєвою, які у свій час володіли містечком.

Маєток в Красилові належала польському княжому роду Сапєг з 1753 року, коли князь Ігнацій Сапєга, воєвода Мстиславський, отримав Красилів із 30 іншими містечками та селами в результаті "Кольбушевської транзакції" - розділу Острозької ординації.

На початку ХІХ століття Микола Сапєга збудував у Красилові палац в стилі класицизму. За радянських часів будівлю перебудували до невпізнання. Відносно зберігся фасад, звернений до парку.

Нині у колишньому палаці Сапєг розміщено Красилівський професійний ліцей.

Пам'ятник Богданові Хмельницькому в місті Хмельницький – один із найекстравагантніших монументів українському гетьманові в країні, четвертий за рахунком та найбільший у Хмельницькому.

Бронзовий кінний пам'ятник роботи скульптора Валентина Борисенка та архітектора Миколи Копила встановлено у 1993 році навпроти філармонії, поряд із будівлею Хмельницької обласної адміністрації.

Незважаючи на те, що скульптура вийшла дуже виразною та помпезною, монумент викликав багато нарікань хмельничан через неприродну пози коня та загальну диспропорцію фігур.

Покровська церква-замок стоїть в оточенні ставків на південній околиці села Шарівка.

Її дзвіниця споруджена в XIV сторіччі як оборонна вежа на "Кучманському шляху". Спочатку була п'ятиярусною, квадратною в плані. Товщина кам'яних стін – 1,7 метри. У 1430-ті роки шляхтич Ян Домарат прилаштував до східного фасаду храмове приміщення. Обсяг церкви є рівномірним хрестом.

У 1567 році церкву було пошкоджено під час набігу татар, але незабаром відремонтовано панським старостою Якубом Претвичем. Деякий час храм був католицьким костелом.

Внаслідок багатьох переробок споруда втратила первісні готичні форми. В інтер'єрі збереглися розписи художника Прагтля.

Покровська церква-замок – унікальна пам'ятка оборонної архітектури України, що представляє тип межового триконхового храму.

Колишній особняк родини Раціборовських у Деражні зараз є одним із корпусів місцевої лікарні.

Садиба в Деражні заснована в кінці XVIII століття банкіром Петром Теппером, який значно сприяв економічному розвитку містечка. Поруч із центром містечка Теппер збудував невеликий палац, оточений парком.

У 1844 році власником Деражні став Станіслав Раціборовський. Його нащадки в 1902 році реконструювали палац в стилі модерн.

За радянських часів будівлю перебудували під лікарню, внаслідок чого вона майже повністю втратила історичний вигляд.

Палацово-парковий комплекс, фрагменти якого збереглися в Антонінах, було створено магнатами Сангушком та Потоцькими у XVIII-XIX століттях.

Палац-резиденцію почав будувати регент коронної канцелярії Ігнатій Мальчевський, який отримав маєток в оренду від сестри своєї дружини Барбари Сангушко.

В кінці XVIII століття князь Євстахій Сангушко, який оселився в Антонінах, значно розширив і прикрасив закладений на берегах річки Ікопоть мальовничий парк, а в 1803 року збудував оранжерею. Також він реконструював палацовий комплекс та прикрасив інтер'єри, запросивши для цього архітектора Франсуа Арво.

Остання реконструкція у стилі пізнього бароко була проведена Потоцькими на початку XX століття під керівництвом уславленого віденського архітектора Фердинанда Фелнера, автора будівель оперних театрів в Одесі та Чернівцях. У палаці зберігалася велика колекція творів мистецтва. У парку налічувалося понад 3 тисячі сортів квітів та чагарників.

Більшість садибних споруд було знищено під час двох світових війн. Зберігся великий двоповерховий флігель (нині школа-інтернат), будинок керуючого, кінний манеж (зараз спортзал), в'їзна брама та огорожа.

Сатанівський замок розташований у північній частині селища Сатанів на високому березі річки Збруч.

Замок збудований у XV сторіччі на місці більш ранніх укріплень XIV сторіччя польськими шляхтичами Одровонжами. В кінці XVI століття був розширений, отримав п'ятикутну у плані форму з кутовими п'ятигранними вежами. З середини до кінця XVII століття зазнавав руйнувань під час набігів татар та козацьких повстань. Одночасно з міськими укріпленнями Сатанова був відновлений в 1724 році. В гостях у великого коронного гетьмана Адама Сенявського в замку побував цар Петро I.

Частину замкових приміщень в кінці ХІХ століття було перебудовано під цукровий завод, який працював до кінці XX століття. В даний час від Сатанівського замку залишилися три п'ятигранні кутові вежі XVI сторіччя і більш давня кругла вежа, що стоїть окремо. Північна п'ятигранна вежа збереглася лише на рівні трьох ярусів. Товщина кам'яних стін – 1,5 метри. Загальна площа замку – близько 1,5 гектарів.

Свято-Георгіївська церква у Проскурові (нинішній Хмельницький) заснована в 1898 році як полкова церква 46-го Дніпровського піхотного полку.

Спочатку носила ім'я Святих Петра та Павла. Цегляний храм на території колишнього військового містечка споруджено за типовим проєктом у візантійському стилі, з одним верхом та триярусною дзвіницею, яка була прибудована у 1906 році.

Після приходу радянської влади храм опинився у запустінні. Лише в 1996 році церкву Святого Георгія було повернуто правславній церкві й відроджено з руїн. 10 квітня 2023 року парафія ухвалила перехід  до Православної церкви України. 

Свято-Преображенський жіночий монастир у Головчинцях – одна з найдавніших православних обителів Поділля.

Монастир заснований в 1540 році польовим гетьманом коронним Миколою Синявським. При Речі Посполитій був заселений Василіанами, в 1795 році повернутий православним.

Вперше монастир було закрито в 1923 році, на території було організовано притулок для безпритульних дітей. У роки Другої світової війни діяльність монастиря була ненадовго відновлена, але незабаром його знову було закрито. До 1996 року будівлі належали дитячому інтернату.

Нині монастир відроджується: реконструйовано монастирський храм та житловий корпус, зведено нову дзвіницю, відбудовано ігуменський корпус, облаштовано богадельню та паломницький готель.

На території Свято-Преображенського монастиря знаходиться чудотворне Онуфріївське джерело, у храмі зберігається чудотворний образ преподобного Онуфрія Великого.

Свято-Троїцька церква в Ярмолинцях заснована в 1761 році коштом Павла Старжинського як католицький костел монастиря бернардинців.

У 1832 році монастир та костел було закрито, приміщення передано православній церкві. В 1835 році було завершено реконструкцію Троїцького храму, а в 1891 році збудовано нову дзвіницю. Також збереглися келії бернардинського монастиря.

Нині це Свято-Петро-Павлівський храм УПЦ московського патріархату.

Синагога ремісників у Хмельницькому – єдиний іудаїстський храм міста, що зберігся.

Невелика синагога була побудована в 1890 році у єврейському кварталі ремісників-пекарів, що навпроти нинішнього центрального продуктового ринку.

За радянських часів у будівлі розміщувалася спортивна школа гімнастики. На початку 1990-х років синагогу ремісників повернули єврейській громаді Хмельницького, зараз вона чинна.

Сквер імені Тараса Шевченка – улюблене місце відпочинку мешканців Хмельницького.

До ХІХ століття тут був дубовий гай на околиці старого Проскурова. В 1824 році на місці гаю утворили торгову площу, частину дерев вирубали. Певний час площа використовувалася як військовий плац 46 Дніпровського піхотного полку. В кінці ХІХ століття на цьому місці вирішили створити міський сад, площу стали засаджувати деревами.

Декоративні чагарники висаджені в 1960-1980 році, тоді ж збудовано кінотеатр. Паркова зона площею 5 гектарів має регулярне планування. Головним композиційним вузлом є площа із пам'ятником Тарасові Шевченку (1992 рік).

Сквер прикрашають химерні металеві скульптури, створені сучасним художником Миколою Мазуром.

Собор Різдва Богородиці - найстаріша кам'яна будівля в Хмельницькому.

Храм у стилі класицизму побудований на місці першої православної церкви Проскурова, заснованої у XVIII сторіччі, яка згоріла і 1822 році. Головною святинею була чудотворна ікона Божої Матері зі срібним вінцем.

В 1937 році собор було закрито, приміщення використовувалося як склад. Нині храм чинний, належить УПЦ московського патріархату.