Пам'ятки Львівської області

Музей видатного українського скульптора доби бароко Івана Георгія Пінзеля розташований у колишньому костелі кларисок у Львові, що є пам’яткою архітектури XVII століття.

Скромний за архітектурою, але розкішно розписаний з середини храм споруджений у 1607 році Павлом Римлянином і Бернардом Авелідесом на місці старої каплиці монахинь кларисок бернардинського ордену. З тих часів збереглись ренесансні елементи бічного фасаду костелу від вулиці Личаківської. У 1740-х роках костел кларисок зазнав реконструкції у бароковому стилі, а під час реставрації 1938-1939 років було добудовано вежу. Інтер'єри храму прикрашають зроблені у XVIII столітті розписи Станіслава Строїнського, окремі пізніші сюжети у південній наві належать пензлю Тадеуша Попеля.

З 1996 року в костелі кларисок розташовується Музей барокової скульптури Івана Георгія Пінзеля, якого називають "українським Мікеланджело". Тут зібрано найбагатшу колекцію унікальних барокових скульптур майстра, які вдалося відшукати і врятувати в 1970-х роках. Музей Івана Георгія Пінзеля є відділом Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького.

Після реконструкції 2021 року оновлений музей скульптури Пінзеля отримав повністю безбар'єрний простір. Від зупинки громадського транспорту та в середині будівлі прокладені тактильні смуги. На вході встановлені звукові маячки. Музей має інклюзивну касу та мнемосхему на вході. Внутрішні сходи продубльовані підйомником. Біля експонатів встановлені інформаційні таблички, що продубльовані шрифтом Брайля. Відвідувачам з порушенням зору пропонують тактильні копії найважливіших експонатів. Доступні аудіогіди та аудіодескрипція. Персонал пройшов підготовку для роботи з усіма категоріями відвідувачів.

Музей пам'яті жертв сталінських репресій заснований у селищі Щирець в 2009 році на колишньому подвір'ї римо-католицького священика, на якому в червні 1941 року працівники районного управління НКВД стратили 26 невинних місцевих мешканців.

Комплекс музею складається із кількох об'єктів - меморіальної стели, каплички, хреста з могилою, показової криївки вояків УПА та безпосередньо музею. Матеріали для експозиції надали очевидці тих страшних подій з навколишніх сіл.

Основна екпозиція музею пам'яті жертв сталінських репресій розміщена в приміщені колишньої стайні, збудованої в кінці XIX століття, в якій НКВД в 1941 році влаштувало катівню.

Перша зала музею присвячена невинно закатованим сталінським режимом мирним жителям Щирця та його околиць. Окремі розділи експозиції присвячені історії визвольного руху в краї, діяльності Українських січових стрільців та бійців Української повстанської армії - представлені одяг (вишиванка, форма) та предмети (друкарська машинка, гармати), якими користовулися вояки. Крім того, експозиція знайомить з матеріалами про репресованих у часи сталінізму представників духовенства, інтелігенції та українських націоналістів, а також досліджує історії життя місцевих мешканців, що були репресовані до Сибіру.  

У другій залі, що носить назву "Українська хата", зібрані старовині речі побутового вжитку, що колись використовувалися у господарстві, зберігаються образи, вишивані рушники та сорочки, "кримські" хустки тощо.

Побачити, як жили воїни Української повстанської армії в часи визвольної боротьби, можна у спеціально облаштованій криївці. Поруч з криївкою розташована стела пам'яті воїнам ОУН-УПА, споруджена коштом меценатів.

Нова експозиція музею пам'яті жертв сталінських репресій присвячена героям Небесної сотні та російсько-української війни. 29 серпня 2024 року, у День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, в селищі Щирець відкрили Алею Пам’яті Героїв.

Чудово збережений Золочівський замок є одним із ключових об'єктів туристичного машруту "Золота підкова Львівщини". Представляє неоголандський тип оборонних споруд і належить до пам'яток типу "palazzo in fortezzo", тобто поєднує функції оборони і житла.

Ренесансний замок у Золочеві збудував у першій половині XVII століття польський магнат Якуб Собеський, батько майбутнього короля Польщі Яна III Собеського. Це прямокутна цитадель з чотирма бастіонами по кутах і валами по периметру, всередині якої знаходяться житлові та господарчі споруди.

У 1686 році за наказом короля Яна III Собеського Золочівський замок був відновлений і оздоблений творами мистецтва. Його господинею тривалий час була дружина короля Марія Казимира.

З ХІХ століття замок почав занепадати, згодом використовувався як в'язниця австрійською, радянською, польською та німецькою владами. Наприкінці XX строліття проведено реставрацію.

Музейні експозиції розміщені у Великому палаці Золочівського замку (житловому будинку зі складними комунікаціями) та Китайському палаці, що виконаний у рідкісному для Європи східному стилі. Велику цікавість відвідувачів викликає конструкція палацових туалетів.

У дворі замку встановлено знайдені на околицях камені із загадковими готичними письменами (XV сторіччя), які легенда пов'язує з діяльністю лицарів-тамплієрів.

Перед брамою відновлено замковий равелін (передове укріплення). Всередині працює кафе "Равелін" та сувенірна крамничка, зверху облаштований оглядовий майданчик.

Музей-заповідник "Золочівський замок" є філією Львівської національної галереї мистецтв.

Музей-заповідник "Олеський замок", що входить до "Золотої підкови Львівщини", – один із найвідоміших замків України. Його вважають єдиною в Україні кам'яною фортецею, що збереглася, часів Давньої Русі.

Суворий середньовічний замок височить над містечком Олесько на 50-метровому пагорбі, його добре видно з траси. Споруджений у XIII-XIV сторіччях галицько-волинськими князями. Олеський замок вперше згадується в 1327 році, коли він перейшов у власність князя Юрія II Болеслава. В середні віки твердиня неодноразово зазнавала нападів татар, руйнувалася та відновлювалася.

В XVII столітті Олеським замком володіли магнати Даниловичі, що відбудували його в нинішньому вигляді. В 1629 році тут народився онук Івана Даниловича, майбутній король Польщі Ян ІІІ Собеський. Тут служив батько Богдана Хмельницького Михайло Хміль.

Відновленням Олеського замку після сильного землетрусу в 1882 році займалося польське Товариство опіки над замком в Олесько.

З 1970-х років у приміщенні Олеського замку розміщується філія Львівської національної галереї мистецтв. Зокрема, в експозиції представлені роботи всесвітньо відомого українського скульптора Івана Пінзеля.

Перлина колекції – величезне (7,65 метрів на 7,3 метрів) батальне полотно Мартина Альтомонте "Битва під Віднем".

На схилах пагорба розбитий італійський парк із старовинними та сучасними скульптурами.

Музей-криївка вояків ОУН-УПА біля села Гавареччина урочисто відкритий до 65-річниці УПА у 2007 році. Саме на цьому місці в ніч з 17 на 18 лютого 1947 року загинув у бою з московськими загарбниками референт крайової округи ОУН Іван Керницький (псевдо "Крилатий").

У лісовій криївці поблизу Гавареччини повстанці готували вишкільні матеріали та антивиборчу пропагандистську літературу. Грунтовна реконструкція схованки демонструє обстановку типової криївки та побут бійців УПА. Також відкрито Галерею Героїв, де представлені портрети борців за волю і незалежність України та розповідається історія боротьби УПА за Українську державу. 

Поруч споруджено меморіальний комплекс, насипано символічну могилу і встановлено дубовий хрест з пам'ятною таблицею.

Екскурсії проводять праційники Національного природного парку "Півнчне Поділля".

Національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької у Львові вважається одним із найкрасивіших театрів Європи нарівні з одеською та віденською операми.

Фасад будівлі театру прикрашають скульптурні фігури "Життя" та "Мистецтво", статуї "Слава", "Перемога", "Кохання". Львівський театр був спроєктований так, щоб фойє, коридори та сходи максимально освітлювалися природним світлом. Один із найкрасивіших внутрішніх інтер'єрів - дзеркальний хол, прикрашений картинами, що зображують символічну зміну пір року. Велика люстра у залі з дорогоцінних матеріалів оздоблена алегоричними фігурами.

На другому поверсі театру збереглися особисті апартаменти імператора Франца Йосифа з ванною та виходом до імператорської (зараз – президентської) ложі.

Працює аристократична кав'ярня "Комарик".

Проводяться екскурсії Львівською оперою.

Національний музей-меморіал пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відкрито у Львові в будівлі, яку протягом 85 років займали каральні органи різних влад.

Комплекс на перетині сучасних вулиць Бандери та Коперника споруджений в кінці ХІХ століття для австрійської жандармерії. Потім у будівлі розташовувалися в'язниці польської, німецької та радянської влади. В 1941 році тут було знищено найбільшу в Західній Україні кількість політв'язнів – 1645. За часів німецької окупації в будівлі розміщувалася слідча в'язниця Гестапо. Після Другої світової війни вона використовувалася радянськими карально-репресивними органами для утримання полонених повстанців. Після проголошення незалежності України, тут був розташований слідчий ізолятор СБУ.

Музейний комплекс "Тюрма на Лонцького" відкрито Центром досліджень визвольного руху та Службою безпеки України. Відтворено автентичну обстановку в'язниці. Комплекс включає камеру-одиначку, камеру смертників, кабінет слідчого. Представлені розсекречені "розстрільні списки", а також архівна справа одного з найвідоміших в'язнів - отця Миколи Хмілевського, керівника підпільної греко-католицької церкви та члена Української головної визвольної ради.

Екскурсії проводяться за попереднім записом.

Національний університет "Львівська політехніка" засновано в 1844 році, це була перша академічна технічна школа на території України.

Будівлю Технічної академії було збудовано в 1877 році архітектором Юліаном Захарієвичем, який став її ректором. Інтер'єри величної будівлі багато оформлені скульптурою та ліпленням. Десять картин актової зали виконано за ескізами Яна Матейка.

Наразі Львівська політехніка має статус національного університету, тут навчаються 30 тисяч студентів.

Проводяться екскурсії Головним корпусом Університету, в ході яких відвідувачів знайомлять з історією закладу, унікальними інтер’єрами, шедеврами малярства та скульптури, Машинною залою з механізмами та обладнанням різних епох, студентською бібліотекою ХІХ століття, найдавнішою обсерваторією України та Музеєм історії Політехніки.

Палац Бруницьких у Великому Любені збудований попередніми господарями маєтку Яблоновськими у 1845 році на основі старого замку, заснованого ще в XVII сторіччі.

Палац розташований на невеликому пагорбі ліворуч від в'їзду до селища з боку Львова. Невелика будівля у стилі необарокко має двоповерхову центральну частину, яка височіє над одноповерховими крилами. На фасаді – герби барона Костянтина Бруницького та його дружини Гелени Шимановської, які купили маєток у Людвіка Яблоновського в 1849 році.

Нинішній вигляд палац набув після реконструкції, проведеної у 1909-1910 роках останнім господарем Адольфом Бруницьким за проєктом Яна Шульца.

Наразі у палаці розміщується Великолюбінська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат. Будівля чудово відреставрована в 2005 році коштом меценатів зі Швейцарії.

Пам'ятник лідеру Організації Українських Націоналістів (ОУН) Степанові Бандері відкрито у Львові в 2007 році до ювілею Українспою повстанської армії (УПА).

Саме у Львові Степан Бандера розпочав свою політичну діяльність після вступу у 1928 році на агрономічне відділення Львівської Політехніки.

Фігура ідеолога українського націоналізму виконана на повний зріст, висотою понад 7 метрів. На задньому плані – Стела української державності – 30-метрова тріумфальна арка.

Архітектурний ансамбль головної торгової площі Львова почав складатись у XIV сторіччі на зразок європейських середньовічних міст (до того торговим центром був Старий Ринок).

З чотирьох боків площу Ринок оточують 44 будинки (кам'яниці), різних за часом будівництва та стилю (ренесанс, бароко, ампір). Над забудовою працювали архітектори Петро Красовський, Мартин Градовський, Петро Барбон, Павло Римлянин, Бернард Меретин, Себастьян Фесінґер та інші. 

У підвалах та на перших поверхах багатьох будинків збереглися елементи готичної архітектури XV-XVI століть. У них розміщені музеї, магазини та популярні кафе.

Львівський історичний музей займає найцікавіші будинки на площі Ринок - "Чорна кам'яниця", "Королівська кам'яниця" та інші.

Львівська ратуша (1381-1827 роки) в центрі площі Ринок є символом міста. Будівля використовується за призначенням - тут розміщується міська влада. На першому поверсі ратуші розташований Львівський інформаційно-туристичний центр, що забезпечує туристів довідками, картами та путівниками.

На площі Ринок у Львові завжди багато туристів, особливо у дні проведення численних свят та фестивалів.

Перша дерев'яна ратуша була побудована в Самборі ще в 1390 році, після того, як місто отримало Магдебурзьке право.

Кам'яна будівля на нинішньому місці була збудована в 1580 році, проте через півстоліття вона згоріла під час пожежі. Збереглися лише підвальні приміщення, які стали основою для спорудження нинішньої ратуші.

Будівництво двоповерхової будівлі в стилі ренесансу з високою 40-метровою вежею було завершено в 1670 році. У той же час, над одним із входів розміщені цифри "1606", що дає підставу деяким дослідникам вважати самбірську ратушу найстарішою в Україні.

В 1844 році було проведено капітальну реконструкцію. Баштовий годинник роботи празького майстра Гейнца, що йде досі, був встановлений на вежі в 1885 році на місці зламаного старого годинника.

Самбірська ратуша досі служить за призначенням - в ній розміщені органи державної влади: Мерія та Міська Рада народних депутатів.

Свято-Преображенський монастир знаходиться у південній частині давньоруського дитинця, котрий відігравав ключову роль у містобудівній структурі Городка часів Галицького князівства.

Монастир був заснований у Городку в XV сторіччі, за часів польського короля Владислава Ягайла, як монастир католицького ордену францисканців. Розташовувався над озером поруч із площею Ринок, у безпосередній близькості від королівського замку. Монастир був з'єднаний із замком підземним ходом. За легендою, у стінах обителі було поховано серце короля Владислава Ягайла.

Після поділу Польщі в 1772 році Францисканський монастир було ліквідовано, в келіях розміщені казарми, костел перетворено на в'язницю. За радянських часів комплекс прийшов у напівзруйнований стан.

У 1994 році його було передано греко-католицьким ченцям Студитського статуту для реконструкції та заснування нової обителі. Нині це Свято-Преображенський Студитський монастир.

Свято-Успенська Унівська лавра – один із найдавніших монастирів на території України, центральна обитель Галицької єпархії Української греко-католицької церкви.

Монастир оборонного типу заснував у кінці XIV сторіччя князь Федір Любартович. До середини XV сторіччя обителлю опікувалися князі роду Гедиміновичів. Згодом Унів перейшов у спадкове володіння шляхтичів Лагодовських.

У 1549 році Унівський монастир зруйнували татари. Після цього, за легендою, шляхтичу Олександру Лагодовському, що важко захворів, з'явилася уві сні Богородиця і вказала на цілюще джерело поруч із зруйнованим монастирем, завдяки якому лицар зцілився. На вдячність він збудував над джерелом оборонну кам'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці з вежею-дзвіницею, а також оборонні мури з чотирма кутовими вежами. Зовні фортеця оточував рів із водою та високий вал. Зберігся надгробок Лагодовського – один із найкращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу.

У XVII-XVIII століттях при Унівському монастирі діяла друкарня, що видавала старовинні книги.

Після входження краю до Австрійської імперії обитель була закрита та перебудована під резиденцію митрополита. Монаше життя відродив тут митрополит Андрей Шептицький, передавши монастир ченцям Студійського статуту. У 1919 році обитель набула статусу лаври.

Після занепаду за часів радянських гонінь на греко-католиків монастир знову відроджено. Головна святиня Унівської лаври – копія Унівської чудотворної ікони Богородиці

Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі була збудована в 1728 році коштом магнатів Комарницьких на місці першої дерев'яної української церкви, яку польська влада дозволила збудувати всередині міста в 1558 році.

Розписи виконав іконописець Мартин Яблонський. У новий храм зі старого було перенесено чудотворну Самбірську ікону Божої Матері, яка вважається однією з найдавніших в Україні (коронована в 1928 році Папою Римським Пієм XI). Після Другої світової війни ікона вважалася загубленою, але в 1996 році була знайдена, відреставрована та повернута до храму.

Туристів більше приваблює той факт, що в церкві Різдва Пресвятої Богородиці зберігаються мощі Святого Валентина - покровителя закоханих. Святі мощі, що спочивали раніше на цвинтарі святої Присцилли в Римі, в 1759 році були передані Ватиканом на зберігання в Самбір. Справжність реліквії підтверджує документ Папи Римського. У День закоханих та на Стрітення мощі обносять навколо храму і на тиждень виставляють на тетраподі для загального шанування.