Пам'ятки Львівської області

Будівля Міського арсеналу Львова є однією зі збережених частин міських фортифікаційних укріплень XVI століття.

Перша невелика зброярня існувала на цьому місці ще на початку XV століття, але після пожежі 1571 року її знесли та збудували в 1574-1575 роках нове двоповерхове приміщення для виготовлення та зберігання зброї. Архітекторами ймовірно були відомі львівські будівничі Павло Щасливий та Себастян Мочиґемба.

Східним боком Арсенал прилягав до Високого оборонного муру між Токарівською і Шевською вежами. Перед будівлею стояла бастея. При арсеналі були відкриті майстерні для відливу гармат та дзвонів, лагодження зброї. Поряд містився склад боєприпасів.

За австрійської влади у XVIII столітті будівля використовувалася як неофіційна в'язниця. Зокрема, в ній утримували гайдамаків - учасників Коліївщини, про що нагадує меморіальна дошка.

В 1981 році в приміщеннях Міського арсеналу відкрився музей "Арсенал", який представляє одну з найкращих у країні колекцій зброї з 30 країн світу. В експозиції: давньоруські та козацькі булави, витончені арабські шаблі, кинджали народів Кавказу та арабського Сходу, важкі європейські дворучні мечі, обладунки польських "крилатих гусар", рушниці і пістолети з різними типами замків, гармати з гербами та багато іншого. Чимало пам’яток декоровано дорогоцінними металами, самоцвітами, слоновою кісткою, перлами, коралами, перламутром. І це лише невелика частина колекції зброї Львівського історичного музею, яка налічує близько 4,5 тисяч одиниць.

"Музей-Арсенал" є відділом Львівського історичного музею. При музеї працює антикварний салон.

Відвідувачам із порушеннями зору пропонується аудіодискрипція.

П'ятничанська вежа вважається рідкісною пам'яткою оборонної архітектури галицької школи і, можливо, однією з найдавніших оборонних споруд Галичини.

За однією з версій, укріплення в П'ятничанах виникло ще за княжих часів. Вежа була частиною оборонного двору шляхетського роду Внучеків, перша письмова згадка про який датується 1454 роком. Оборонний двір розташовувався на схилі гори в західній частині села П'ятничани.

Це було характерне кам'яно-дерев'яне укріплення мисового типу. Єдина кам'яна вежа, до якої примикали дерев'яні стіни, в плані має форму майже правильного квадрата зі сторонами 7,83 метри на 7,4 метри. Висота стін сягає 9,5 метрів.

Довгий час вежа залишалася напівзруйнованою, її відреставрували лише у 1990-1991 роках. Зокрема, відновлено підйомний міст, який піднімається за принципом противаги.

З 1995 році музей оборонної архітектури "П'ятничанська вежа" є філією Львівської національної галереї мистецтв. Експозиція музею розташована на другому та третьому ярусах кам'яної надбрамної вежі.

Виставлено археологічні знахідки з території колишнього оборонного двору, картосхему оборонного будівництва та відомі зразки мілітарної архітектури періоду Галицько-Волинського князівства.

Підгорецький замок – найкрасивіший замок "Золотої підкови Львівщини", яскравий зразок переходу від оборонної до палацової архітектури дворянських резиденцій епохи Ренесансу.

Замок в Підгірцях побудований за проєктом італійського архітектора Андреа дель Акви та військового інженера Гійома де Боплана (автора відомого "Опису України" та укладача "Генеральної карти України") для коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського на північній околиці давньоруського Пліснеського городища.

Був одним із найпрекрасніших палаців на території Східної Європи, втілював модний на той час тип аристократичної резиденції, що поєднував розкішне житло з бастіонними укріпленнями (так зване palazzo in fortezza).

Після Визвольної війни Собеські, які володіли замком з 1648 року, відновили палац та прикрасили інтер'єри. Тут відбувалися грандіозні бали за участю європейських монархів. Російський цар Петро I, який побував тут в 1711 році, вивіз до Петербурга кілька скульптур італійських майстрів і невдовзі розгорнув будівництво Петропалацу. Новий власник Підгірців Вацлав Ржевуський у 1728-1779 роках провів масштабну реконструкцію замку, почав збирати колекцію скульптури та живопису, а також організував приватний театр. У ті часи Підгірці прославилися "галицьким Версалем".

Останні власники Підгорецького замку – князі Сангушки – перетворили свою резиденцію на музей, але на початку Першої світової війни змушені були рятувати колекцію. В 1939 році Роман Сангушко вивіз багату колекцію творів мистецтва до Бразилії та створив Фонд Сангушків, яким керують його нащадки.

За радянських часів палац був пограбований, інтер'єри знищила пожежа, в приміщеннях розмістили туберкульозний санаторій. У радянському телесеріалі "Д'Артаньян і три мушкетери" Підгорецький замок виконав роль міської ратуші, де проходив бал у міських старійшин, куди бравий гасконець доставив алмазні підвіски королеви (багато хто вважає, що це був Лувр або Версаль).

Зараз музей-заповідник "Підгорецький замок" є філією Львівської національної галереї мистецтв. З 1997 року ведеться реставрація та створення експозиції. Для відвідування доступний двір з колодязем, тераса на бастіонах, виставка старих фотографій у казематах, а також підземелля замку з експозицією "Біла пані", яка присвячена легенді про привид Підгорецького замку.

Музей-заповідник "Русалка Дністрова" – філія Львівської національної галереї мистецтв. Присвячений першому українському фольклорно-літературному альманаху "Рускалка Дністрова", який мав великий вплив на українське національне відродження і на розвиток української літератури в Галичині.

Розміщується в пам'ятці архітектури XVIII століття – дзвіниці Святодухівської церкви. В 1939 році сама церква була знищена німецькою бомбою, залишилася лише вежа-дзвіниця з барочним завершенням, на якій знаходиться унікальний годинник, пожертвований у XVII столітті гетьманом Іваном Виговським Манявському скиту та пізніше перевезений та встановлений на Святодухівській дзвіниці.

Експонати музею висвітлюють громадську, дослідницьку, літературну та видавничу діяльність засновників гуртка "Руська трійця" Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича та Якова Головацького, які з 1873 року видавали західноукраїнський літературний альманах "Русалка Дністрова" народною українською мовою.

Жовківський замок – видатна архітектурна пам'ятка епохи Ренесансу, головний елемент фортифікаційної системи "ідеального міста" Жовкви. Будівля частково музеєфікована, триває реставрація.

Будівництво замку у Жовкві розпочав засновник міста Станіслав Жолкевський у 1594 році, автором першого проєкту був Павло Щасливий. Замок чотирикутний, по кутах розташовані вежі, з'єднані критими галереями з двоповерховими корпусами. В'їзд із серліанським порталом укріплений чотириповерховою вежею. У внутрішньому дворі знаходиться палац та службові приміщення. В 1606 році був розбитий сад "Звіринець", в якому розводили зубрів, оленів та сарн для полювання.

В кінці XVII сторіччя Жовківський замок був літньою резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського, став одним із найбагатших королівських палаців Європи (в 1676 році тут проходили урочистості на честь перемоги Собеського над турками під Віднем). В палаці зупинялися гетьман Іван Мазепа та цар Петро I. Пізніше замок перейшов у власність міста.

До останнього часу в замку розміщувалися різні муніципальні установи, школа та навіть житлові квартири.

Зараз музей-заповідник "Жовківський замок" є філією Львівської національної галереї мистецтв. У Східному корпісу відкрито музейну експозицію, яка знайомить відвідувачів з історією міста, розвитком жовківських фортифікацій, а також видатними особистостями, які жили чи бували у Жовкві. Нова експозиція присвячена подіям Революції Гідності та російсько-українській війні.

У Фронтальному корпусі розгорнуто експозицію "Слава роду – слава народу: Militaris, Sacrum, Artis", яка розкриває ключові аспекти історії та мистецтва західноукраїнських земель XVII – початку XIX століття, демонструючи багатовимірний образ Жовкви через призму військової історії, сакрального мистецтва та культурної еволюції.

У Гостьовому корпусі Жовківського замку готується до відкриття експозиція "Шлях Творення. Сакральна скульптура Східної Галичини кінця XVII – початку XIX століття", в якій буде представлена найбільша в Україні колекція барокової скульптури.

Перший в Україні музей гетьмана Івана Виговського відкрито в 2004 році в селі Руда під Жидачевом, де він жив у 1660-1664 роках та, імовірно, був похований. Музей є філією Львівської національної галереї мистецтв.

З 1660 року понад сто років село Руда належало родині Виговських. Від їхньої садиби зберігся будинок керуючого, в якому розміщена експозиція, що відображає період боротьби за незалежність України з часів Запорозької Січі до кінця 1940-1950-х років.

Тут широко представлені твори живопису вітчизняних та зарубіжних художників XVII-XX століть. Зокрема, картина невідомого художника (ХІХ століття), де зображено дружину Івана Виговського Олену Стеткевич. Серед експонатів – твори сакрального мистецтва XVII-XIX століть. Тут зберігається ікона Вознесіння (невідомий художник ІІ половини XVIII століття) із церкви Воздвиження Чесного Хреста села Йосиповичи на Стрийщині – родинної церкви Виговських. Ікону відреставровано в 2004 році працівниками реставраційного відділення Львівської галереї мистецтв.

У музеї експонуються предмети матеріальної культури, знайдені біля колишнього замку гетьмана в селі Руда. Серед рідкісних – дубові двері із родинної церкви Виговських з дарчим написом невістки гетьмана Терези Завадської, дружини сина Остапа.

Музей-заповідник українського письменника Маркіяна Шашкевича відкрився у 1986 році в його рідному селі Підлисся з нагоди 175-ліття від дня народження. Розташовується на території відновленої садиби родини Шашкевичів.

Релігійний та культурно-громадський діяч, зачинатель нової української літератури, "будитель" національної свідомості на Галичині Маркіян Шашкевич народився в Підліссі у 1811 році, провів тут дитячі роки.

Перша музейна кімната Шашкевича відкрили при місцевій бібліотеці ще у 1959 році. Згодом за описами і документами відтворили садибу Шашкевичів, зокрема будинок його діда. В будинку відтворено західноукраїнський побут першої половини ХІХ століття.

Експозиція розкриває непростий життєвий шлях, священичу, громадську і творчу діяльність Маркіяна Шашкевича, зокрема його головування у "Руській трійці". Центральне місце відведено виданню "Русалки Дністрової" ‒ фольклорно-літературного альманаху, надрукованого 1837 року живою розмовною українською мовою. З особистих речей Шашкевича представлені шкатулка і камертон, переданий з Польщі Юліаном Купчинським.

На території садиби зберігся колодязь і старий дуб часів духовного просвітителя. Біля музею встановлений бюст Маркіяна Шашкевича роботи Дмитра Крвавича.

Музей-заповідник Маркіяна Шашкевича є філією Львівської національної галереї мистецтв.

Музей-криївку в селі Сприня відкрито в 2012 році на території спортивно-туристичного комплексу "Прикарпаття".

На цьому місці в 1944 році відбулися установчі збори Української головної визвольної ради – політичного органу воюючої України, який мав представляти країну на міжнародній арені.

Обстановка криївки (прихованого притулку повстанців) точно відтворює умови життя бійців УПА тих часів.

Тут діє постійна експозиція з можливістю проведення екскурсій.

Музей-криївка у Волосянці є частиною пейнтбольного клубу "Курінь Мохнач" готельного комплексу "Вежа Ведмежа".

Експозиція музею розповідає про історію діяльності УПА на Сколівщині. Зокрема, представлено текст присяги бійця УПА, інші автентичні документи і світлини, знайдені у карпатських криївках.

Зразки радянської та німецької зброї періоду Другої світової війни є діючими, відвідувачам пропонують з них постріляти.

Найцікавішою частиною музею є відтворена підземна криївка воїнів УПА, де можна побачити спальні місця підпільників, пічку-буржуйку, гасову лампу і секретний лаз.

В комплекс входить великий пейнтбольний майданчик, тир, військовий намет, польова кухня.

Проводяться дитячі спортивні змагання та заняття з патріотичного виховання молоді.

Музейно-культурний центр "На Унтервалю" в селі Підгайчики на Львівщині відкрився у 2019 році. Розташований на території колишньої німецької колонії Унтерваль, яка існувала тут до 1939 року. 

Комплекс присвячений життю цього мультикультурного галицького села, в якому до Другої світової війни жили чотири нації: українці, німці, поляки та євреї.

В музейній експозиції представлено близько 150 експонатів – це знаряддя праці, предмети побуту, меблі та стародруки. Всі ці речі місцеві мешканці збирали протягом трьох років, поки тривала підготовка до створення музею. Експонати відображають життя та культуру села, а також побут усіх чотирьох націй.

В культурному центрі постійно відбуваються майстеркласи, зустрічі, лекції, кінопокази.

Музей-садиба родини Устияновичів відкритий в 1991 році в колишньому будинку священика Введенської церкви у Вовкові.

Саме тут в 1839 році, в родині священика Миколи Устияновича, відомого письменника та поета, народився Корнило Устиянович – майбутній відомий український художник та громадський діяч.

Окрема експозиція присвячена діяльності Франтішека Ржегоржа – чеського етнографа, якого називають "апостолом слов'янського єднання".

В дерев'яному зерносховищі розгорнуто етнографічну експозицію: народний одяг, знаряддя праці, прядки, веретена, лампи, посуд, скрині тощо.

Музей-садиба родини українського поета Богдана-Ігоря Антонича працює з 2009 року на території колишньої плебанії у селі Бортятин на Яворівщині, де у першій половині XX століття мешкала сім'я греко-католицького священика Василя Антонича. 

В гості до них часто приїжджав їхній син – поет, прозаїк, перекладач, літературознавець Богдан-Ігор Антонич, автор популярної колядки "Народився Бог на санях". До сторіччя від дня його народження плебанію повністю відновлено.

У п'яти просторих кімнатах розмістилася експозиція, створена як філія Львівського музею історії релігії. У центрі експозиції – скульптура Богдана-Ігоря Антонича, зображеного під куполом дзеркала, що символізує нічне небо, вкрите зірками.

Експонати музею знайомлять із життєвим та творчим шляхом Антонича, історією становлення та розвитку греко-католицької церкви на Мостищині. Серед аутентичних предметів – віконні рами та дверцята з львівської квартири поета, особисті речі родини Антоничів, архівні фото, книги, рукописи, а також побутові речі, передані в експозицію мешканцями села.

На подвір'ї створено алею скульптур за мотивами поезій Антонича.

Садибу-музей Степана Бандери в селі Воля-Задеревацька відкрито в будинку, в якому в 1933-1936 роках жив Андрій Бандера, батько лідера ОУН.

Протягом цих років Андрій Бандера служив священиком у задеревацькому храмі Святого Архістратига Михаїла, займаючись легальною та підпільною діяльністю. Степан Бандера приїжджав до нього на канікули.

Пізніше в цьому будинку була школа.

Музей було засновано в перші роки незалежності України подругою сестри Бандери Анною Іванів. В першій кімнаті - родовід родини Бандерів. У другій - каплиця, де батько Степана хрестив дітей. У третій кімнаті – документи, фотографії, листівки ОУН-УПА.

Біля будинку закладено парк імені Степана Бандери. Реконструйована криївка - замаскований притулок повстанців.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові розташований у колишньому будинку співачки, який вона купила в 1903 році, перебуваючи в зеніті своєї творчої кар'єри.

Музей було відкрито з ініціативи її племінниці Одарки Бандровської у 1989 році після завершення реставрації будинку.

У відтворених інтер'єрах кімнат зібрано особисті речі співачки, концертні сукні, фотографії та документи. Експозиція розповідає про дитинство Соломії Крушельницької, історію її артистичної діяльності у Львові, Відні, Парижі, Варшаві, Мілані та на інших оперних майданчиках світу.

У чотирьох додаткових кімнатах представлено унікальні артефакти, що розкривають життєвий і творчий шлях видатної оперної співачки, дають можливість зануритися у спадщину Соломії Крушельницької та відчути дух її епохи. Це рідкісні світлини, театральні афіші та рецензії, рукописи.

Загалом музей Соломії Крушельницької у Львові має 25 тисяч експонатів основного фонду та близько 16 тисяч – резервного фонду.

В музичному салоні музею регулярно відбуваються концерти.

Народний історико-краєзнавчий музей селища міського типу Добротвір та навколишніх сіл носить ім'я свого засновника, місцевого історика, художника та колекціонера Йосифа Брикайла. Саме він зібрав музейну експозицію, яка відкрилася для відвідувачів у 1995 році.

Колекція музею налічує близько трьох тисяч пам'яток Надбужанщини. Тут представлена реконструкція житла та знаряддя праці первісних людей, фрагменти кераміки різних періодів, зброя князівських часів, предмети побуту та зразки ремісничої продукції місцевих мешканців XIX-XX столітm, історичні документи й світлини, портрети видатних особистостей.