Пам'ятки Львівської області

Національний університет "Львівська політехніка" засновано в 1844 році, це була перша академічна технічна школа на території України.

Будівлю Технічної академії було збудовано в 1877 році архітектором Юліаном Захаревичем, який став її ректором. Інтер'єри величної будівлі багато оформлені скульптурою та ліпленням. Десять картин актової зали виконано за ескізами Яна Матейка.

Наразі Львівська політехніка має статус національного університету, тут навчаються 30 тисяч студентів.

Палац Бруницьких у Великому Любені збудований попередніми господарями маєтку Яблоновськими у 1845 році на основі старого замку, заснованого ще в XVII сторіччі.

Палац розташований на невеликому пагорбі ліворуч від в'їзду до селища з боку Львова. Невелика будівля у стилі необарокко має двоповерхову центральну частину, яка височіє над одноповерховими крилами. На фасаді – герби барона Костянтина Бруницького та його дружини Гелени Шимановської, які купили маєток у Людвіка Яблоновського в 1849 році.

Нинішній вигляд палац набув після реконструкції, проведеної у 1909-1910 роках останнім господарем Адольфом Бруницьким за проєктом Яна Шульца.

Наразі у палаці розміщується Великолюбінська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат. Будівля чудово відреставрована в 2005 році коштом меценатів зі Швейцарії.

Архітектурний ансамбль головної торгової площі Львова почав складатись у XIV сторіччі на зразок європейських середньовічних міст (до того торговим центром був Старий Ринок).

З чотирьох боків площу Ринок оточують 44 будинки (кам'яниці), різних за часом будівництва та стилю (ренесанс, бароко, ампір). Над забудовою працювали архітектори Петро Красовський, Мартин Градовський, Петро Барбон, Павло Римлянин, Бернард Меретин, Себастьян Фесінґер та інші.

У підвалах та на перших поверхах багатьох будинків збереглися елементи готичної архітектури XV-XVI століть. У них розміщені музеї, магазини та популярні кафе. Найцікавіші будинки ("Чорна кам'яниця", "Королівська кам'яниця" та інші) займає Львівський історичний музей.

Ратуша (1381-1827 роки) в центрі площі є символом міста. Будівля використовується за призначенням - тут розміщується міська влада. На першому поверсі розташований Львівський інформаційно-туристичний центр, що забезпечує туристів довідками, картами та путівниками.

Тут завжди багато туристів, особливо у дні проведення численних свят та фестивалів.

Перша дерев'яна ратуша була побудована в Самборі ще в 1390 році, після того, як місто отримало Магдебурзьке право.

Кам'яна будівля на нинішньому місці була збудована в 1580 році, проте через півстоліття вона згоріла під час пожежі. Збереглися лише підвальні приміщення, які стали основою для спорудження нинішньої ратуші.

Будівництво двоповерхової будівлі в стилі ренесансу з високою 40-метровою вежею було завершено в 1670 році. У той же час, над одним із входів розміщені цифри "1606", що дає підставу деяким дослідникам вважати самбірську ратушу найстарішою в Україні.

В 1844 році було проведено капітальну реконструкцію. Баштовий годинник роботи празького майстра Гейнца, що йде досі, був встановлений на вежі в 1885 році на місці зламаного старого годинника.

Самбірська ратуша досі служить за призначенням - в ній розміщені органи державної влади: Мерія та Міська Рада народних депутатів.

Свято-Преображенський монастир знаходиться у південній частині давньоруського дитинця, котрий відігравав ключову роль у містобудівній структурі Городка часів Галицького князівства.

Монастир був заснований у Городку в XV сторіччі, за часів польського короля Владислава Ягайла, як монастир католицького ордену францисканців. Розташовувався над озером поруч із площею Ринок, у безпосередній близькості від королівського замку. Монастир був з'єднаний із замком підземним ходом. За легендою, у стінах обителі було поховано серце короля Владислава Ягайла.

Після поділу Польщі в 1772 році Францисканський монастир було ліквідовано, в келіях розміщені казарми, костел перетворено на в'язницю. За радянських часів комплекс прийшов у напівзруйнований стан.

У 1994 році його було передано греко-католицьким ченцям Студитського статуту для реконструкції та заснування нової обителі. Нині це Свято-Преображенський Студитський монастир.

Свято-Успенська Унівська лавра – один із найдавніших монастирів на території України, центральна обитель Галицької єпархії Української греко-католицької церкви.

Монастир оборонного типу заснував у кінці XIV сторіччя князь Федір Любартович. До середини XV сторіччя обителлю опікувалися князі роду Гедиміновичів. Згодом Унів перейшов у спадкове володіння шляхтичів Лагодовських.

У 1549 році Унівський монастир зруйнували татари. Після цього, за легендою, шляхтичу Олександру Лагодовському, що важко захворів, з'явилася уві сні Богородиця і вказала на цілюще джерело поруч із зруйнованим монастирем, завдяки якому лицар зцілився. На вдячність він збудував над джерелом оборонну кам'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці з вежею-дзвіницею, а також оборонні мури з чотирма кутовими вежами. Зовні фортеця оточував рів із водою та високий вал. Зберігся надгробок Лагодовського – один із найкращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу.

У XVII-XVIII століттях при монастирі діяла друкарня, що видавала старовинні книги.

Після входження краю до Австрійської імперії обитель була закрита та перебудована під резиденцію митрополита. Монаше життя відродив тут митрополит Андрей Шептицький, передавши монастир ченцям Студійського статуту. У 1919 році обитель набула статусу лаври.

Після занепаду за часів радянських гонінь на греко-католиків монастир знову відроджено. Головна святиня – копія Унівської чудотворної ікони Богородиці

Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі була збудована в 1728 році коштом магнатів Комарницьких на місці першої дерев'яної української церкви, яку польська влада дозволила збудувати всередині міста в 1558 році.

Розписи виконав іконописець Мартин Яблонський. У новий храм зі старого було перенесено чудотворну Самбірську ікону Божої Матері, яка вважається однією з найдавніших в Україні (коронована в 1928 році Папою Римським Пієм XI). Після Другої світової війни ікона вважалася загубленою, але в 1996 році була знайдена, відреставрована та повернута до храму.

Туристів більше приваблює той факт, що в церкві Різдва Пресвятої Богородиці зберігаються мощі Святого Валентина - покровителя закоханих. Святі мощі, що спочивали раніше на цвинтарі святої Присцилли в Римі, в 1759 році були передані Ватиканом на зберігання в Самбір. Справжність реліквії підтверджує документ Папи Римського. У День закоханих та на Стрітення мощі обносять навколо храму і на тиждень виставляють на тетраподі для загального шанування.

Церква Святого Архистратига Михаїла у Львові зведена свого часу як католицький костел монастиря ордену босих кармелітів, який вперше згадується в 1634 році, має довгу історію будівництва.

Збудований, можливо, за проєктом архітектора Івана Покоровича, сина львівського архітектора італійського походження Адама де Лярто. Башти головного фасаду були спроєктовані архітектором Алоїзом Вондрашкою в 1835-1839 роках, а завершені при реставрації вже в 1906 році архітектором Владиславом Галицьким.

Розписи костелу виконані в 1731-1732 роках італійським художником Джузеппе Карло Педретті разом зі своїм львівським учнем та помічником Бенедиктом Мазуркевичем. Головний вівтар зроблений із чорного мармуру (XVII століття). Його авторство приписується скульптору Олександру Прохенковичу.

Як один із оборонних вузлів Львова, кармелітський костел неодноразово зазнавав атак, а в 1748 році навіть послужив ареною так званій "монахомахії" - боротьби між ченцями-кармелітами та капуцинами.

В 1991 році костел і монастир було передано ченцям Студійського Уставу Української греко-католицької церкви (ордену, заснованого в 1920-х роках митрополитом Андреєм Шептицьким) та наново освячено на честь Святого Архистратига Михайла, святого покровителя України-Руси та хоронителя Гробу Господнього.

Унікальна дерев'яна церква Святого Архістратига Михаїла в Кутах збереглася завдяки студентам Університету банківської справи Національного банку України, які зуміли зібрати кошти на її повну реконструкцію у 2008 році. До цього часу храм перебував у жалюгідному стані.

Цей шедевр сакральної архітектури був створений теслею Григорієм Гебичем з Сасова у 1697 році. Храм тризрубний, розміром 13,3 на 6,1 метрів. У 1865 році по периметру була прибудована аркова галерея, що надала Михайлівській церкві романтичного вигляду.

Сьогодні церква Архістратига Михаїла набула зовні первозданного вигляду. Зібрані студентами кошти було витрачено на перекриття даху церкви, встановлення протипожежної системи та обладнання сигналізації. Наступного року невеличку територію навколо храму було замощено бруківкою. Також до церкви було повернуто старий іконостас XVII сторіччя, який до цього часу зберігався у Олеському замку. Урочисте відкриття відновленого храму відбулося 26 вересня 2010 року.

Величний костел Успіння Діви Марії монастиря домініканців споруджений у Жовкві в 1655 році коштом Софії Теофіли Собеської, яка володіла тоді місто - матері майбутнього польського короля Яна III Собеського.

Католицький храм у стилі раннього бароко споруджено на місці дерев'яного костелу Діви Марії. Монастир оточений високими оборонними мурами з круглою кутовою вежею, що входила до системи міських укріплень. У XVIII сторіччі комплекс було доповнено монастирськими келіями.

В церкві похована Софія Теофіла Собеська, а також один із її синів Марк - брат короля Яна III Собеського, який загинув під Батогом у 1652 році. Збереглися алегоричні надгробки роботи німецького скульптора Андреаса Шлютера.

За австрійської влади частину приміщень у монастиря відібрали, а за радянських часів храм було закрито.

В 1995 році костел Успіння Діви Марії був переосвячений як греко-католицька церква Святого священномученика Йосафата, а в монастирі розмістилося Жовківсько-Сокальське єпархіальне управління Української греко-католицької церкви.

Дерев'яна церква Святої Трійці в Жовкві - видатний твір галицької народної архітектури.

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України".

Всередині знаходиться унікальний іконостас роботи місцевих майстрів (початок XVII сторіччя) із 50 іконами.

В 1970-х роках Троїцька церква була відреставрована, в 1990-х роках передана греко-католицькій громаді міста.

Бродівський історико-краєзнавчий музей знаходиться у старій кам'яниці на центральній площі міста.

Будівля була побудована у XVIII сторіччі для католицького монастиря, потім тут розташовувалися різні адміністративні установи.

Музейна експозиція у семи залах висвітлює історію краю з найдавніших часів до середини XX століття. Також представлена ​​фотогалерея визначних пам'яток району, панорама "Броди XVII-XVIII століття".

Особливий інтерес мають матеріали, присвячені боротьбі за незалежність України в період ЗУНР, а також діяльності ОУН-УПА.

Співробітники музею проводять екскурсії містом та Бродівським замком.

Національний природний парк "Сколівські Бескиди" охороняє унікальну природу північно-східної частини українських Карпат.

Парк площею понад 35 тисяч гектарів створено в 1999 році на базі Сколівського лісового заказника, оголошеного тут у 1983 році з метою охорони букових лісів, а також частини території ландшафтних заказників "Зелемінь" та "Майдан", заповідних урочищ "Дубинське", "Сопот", "Журавлине".

Гірський масив Сколівські Бескиди розташований між річками Стрий, Опір та Мизунка. Абсолютні висоти на території парку – від 600 до 1200 метрів. Тут збереглися чисті букові ліси природного походження, а також еталонні ялинові та ялицеві ліси (вік дерев – понад 100 років). В них водяться олені, косулі, кабани, вовки, ведмеді, та якщо з рідкісних видів - борсук, горностай, кіт лісовий, рись та інші. У 1965 році з Біловезької Пущі сюди завезли 10 зубрів.

На території Національного парку "Сколівські Бескиди" розташовані такі відомі пам'ятки природи, як водоспади "Кам'янка" (село Кам'янка) та "Гуркало" (село Корчин), а також історико-культурний заповідник "Тустань" (село Урич).

Безпосередньо до міста Сколе примикає заповідне урочище "Павлів Потік", в якому є два невеликі водоспади, джерела мінеральної води Ожинова галявина.

У відведених місцях дозволено розбивати намети та розводити багаття.

Палац та парк у Сколе були закладені бароном Евгеніушем Камінські в середині XIX століття, після того, як він придбав сколівські землі у свого друга, графа Потоцького.

В кінці ХІХ століття палац перебудували у стилі необарокко австрійський барон Герман Гредель та його брати Бернард та Альберт, які контролювали місцеву промисловість.

Палац знаходиться у верхній частині міста (район Демня), поряд із трасою "Київ - Чоп". Будівля непогано збереглася, але без декору інтер'єрів. Парк із фонтаном перед головним фасадом обнесений автентичною огорожею.

До 1956 року тут розташовувалося районне відділення НКВС. Нині це Сколівська школа-інтернат.

Проспект Свободи - центральна вулиця міста, найелегантніша та найпрестижніша у Львові.

Виник в XVIII сторіччі на місці нижнього міського валу. Старі назви: Нижні Вали, Німецькі Вали, проспект Леніна. Архітектурна еклектика з рисами класицизму, неоренесансу та бароко.

Проспект Свободи із алеєю посередині починається від Оперного театру. У центрі встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку та скульптурна композиція, присвячена творам поета. Закінчується площею Міцкевича. Колись тут сходилися дві притоки річки Полтви. Посередині – постать Діви Марії. Мармурову статую встановлено коштом графині Северини Бадені в 1861 році, на нинішнє місце перенесено в 1904 році, відновлено в 1997 році. В 1905 році встановлено пам'ятник Адамові Міцкевичу - польському поетичному світочу. На площі також розташована історична будівля готелю "Жорж".

Туристичний центр міста (так звана "Стометрівка"), головний епіцентр політичного життя (так звана "Клумба"), постійне місце зборів неформальної молоді (так звана "Жаба").