Пам'ятки Львівської області

Жовківська синагога - оригінальна і добре відома в світі культова споруда в стилі ренесансу з елементами бароко, що входила до системи міських укріплень. До синагоги примикали міські стіни та Єврейські ворота, а сама вона могла бути потужною оборонною вежею.

Побудована в 1698 році за сприяння короля Яна ІІІ Собеського на місці згорілої дерев'яної синагоги.

В 1941 році вибухом було зруйновано перекриття та інтер'єр.

До початку 1990-х років будівля використовувалася як склад. Наразі ведеться реставрація, планується відкриття Єврейського центру Галичини.

Нинішня будівля Стрийської міської ради збудована в кінці 1886 року австрійською владою як комплекс окружного суду з в'язницею. За польської влади будівля зберегла профіль, а за радянських часів у ньому розмістилися міська рада.

В 1990 році, ще за радянської влади, на флагштоку над міськрадою вперше в Україні було піднято національний жовто-блакитний прапор.

На території колишньої в'язниці відкрито меморіал пам'яті жертв репресій

Палац у Мостиськах збудували на початку XIX столітті для Антонія Страхоцького. Тоді це було окреме село Рудники у північному передмісті Мостиськ, що нині злилося з містом.

Автором проєкту палацу, ймовірно, був популярний на той час архітектор Фридерик Бауман. Палац у романтичному стилі має два крила, які поєднує вежа-ротонда зі шпилястим дахом під черепицею, і нагадує оборонний замок. Головний вхід до палацу за архітектурою подібний до храму, він має неоготичний щипець, гострі арки лоджії, які підпирають колони. На вході гостей зустрічали лежачі леви. Біля палацу була велика оранжерея, схожа на готичну каплицю, та парк зі ставком. Посередині водойми на маленькому острівці стояла альтанка.

Після смерті Антонія Страхоцького маєток з палацом перейшов до графа Борковського, згодом – до графа Холоневського. З 1914 року селом Рудник володів Ланцютський банк, який отримав його від останнього власника за борги.

В часи Першої світової війни в колишньому маєтку Страхоцького розташувався штаб одинадцятої російської армії, яка вела облогу фортеці Перемишль, і саме в цьому палаці було підписано акт про капітуляцію Перемишлю.

Під час Другої світової війни будівля палацу постраждала. Велику бібліотеку та колекцію творів мистецтва, вишуканого посуду та виробів з металу розграбували. Була знищена оранжерея та мальовничі комини на даху.

Після Другої світової війни радянська влада розмістила у палаці школу, яка знаходиться тут і нині. Всередині приміщень збереглися залишки ліпнини.

Палац львівських архієпископів в Оброшиному – видатний зразок галицької заміської садиби, в архітектурі якої переплелися стилі бароко, рококо та сецесії (австрійського модерну).

З XV сторіччя село Оброшине під Львовом служило літньою резиденцією львівських архієпископів. У 1730 році архієпископ Ян Скарбек збудував тут палац за проєктом архітектора Юзефа Фонтани. Спочатку архітектурний комплекс був витриманий у стилі бароко. У 1922-1925 роках архітектор Броніслав Віктор перебудував парадний фасад у стилі модерну, при цьому парковий фасад зберіг барокове оформлення. Службові будівлі, що примикають до парадних воріт, прикрашені скульптурами у стилі рококо.

До палацу примикає дендропарк (60 видів дерев та чагарників) із невеликим звіринцем.

Нині на території садиби розташовано науково-дослідний інститут землеробства та тваринництва.

Палац у Буську в парку над Бугом, останнім власником якого був граф Казимир Бадені, збудований в 1810 році буським поміщиком Войцехом Мієром як житловий будинок і канцелярія.

Намісник Галичини Казимир Бадені придбав його в 1876 році та перебудував під власну літню резиденцію. Одночасно з палацом було закладено парк (зараз імені Івана Франка), алеї якого плавно спускаються до Бугу. Комплекс складається з основної двоповерхової будівлі та двох бічних крил. Окрасою палацу є двоярусний портик з колонами та балконом з балюстрадою. В інтер'єрах зберігся старовинний паркет, викладений сімома кольорами, а також ліпний герб графської родини Бадені.

У період після Другої світової війни тут розташовувалась військова частина. Наразі покинута будівля перебуває у власності Міністерства внутрішніх справ України. В травні 2016 року міністерство передало палац графа Бадені громаді міста Буськ. Внаслідок пожежі в листопаді 2016 року пошкоджено покрівлю та перекриття на площі 150 квадратних метрів.

Розглядається питання про реставрацію та створення музею.

Палац у Туліголовому збудував у 1899 році галицький шляхтич Станіслав Баль (Балл).

Проєкт палацу у стилі французького неоренесансу розробив львівський архітектор Владислав Галицький (за іншою версією, Фердинанд Фелльнер та Герман Гельмер, автори Одеської опери). Багате скульптурне оформлення будівлі виконав майстер Петро Герасимович.

Також зберігся парк та два флігелі.

Від 1954 року у садибі Балів розміщувався туберкульозний диспансер. В 2022 році палац передано у розпорядження Історико-краєзнавчого музею у Винниках.

Елегантна ренесансна будівля палацу була збудована для графа Сапеги, проте пізніше архітектор Ян де Вітте перебудував її для родини Любомирських.

З ХІХ сторіччя будівля належала українському товариству "Просвіта".

Зараз у приміщенні палацу Любомирських розташовується експозиція Музею старовинних європейських меблів та порцеляни (680 предметів) - філія Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

Романтичний палац у Роздолі до приходу більшовиків належав графському роду Лянцкоронських.

Палац збудовано 1874 року графом Каролем Лянцкоронським на місці старого садибного будинку, закладеного 1704 року львівським земським суддею Міхалом Жевуським.

Будівля у стилі французького ренесансу, спроєктована архітектором Іваном Левинським (за іншими даними – Юліаном Захаревичем), непогано збереглася до наших днів. Галереї палацу прикрашають медальйони із зображенням олімпійських богів.

Граф Лянцкоронський, захоплений античною культурою, багато подорожував Малою Азією і зібрав багату колекцію скульптури та живопису. Значна частина колекції згодом опинилася у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, а виявлені нещодавно у парку античні скульптури, які вважалися гіпсовими копіями, наразі зберігаються у Львівській галереї мистецтв.

За радянських часів на території садиби функціонував санаторій.

Наразі палац Жевуських-Лянцкоронських у Роздолі перебуває у приватній власності, планується реставрація.

Садиба Лянцкоронських у місті Комарно закладена в XVIII столітті навпроти старого замку. Палац у стилі класицизму побудований у кінці ХІХ століття.

До 1939 року в садибі розташовувалася польська школа. Під час Другої світової війни палац сильно постраждав і з того часу не відновлювався, зараз у руїнах. Парк у дуже занедбаному стані.

Палац Лянцкоронських збудований у Тартакові в XIX столітті на місці замку Потоцьких, закладеного у XVIII сторіччі польським магнатом Феліксом Казимира Потоцьким. Від старого оборонного замку збереглися фрагменти валів та стін з південно-західного боку.

Новий палац у стилі французького необарокко збудував у Тартакові Збігнев Лянцкоронський. Вважається, що взірцем для архітектурного проєкту тартаківського палацу послужило Казино де Парі (Casino de Paris) в Монако. Двоповерховий палац з ризалітом та балконом має бічну вежу. З півдня до будинку прибудовано Г-подібний господарський корпус.

За радянських часів у палаці Лянцкоронських розміщувалася школа. В 2010 році пам'ятка архітектури була передана в концесію приватному інвестору за умови реставрації та створення туристичного центру.

Замок-палац магнатського роду Марсів побудований у Судовій Вишні в XVIII-XIX століттях встилі історизму. Є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Довкола палацу був висаджений парк за проєктом Арнольда Рерінга. Останнім власником, на початку ХХ століття (до 1939 року), був власник цегельного заводу Ян Марс.

За радянських часів у будівлі знаходився гуртожиток зооветеринарного технікуму. Нині палац у напівзруйнованому стані через пожежу, яка сталася в 1993 році.

В 2023 році руїни палацу Марсів продали на аукціоні. Новим власником історичної будівлі стало ТОВ "Фонд українсько-польської історії людей" з Рівного. Одним із майбутніх проєктів нові власники розглядають соціальне житло для внутрішньо переміщених в ході російсько-української війни осіб.

Палац мистецтв "Вілла Б'янки" у Дрогобичі – яскравий зразок архітектурного стилю сецесії (віденського модерну) кінця XIX – початку XX століття.

Багато оформлена темно-зелена двоповерхова будівля належала доктору-рентгенологу Йозефу Ротту. Будинок описаний у новелі Бруно Шульца "Весна" як "Вілла Бьянки".

Зараз це будівля Палацу мистецтв, що належить музею "Дрогобиччина", і використовується як виставковий центр.

Тут представлені настінні малюнки Бруно Шульца, виявлені в 2001 році на "Віллі Ландау" в Дрогобичі.

Тематична виставка "Скарби графа Лянцкоронського" представляє понад 150 предметів високохудожніх творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва.

Також представлено український живопис ХХ століття.

Найрозкішніший палац Львова створений для впливових польських магнатів Потоцьких за проєктом спілки львівських архітекторів Людвіга Балдвіна-Рамулта, Юліуша Цибульського, Петра Гарасимовича та Леонарда Марконі.

Замовником був граф Альфред II Юзеф Потоцький, завершував будівництво його син Роман Потоцький. Палац у стилі історизму споєктовано за зразком резиденцій entre cour et jardin короля Людовика XIV епохи барокового класицизму, коли чітке планування поєднується із багатим зовнішнім оформленням.

Збереглися інтер'єри в стилі короля Людовика XVI. Зокрема, на першому поверсі розміщені парадні зали для прийому гостей, в оформленні яких широко використано ліпнину, позолоту, кольоровий мармур, розпис. За радянських часів тут розміщувався Палац одружень.

В 2007 році в Палаці Потоцьких відкрили Музей європейського мистецтва XIV-XVIII століть – відділ Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького. На другому поверсі представлено одну з найбагатших збірок творів європейського мистецтва в Україні, серед яких "Ловля коралів і перлів" Якопо Цуккі, "Платіж" Жоржа де ла Тура, "Портрет молодої патриціанки" Софонісби Ангішоли, "Алегорія Божественного милосердя" невідомого німецького художника XVІІ століття, "Відвідини Марії Єлизаветою" Яна ван Скореля, ескізи монументальних розписів Пауля Трогера, Йозефа Вінтерхальтера, Франца Антона Маульберча та інших.

На подвір'ї палацу Потоцьких відкрито Парк замків та оборонних споруд давньої України. Архітектор Ігор Качор створив у масштабі 1:50 макети 18 фортифікаційних споруд, які існують зараз або існували раніше на історичних теренах України-Русі. Вхід на територію безкоштовний.

Шептицька філія Львівського музею історії релігії розташовується в палаці Потоцьких, що є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Кристинопільський замок побудований у XVIII столітті за проєктом французького архітектора П’єра Ріко де Тірреджеллі для представників могутнього роду польських землевласників Потоцьких. У своїй архітектурі будівля поєднує два стилі: бароко та ранній класицизм.

Палац Потоцьких мав близько 40 кімнат, декілька салонів, велику бальну залу, китайський кабінет і бібліотеку. Архітектурний комплекс також включав будівлі кухні, броварні, винокурні, казарм, стайні та інші господарські приміщення. Нинішній вигляд палацу значно змінений в наслідок численних пожеж та перебудов.

Музей релігії розташовується у ньому з 1990 року. Основна експозиція розповідає про історія Кристинополя (Шептицького) у ХVІІ-ХІХ століттях та про його засновників.

Також представлена колекція вишиванок та іншого одягу колишнього Сокальського повіту, старовинні предмети побуту, макет палацового комплексу.

У підвалі виставлені зразки цегли, яка застосовувалась під час будівництва палацу.

Еклектичний палац графського роду Сєменських-Левицьких у Львові збудований у 1849 році на місці старої садиби XVIII сторіччя.

Посол галицького сейму Констянтин Сєменський замовив проєкт у прусського архітектора Фридерика Баумана. У 1877 році архітектор Отто Вагнер на замовлення таємного радника Станіслава Костки Сєменського-Левицького перебудував палац у стилі французького бароко. Декор фасаду та інтер'єрів виконав скульптор Петро-Віталіс Гарасимович.

Палац має бічні флігелі та великий двір. На схід від головних воріт знаходиться в'їзд у стайні та манежу, прикрашений двома головами коней (Станіслав Костка Сєменського-Левицький був президентом Галицької комісії з розведення коней).

Нині у будівлі розміщується школа-інтернат.