Пам'ятки Чортківського району

Музей політв'язнів "Меморіал" імені Василя Стуса відкрито в Бучачі в 1990 році в підвальному приміщенні колишньої будівлі КДБ, де за радянських часів знаходився слідчий ізолятор.

В експозиції представлені документи, фотографії та особисті речі, пов'язані з подіями визвольної боротьби ОУН-УПА та сталінських репресій. Встановлено, що від рук сталінських катів у ті роки загинуло понад 1,5 тисячі мешканців району. Частина загиблих була похована у підвалах Покровської церкви.

Копичинський музей театрального мистецтва Тернопільщини засновано в 1968 році з ініціативи Ореста Савки, режисера Копичинського народного аматорського драматичного театру імені Богдана Лепкого.

Його колекція матеріалів про історію театрального життя краю стала основою експозиції, розміщеної у 7 залах Будинку культури. Експозиція розповідає про витоки зародження українського театру з глибини століть, про театральні товариства "Руська бесіда" в Галичині 1864-1924 років, про "Тернопільські театральні вечори" - перший професійний стаціонарний український театр у Тернополі 1915-1917 роках, про Копичинський народний драматичний театр імені Богдана Лепкого.

Представлені фотографії, живописні та графічні картини, ляльки, афіші, ескізи декорацій та костюмів, макети декорацій, театральні костюми, меблі тощо.

При музеї працює театральне кафе.

Музейний комплекс "Лемківське село" розташований в урочищі "Бичова" неподалік Монастирисьок.

Складається з кількох дерев'яних будівель, що відображають побут та культуру народності лемків.

У першому експозиційному будиночку "Лемківська світлиця" представлені старовинні ікони XIX-XX століть, вишиті рушники, сорочки, скатертини, священні ризи з церков Монастирищині, стародруки та інше.

У другому будиночку "Лемківська столярня" зібрані верстати та інструменти , а також житлова обстановка: ліжко, стіл, прядка, бамбетлі.

В "Будинку гончаря" можна побачити гончарну піч, гончарне коло, інструменти гончаря, а також виставку гончарних виробів.

В "Будинку кравчині" представлені меблі, швейна машинка, а також виставка ляльок у лемківських костюмах майстрині Ірени Криницької.

Поруч знаходиться "Садиба лемківського ґазди", каплиця, дзвіниця, колодязь.

Музейний комплекс включає Ватряне поле, на якому щорічно проходить фестиваль "Дзвони Лемківщини".

Будівля Народного дому збудована в Чорткові напередодні Першої світової війни коштом польської громади міста.

Народний дім служив центром розвитку культури та спорту – у будівлі була театральна сцена та спортивна зала. При Народному домі діяли аматорський театральний колектив та військово-спортивне товариство "Сокіл".

Тут робила свої перші кроки на театральній сцені українська актриса та співачка Катерина Рубчакова (Косаківна). її ім'ям назвай Чортківський районний будинок культури, який тепер розміщено у будівлі Народного дому.

Перед будинком встановлений пам'ятник Катерині Рубчаковій.

Будівлю нової ратуші в Чорткові зведено в 1926-1930 роках, коли стара ратуша на площі Ринок перестала вміщати адміністративний апарат магістрату, що розрісся.

Будівля в стилі конструктивізму з невисокою годинниковою вежею збудована під керівництвом польського архітектора Юзефа Кунцевського. Окрім магістрату, тут розміщувався поліція та пожежна охорона.

На площі перед ратушею встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

Нова синагога в Чорткові збудована в 1909 році віденським архітектором Гансом Гельдкремером.

На цьому місці була резиденція раббі Давида Моше Фрідмана, засновника чортківської династії хасидів.

Будівлю в орієнтальному стилі прикрашають дві бічні вежі. У 1910-1914 роках тут щорічно проводив богослужіння головний рабин з Відня чи Парижа, що приваблювало до Чорткова євреїв із багатьох міст України, росії та Східної Європи.

Зараз у будівлі синагоги розміщується центр науково-технічної творчості та дозвілля учнівської молоді.

Оборонна синагога в готико-мавританському стилі знаходиться на пагорбі в найстарішій частині Гусятина.

Побудована в XVІ сторіччі, коли в місті була значна хасидська єврейська громада. Спочатку будівля мала яскраво виражений оборонний характер, але багато в чому втратила його після реконструкції ХVІІ століття. В стінах першого ярусу збереглися гарматні бійниці.

Під час Другої світової війни будівля сильно постраждала. Пізніше синагогу відновили, розмістивши в її приміщенні краєзнавчий музей . Згодом музей перенесли в інше приміщення, будівля синагоги занепадає.

Занедбаний палац у Колиндянах із двома вежами, що нагадують замкові, справді побудований на основі середньовічного замку, закладеного шляхтичами Стаменськими у XV сторіччі (за іншими даними у XVII столітті).

На початку ХІХ століття напівзруйнований на той час замок у Колиндянах перейшов до роду Альбіновських, від яких його успадкував шляхтич Корнел Городиський. Новий власник у 1840 році реконструював замкові вежі, а між ними спорудив двоповерховий палац у стилі пізнього класицизму. Його парадний фасад прикрашає великий портик із чотирма колонами іонічного ордера, а з боку парку розташований ризаліт, на якому раніше був балкон з видом на ландшафтний парк. В'їзна брама, ймовірно, збереглася від колишнього замку.

Під час Першої світової війни палац сильно постраждав, але у міжвоєнний період його відновив останній власник Людвік Городиський.

За радянських часів у будівлі розмістили технікум. До останнього часу біля садиби розташовувалася тракторна бригада, але зараз палац покинутий.

У селі Постолівка вздовж траси на сільському цвинтарі стоїть старий напівзруйнований костел.

Неоготичний храм XVIII сторіччя ймовірніше за все збудовано на честь святих Апостолів Петра і Павла, оскільки по обидва боки над входом збереглися статуї апостолів.

За 1,5 кілометри на південь від Червоногорода в урочищі Пустельня є невеликий грот, вирубаний у травертиновій скелі.

До Другої світової війни (за іншими даними, в кінці XIX століття) в печері жив чернець-самітник, який займався різьбленням по каменю. Частково збереглася вирізана відлюдником статуя Святого Онуфрія.

Частина печери зруйнована обвалом.

Над джерелом на підході до печери відлюдника встановлено три статуї Богоматері. Води джерела стікають зі скелі тонкими струменями водоспаду "Дівочі сльози", навколо якого утворився особливий мікроклімат із незвичайною рослинністю.

Піший підйом від Джуринського водоспаду займає близько півгодини. Автомобільний під'їзд можливий із боку села Устечко.

Гипсова печера Млинки – одна з найбільших карстових печер України.

Виявлена на початку XX століття місцевими жителями, які добували гіпс на околиці села Залісся. Названа за місцем розташування - на хуторі Млинки, де колись працював водяний млин. Перше повідомлення у пресі виникло в 1960 році.

Печера Млинки має загальну протяжність близько 40 кілометрів. Температура цілий рік тримається на рівні +11 градусів. Усередині печери є невелике озеро з прісною водою, мешкає велика колонія кажанів.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, проте проводяться екскурсії у супроводі професійних спелеологів. Для відвідування необхідно мати спецодяг та спорядження. Екскурсії тривалістю близько 3 години організовує Тернопільський турклуб, необхідна домовлятися заздалегідь.

Печерний монастир у Монастирку заснований у ІХ-Х сторіччях ченцями-самітниками на місці давньослов'янського язичницького храму.

Помітно, що до облаштування природної печери доклали зусиль людські руки. Величезний камінь, що нависає над входом у печеру, підтримують кілька колон, складених із пласких кам'яних брил.

У храмі є зображення Ісуса, яке за легендою стало ченцям у вигляді гри світла та тіні. Вони навели це зображення фарбою та отримали те, що можемо побачити зараз.

У печері зберігся також стародавній вівтар, який і зараз використовується за своїм прямим призначенням. Він прикрашений іконами та лампадками. Археологічно доведено, що храм був обшитий деревом, мав дерев'яну підлогу та, можливо, опалювався.

В кінці XVII сторіччя храм знищила пожежа, а в XVIII сторіччі його зруйнував землетрус.

Ще в XVI столітті поруч був заснований Василіанський монастир. До комплексу входить Вознесенська церква (XVI-XVIII століття) та монастирські келії. Неподалік входу в печеру лежить камінь з вирізаним на ньому хрестом, який називають "камінням Довбуша". Можливо, це був язичницький вівтар.

Ранньохристиянський печерний храм біля села Стінка на Тернопіллі належить до XII-XIII сторічь.

Природна печера карстового походження розташована на лівому березі Дністра на висоті 15 метрів. На другому ярусі в травертиновій скелі вирубано штучне приміщення розмірами приблизно 8 на 9 метрів. У центрі східної стіни є вівтар із солярним знаком у вигляді свастики. На стінах зображені хрести, а також інші християнські та язичницькі знаки.

Ймовірно, храм існував ще за язичницьких часів, а з приходом християнства став печерним монастирем.

Природний заповідник "Медобори" розташований на території низькогірного хребта Подільські Товтри (Толтри), який є залишком бар'єрного рифу, що сформувався 15-20 мільйонів років тому вздовж берега теплого Галицького (Сарматського) моря.

Ланцюг пагорбів височить на 50-60 метрів, над долиною річки Збруч – до 100 метрів. Найвища точка заповідника – гора Бохіт (414 метрів). Лісиста частина пагорбів багата на медоносні рослини, звідки пішла назва Медобори. Флора заповідника налічує близько 1 тисячі видів, 44 з яких занесено до Червоної книги України. Найчастіше зустрічається дуб, граб та ясен. У лісах водиться олень, козуля, дикий кабан, лисиця, куниця, борсук, лось. Нерідкі карстові утворення. Серед карстових печер заповідника найбільш відома "Перлина", що отримала свою назву завдяки кальцитовим кулькам на стінах, схожим на перлини.

Музей природи заповідника "Медобори" займає одну з кімнат будівлі адміністрації природного заповідника у селищі Гримайлів.

Передбачені туристичні маршрути.

Покинутий римо-католицький костел розташований на цвинтарі у південній частині села Колиндяни.

Побудований у 1870 році як родова усипальниця шляхтичів Городиських. Згідно з іншими джерелами, у підвалі костелу поховано членів родини Альбіновських.