Пам'ятки Львівської області

Еколого-пізнавальний маршрут "Стежка Івана Франка" на околиці села Нагуєвичі - це художньо-меморіальний комплекс, створений у 1981 році в парковій зоні на в'їзді в село з боку Дрогобича.

Уздовж мальовничої лісової алеї розміщені дерев'яні скульптури персонажів творів письменника. По ходу двокілометрового маршруту можна відвідати "Поляну казок" із дерев'яними скульптурами героїв казок Франка, каплицю Різдва Богородиці, Літній театр, місток.

У лісі зустрічаються дуби, ялиці, ясені, клени, буки та ялини. Обладнано місця для відпочинку.

Стародавнє Стільське городище площею 250 гектарів розташоване на високому плато між селами Стільсько, Ілів та Дуброва. У VIII-X століттях тут розташовувалась столиця літописного полоненими білих хорватів, яких вважають предками нинішніх галичан.

Біла Хорватія вперше згадується у книзі "Про управління імперією" імператора Візантії Костянтина Багрянородного. У 981-992 роках князівство хорватів було приєднане до Київської Русі великим князем Володимиром Святославичем. Стільсько було зруйновано і більше не піднялося рівня міста. У візантійських джерелах XVI столітті Стільсько згадується як центр Галицької митрополії.

З 2015 року археологічні пам'ятки Стільська та околиць входять до складу Історико-культурного заповідника "Стільське городище".

Центр городища з дитинцем, оточеним оборонними валами, знаходиться на горі, що підноситься над церквою Святої Параскеви у східній частині села. Про стародавні споруди городища нагадують назви урочищ "Золоті ворота" та "Княжа криниця".

У сусідньому селі Дуброва знаходяться центри язичницьких культів Стільського городища: Храм Сонця (або Жертвовий камінь, Дірявець) та печерений культовий комплекс білих хорватів. Останній є скелею з видовбаними печерами, в яких, імовірно, спочатку жили служителі язичницького культу, а потім – ченці-християни. У наші дні місцеві жителі перетворили келії на льохи, поставили двері, повісили замки та зберігають у них продукти.

Ще одне стародавнє святилище знаходиться у селі Ілів.

Ранчо "Білаки" знаходиться на виїзді із Самбора в бік Старого Самбору.

Складається зі страусиної ферми та міні-зоопарку з екзотичними тваринами: левами, буйволами, ведмедями, вовками, оленями, дикими кабанами, ослами та інших. У великих вольєрах містяться страуси.

При фермі є ресторан "Гостиний двір", в якому можна скуштувати екзотичні страви зі страусиного м'яса та яєць.

Велика синагога в Стрию побудована в 1817 році. Ґрати брами виконані у формі менори.

За радянських часів це був продовольчий склад. Наразі будівля синагоги знаходиться у напівзруйнованому стані, реставрація поки що не планується.

Будівля колишньої стрийської гімназії збудована на початку ХІХ століття, хоча сама гімназія відкрилася лише в 1872 році як Стрийська імператорська вища реальна школа.

У 1919-1927 роках тут навчався майбутній лідер ОУН Степан Бандера та інші визначні особи.

Нині це Стрийський ліцей № 7. Перед будівлею встановлений пам'ятник Степанові Бандері.

Стрийський парк – один із найстаріших та найкрасивіших парків Львова, пам'ятка садово-паркового мистецтва національного значення.

До Другої світової війни Стрийський парк вважався одним із найкрасивіших парків Польщі.

Закладений в 1879 році Арнольдом Рерінгом на місці цвинтаря. Нині Стрийський парк займає площу 56 гектарів. Складається з трьох частин: зона нижніх партерів (дном балки), лісопаркова зона (на схилах балки), верхня тераса.

У Стрийському парку знаходяться Львівська дитяча залізниця, пам'ятник Яну Кілінському (учаснику польського повстання під командуванням Тадеуша Костюшка) та пам'ятник українському футболу (на честь перемоги львівського клубу "Сокіл" над краківською командою).

Також Стрийський парк може похвалитися декоративним ставком та прекрасними алеями.

Вхід вільний.

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса розташований у будівлі колишнього Casino de Paris, побудованій в 1909 році за проєктом архітекторів Зигмунта Федорського та Станіслава Мацудзінського.

Між Першою та Другою світовими війнами в цій будівлі розміщувався кінотеатр, за радянських часів вона належала Дому народної творчості.

Театр імені Леся Курбаса був заснований в цьому приміщенні Володимиром Кучинським та групою молодих акторів у 1988 році. Його репертуар відрізняється високоінтелектуальними сценічними адаптаціями творів Григорія Сковороди, Платона, Василя Стуса, Ліни Костенко, Лесі Українки, Володимира Винниченка та інших.

Угнівський історико-краєзнавчий музей відкрився в 2006 році при Угнівському аграрно-будівельному ліцеї з ініціативи викладачки Галини Губені.

Експозиція музею дає можливість ознайомитися з історією міста, побутом, традиціями та легендами, познайомитися з визначними людьми, які народилися та проживали в місті Угнів.

Усі експонати є автентичними та унікальними: угнівський одяг, образи, жорна, побутові предмети мешканців Угнева, історичні документи. Зокрема, представлені знамениті чоботи-"угнівці", по які до міста приїжджав Іван Франко.

"Ферма Елізи" (Fromages d"Elise), також відома як ферма "Шеврет", розташована в Дмитровичах, на околиці Судової Вишні.

Ферма облаштована відповідно до європейських норм традиційного фермерства. Господарство відкрите для зеленого туризму і пропонує відвідувачам якісні фермерські продукти , вироблені за тридиційною французькою технологією.

Основна продукція - козині сири на основі молока кіз, яких вирощують на фермі, а також екологічно чисте м'ясо (козине, яловиче) та м'ясні вироби.

Екскурсії проводяться за попередньою домовленістю.

6 фортів австро-угорської фортеці Перемишль збереглися на території України поблизу польського кордону на околиці Поповичів.

Фортецю Перемишль почали споруджувати в середині ХІХ століття для захисту стратегічного напрямку на Краків та Відень у період погіршення австрійсько-російських відносин.

На той час це була одна із трьох найбільших фортець Європи. Зовнішнє оборонне кільце складалося з 15 головних артилерійських фортів, 27 менших фортець для піхоти та 25 окремих позицій для важкої артилерії.

У 1914-1915 роках фортеця Перемишль витримала 3 облоги російської армії. У ході першої облоги форту росіянам вдалося захопити форт 1/1 (Биків), проте завдяки запеклому опору форту 1/5 (Поповичі) австрійцям тоді вдалося уникнути катастрофи. Третя облога тривала 173 дні і завершилася капітуляцією фортеці.

Бетонні конструкції фортеці збереглися до наших днів та доступні для огляду.

Найбільша в Східній Галичині синагога збудована в 1842-1865 роках для численної єврейської громади Дрогобича, яка відігравала важливу роль в економічному житті міста.

В архітектурі храму використано неороманські елементи, характерні для німецького стилю "Рундбоген". За зразок при оформленні була взята синагога в німецькому місті Касселі. По периметру внутрішніх стін, у кожному з полів розташовано 12 напівкруглих арок, які відповідають кількості колін Ізраїлю. Поєднання прибудов та пілонів надають фасаду синагоги монументального вигляду.

Після закінчення Другої світової війни в приміщені Хоралної синагоги в Дрогобичі був розміщений склад солі, потім меблевий магазин, у прибудовах - продуктові склади.

Після здобуття Україною Незалежності синагогу повернули місцевій єврейській общині. Після проведеної реставрації в 2018 році відбулося відкриття синагоги, а 3 липня 2019 року до синагоги урочисто внесли Тору.

Дуже давній храм Іоанна Хрестителя – одна з небагатьох споруд, що збереглися у Львові з князівських часів. Знаходиться в районі Старого Ринку, біля підніжжя Високого Замку.

За легендою, тут поховано угорську принцесу Констанцію, дружину галицько-волинського князя Лева Даниловича, короля Русі.

Перша письмова згадка про храм Іоанна Хрестителя у Львові датується 1371 роком. Будівля перебудована в ХІХ столітті в псевдороманському стилі, проте донині дійшли окремі фрагменти первісної архітектури.

Наразі приміщення храму Іоанна Хрестителя займає Музей найдавніших пам'яток Львова (філія Львівської національної галереї мистецтв). Експозиція розповідає про культуру, ремесла та побут у часи, що належать до заснування міста. Найцінніший експонат – ікона "Львівська Богородиця" (XIV століття). Також експонується пластична панорама Львова XVIII століття.

З 2009 року в храмі Іоанна Хрестителя щонеділі та у свята проводяться богослужіння Української греко-католицької церкви.

Храм Христа Спасителя (Церква Воскресіння) на вулиці Пекарській у Львові збудований у 1874 році як римо-католицький костел та монастир ордену воскресінців.

Проєкт виконав архітектор Альбін Заґурський, головний вівтар оформили архітектори Ян Томаш Кудельський та скульптор Петро Гарасимович. У 1881-1882 роках до монастиря прибудували будинок інтернату. Остаточно будівництво було завершено у 1889 році.

В 1932 році інтер'єр храму розписали у стилі модерн художники Казимир Смучак та Станіслав Еренфельд.

Нині це храм Христа Спасителя протестантської громади Союзу Християн Віри Євангельської

Художній музей "Сокальщина" відкрито в 1981 році до 30-річчя входження Шептицького до складу України.

Близько 1000 експонатів: унікальна колекція творів народного мистецтва, предметів побуту, старовинних меблів. Специфікою експозиції музею є те, що вона представляє народне мистецтво Сокальщини, дуже оригінальне та своєрідне, яке свідчить про вишуканість та обдарованість сокальчан.

В експозиції - "добрячинські" чорно-білі вишиванки, букети весняних квітів на "завишенських" сорочках. Сокальщина славиться своїми майстрами вишивки: чорна вишивка – це раритет музею, кожна сорочка є ексклюзивним виробом, і жоден орнамент не повторюється. Зразки весільних костюмів вражають своєю вишуканістю – в одній сорочці майстер використовував 6-7 різних технік виконання.

Гордістю музею "Сокальщина" є виставка унікальних зразків чорної кераміки та неповторні писанки Тараса Городецького.

Також цікавим є інтер'єр сокальського житла кінця XIX - початку XX століття.

Художньо-меморіальний музей Івана Труша у Львові відкритий 1989 року, до 120-річчя від дня народження митця.

Знаходиться у двоповерховому будинку, зведеному 1910 року на замовлення художника за проектом відомого українського архітектора Олександра Лушпинського у стилі пізньої сецесії. Тут він мешкав разом із сім'єю до до кінця життя.

Музейна експозиція презентує основні сторінки життя та творчості живописця, представляє його як визначного українського імпресіоніста, майстра пейзажу, портретиста, автора жанрових композицій, а також популяризатора української культури, редактора і видавця українських часописів, активного громадського діяча початку ХХ століття.

Представлені портрети видатних українських діячів, полотна з видами Львова та Києва, краєвиди Криму та Карпат, італійські та єгипетські пейзажі, а також родинні світлини та меморіальні речі.

Музей Івана Труша є філією Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.