Пам'ятки Київської області

Майдан Незалежності - центральна площа Києва, символ свободи. Тут розгорталися головні події боротьби за незалежність України 1990-1991 років, "Помаранчевої революції" 2004 року, а також "Революції гідності" (Євромайдану) 2013-2014 років.

Панорама Майдану Незалежності відкривається з пагорба, де розташована колишня будівля Інституту шляхетних дівчат (1843 рік), що згодом служила приміщенням НКВС, потім - палацом з'їздів.

Площа почала формуватися лише в ХІХ столітті (раніше був пустир), а вже в 1876 році, коли сюди переїхала міська дума, площу почали називати Думською. Після Другої світової війни була відбудована наново, називалася площею Калініна, потім - Жовтневої Революції (центральним елементом був пам'ятник Леніну, знятий з постаменту в 1991 році). Одним із символів є електронне табло на вежі Будинку профспілок.

В 2000-2001 роках Майдан Незалежності капітально реконструйовано (зникла "рулетка" - знаменитий київський фонтан, який був традиційним місцем зустрічей). З'явилася серія нових пам'яток: Монумент Незалежності, "Лядські ворота", Пам'ятник засновникам Києва, Козак Мамай та інші. У підземній частині площі споруджено торговий комплекс "Глобус", який тепер сусідить із "трубою" - підземним переходом, де збираються "неформали" всіх мастей.

Обговорюються проєкти реконструкції Майдану Незалежності та створення меморіалу пам'яті героїв "Небесної сотні", які загинули під час акцій протесту в січні-лютому 2014 році.

Маріїнський палац - один із найкрасивіших палаців України.

Імпозантна будівля в стилі бароко споруджена в 1750-1755 роках за проєктом архітектора Бартоломео Растреллі для імператриці Єлизавети Петрівни, яка особисто вибрала для нього місце. Під час найвищих візитів до Києва тут зупинялися члени царського родини, а тому числі Катерина II, яка відвідала Київ у 1787 році. В XVIII-XIX століттях Маріїнський палац служив резиденцією генерал-губернаторів Київської губернії.

Наразі Маріїнський палац є церемоніальною резиденцією Президента України, де відбуваються прийоми на найвищому рівні. Збереглися багато оформлені інтер'єри в стилі класицизму з елементами бароко та ренесансу, старовинні меблі, люстри, картини відомих художників, настінний живопис.

Спочатку головний фасад Маріїнського палацу був звернений до Міського (Царського) саду, закладеного в 1748 році за наказом імператриці Єлизавети. З протилежного боку палацу (нинішнього парадного) - розбитий Маріїнський парк, який має ім'я імператриці Марії Олександрівни. На території парку зведено скандальну багатоповерхівку, що стала найвищою (над рівнем моря) житловою будівлею у Києві.

Меморіал на честь героїв військової наступальної операції "Букринський плацдарм" (1943 рік), споруджений на місці давньоруського городища Чучин, яке вперше згадується у літописах у ХІ сторіччі.

У княжі часи тут була фортеця, що контролювала околиці, та порт на Дніпрі. Збереглися залишки валів заввишки до 4 метрів, проведено часткову реконструкцію. Встановлено пам'ятник Бояну - автору "Слова про похід Ігорів".

В 1943 році в ході операції зі звільнення Києва радянські війська, ціною страшних втрат форсували Дніпро в цьому районі і захопили плацдарм довжиною 11 кілометрів, двічі намагалися розпочати наступ на Київ, але обидва рази невдало. Не було враховано умови місцевості, що ускладнювали наступальні дії військ, особливо танкової армії. Втрати живою силою були колосальними.

За найскромнішими оцінками, на Букринському плацдармі загинуло 250 тисяч солдатів радянської армії. Цей епізод вважається одним із найкривавіших за всю Другу світову війну.

Меморіал гетьмана Івана Мазепи створено в селі Мазепинці, де він народився в 1639 році.

Саме тут в 1994 році було відкрито перший в Україні та Європі пам'ятник Мазепі (скульптор – Євген Горбань.). Пам'ятник споруджено з ініціативи та коштом українського мецената Маріяна Коця, який проживає в США.

До складу меморіального комплексу увійшла також дерев'яна церква Святого Миколая Чудотворця (2007 рік) та Парк козацької слави (2009 рік). На території майбутнього парку висаджено саджанці дерев, відкрито маленький музей, споруджено хрест на честь українського козацтва.

Меморіал пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років встановлений на околиці Обухова в 2008 році.

Під час голодомору, влаштованому радянською владою в Україні, в Обухові голодною смертю помер кожен четвертий мешканець міста. Загалом за підрахунками краєзнавців, Голодомор забрав життя до 3 тисяч обухівців.

Автор пам'ятника жертвам Голодомору – український художник-монументаліст Анатолій Гайдамака.

Меморіальний музей знаменитого академіка, видатного архітектора, засновника української Академії архітектури Володимира Заболотного розташований в Перяславі в будинку, який належав родині Заболотних. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

В експозиції – унікальні речі з колекції Володимира Заболотного: живописні полотна західноєвропейських художників, розкішні вази, бібліотека (понад 5 тисяч томів). Тут же представлені роботи самого архітектора – макет будівлі Верховної Ради, меблі за його проєктами, акварелі та пейзажі олією.

Переяславський колегіум було відкрито при Вознесенському монастирі в 1738 році. Його основною метою була підготовка православного духовенства для боротьби проти унії та католицтва на Правобережжі.

Навчальний заклад мав шість класів: два граматики, по одному – риторики, поетики, філософії та богослов'я. Термін навчання становив шість років. Тут навчалися діти духовенства, козацької старшини, міщан, селян.

З 1750 по 1751 рік у Переяславському колегіумі викладав поетику видатний український філософ-гуманіст, поет і просвітитель Григорій Сковорода. До 250-річчя від дня його народження у реконструйованому приміщенні створено меморіальний музей. Відтворено обстановку бібліотеки, навчального класу, кімнати вчителя. Атмосферу епохи передають старовинні меблі та предмети інтер'єру – шафи, крісла, секретер, астрономічний глобус, старовинні музичні інструменти. Представлена ​​копія Пересопницького Євангелія, яке зберігалося в колегіумі до 1862 року.

В образотворчому відділі можна побачити портрет Григорія Сковороди роботи невідомого художника XVIII сторіччя, скульптурний портрет філософа роботи Івана Кавалерідзе, рідкісні народні картини: "Цимбаліст", "Біля хати".

Меморіальний музей Григорія Сковороди входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Меморіальну садибу-музей Кирила Стеценка відкрито в селі Веприк на Фастівщині, де композитор провів останні роки свого життя – з 1920 по 1922 рік.

Стеценко, котрий звернувся в роки революції до церкви, відгукнувся на запрошення громади Веприка, яка хотіла мати українського священика. В селі композитор створив два народні хори: сільський та дитячий. Навесні 1922 року Кирило Стеценко захворів на тиф і помер, трохи не доживши до свого 40-річчя. Його поховали у Веприку, мешканці доглядають його могилу.

В музеї зберігаються речі композитора, рояль, а також предмети етнографії та побуту, які допомагають відтворити ту обстановку, в якій жив та творив Кирило Стеценко.

Меморіальний музей-садиба Івана Козловського розташований у селі Мар'янівка під Васильковом, де видатний український тенор народився в 1900 році.

У сім років Іван вирушив звідси до Києва вчитися в церковній школі при Свято-Михайлівському монастирі. Співав у Софіївському соборі.

Всесвітню славу Козловському приніс його чудовий голос та поєднання у творчості народних мотивів із класикою.

Неодноразово співак бував на батьківщині. У невеликій хатці під солом'яним дахом зберігаються фотографії, особисті речі, кіноматеріали, грамплатівки з концертами Козловського.

На березі річки поряд з будинком розбито затишний парк, де ростуть мальви, яблуні, дуби, липи, туї та платани.

Меморіальний музей-садиба Марка Вовчка – філія Музею історії Богулавщини.

Видатна українська письменниця Марія Вілінська, яка увійшла до літератури під псевдонімом Марко Вовчок, прожила на Богуславщині майже 8 років (спочатку в Богуславі, а потім у будинку графів Браницьких у сусідній Хохитві). Вона приїхала сюди з чоловіком, якого призначили лісничим. За богуславськими мотивами написане оповідання "Хитрий Хаїмка".

В половині будинку, де вона жила, відкрито єдиний в Україні музей Марка Вовчка. В експозиції - оригінальні речі письменниці, вишивка, листи.

Особняк лісопромисловця Семена Могильовцева на печерських Липках в Києві прозваний "Шоколадним будинком" за колір та фактуру зовнішніх стін.

Автором проєкту називають академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Унікальні інтер'єри виконані у різних художніх стилях (модерн, ренесанс, готика, бароко).

В радянський період "Шоколадний будинок" використовувався як житловий, потім як міський Палац одружень. До останнього часу перебував в аварійному стані.

Нині "Шоколадний будинок" є філією Національного музею "Київська картинна галерея".

Пішохідний Парковий міст (Міст закоханих) над Алеєю Магдебурзького права в Києві з'єднує Хрещатий (Купецький) парк із Міським (Царським) парком.

Побудований у 1912 році за проєктом професора КПІ, відомого мостобудівника, "батька електрозварювання" Євгена Патона. У 1983 році проведено повну реконструкцію.

У народі Парковий міст прозвали Мостиком закоханих, оскільки це найпопулярніше у Києві місце для романтичних побачень, зізнань у коханні та пропозицій руки та серця. За традицією, закохані залишають на перилах любовні послання, пов'язують стрічки та вішають замочки на знак міцного кохання.

Також Парковий міст іноді називають "Чортовим мостом" або "Мостом самогубців" – нещасні часто обирали його для зведення рахунків із життям.

Пішохідний міст із парку "Наталка" на Оболонський острів у Києві також відомий як "Міст-хвиля" завдяки характерній формі опор, що нагадує п'ять хвиль. Згідно із задумом архітектора Андрія Миргородського, хвилі символізують динаміку та рух річки Дніпро – головної водної артерії столиці.

Міст-хвиля збудований у 2021-2024 роках коштом меценатів, серед яких Метрополія Великого Парижа та уряд Тайваню. Близько 300 тон металу для мосту було виготовлено на комбінаті "Азовсталь" напередодні повномасштабного вторгнення росії.

Довжина мосту становить 176 метрів, ширина – 3,5 метри. Він спроєктований з урахуванням доступності для пересування маломобільних людей і не заважає проходу маломірних суден до затоки Оболонь.

Разом із будівництвом мосту було проведено облаштування рекреаційної зони "Острів Оболонський". тут проклали пішохідні та велосипедні доріжки, встановили лави, облаштували дитячі майданчики, відкрили громадські вбиральні. На острові висадили нові дерева та кущі, серед яких декоративні яблуні, рожева акація та бузок.

На острові є облаштований пляж із роздягальнями, працюють точки продажу кави та морозива.

Резиденція Митрополитів Київських і всієї України на території Софійського монастиря у Києві заснована у 1722–1730 роках, за часів архієпископа Варлаама Ванатовича.

Добудована його наступниками, митрополитами Рафаїлом Заборовським та Тимофієм Щербацьким.

Триповерховий палац у стилі українського бароко поруч із Софією Київською зведений за участі архітекторів Йогана-Ґоттфріда Шеделя та Семена Антонова. Наприкінці XIX століття з західного боку зроблено прибудову та облаштовано балкон зі сходами, якими з другого поверху можна було спуститися в митрополичий сад.

В інтер'єрах митрополичих покоїв зберігся автентичний живопис XVIII століття, а також автентичні груби, облицьовані кахлями київського керамічного заводу Андржейовського. Серед оригінальних предметів інтер'єру XVIII-XIX століть: підлоговий годинник, бюро-циліндр, камін з червоного мармуру. Представлені стародруки старослов’янською та іноземними мовами XVI-XVIII століть.

З колишніми мешканцями Будинку митрополита знайомить галерея портретів з колекції Київської православної богословської академії Православної церкви України.

Музей "Заповіту" в Переяславі присвячено найвідомішому твору видатного українського поета-пророка Тараса Шевченка. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Експозиція розташовується в старовинному дерев'яному будинку 1820 року побудови, який належаав родині переяславського лікаря Андрія Козачковського. Саме в нього Шевченко гостював під час перебування в Переялаві, і саме тут 25 грудня 1845 року, під час важкої хвороби написав свого програмного вірша, що став закликом до визвольної боротьби українського народу та посланням до нащадків.

В будинку відтворено попереднє планування та інтер'єри гостьової кімнати, де жив поет, вітальні, бібліотеки, кабінету Козачковського. Тривалий час тут розміщувався історичний музей. Значна частина його експозиції збережена і тепер розкриває в хронологічній послідовності історію Переяславщини козацького періоду через призму її розуміння Шевченком.

Найцікавіші експонати відносяться до козацької доби: старовинна зброя, козацькі клейноди, особисті речі козацьких лідерів, копії важливих документів того часу. Зокрема, представлена особиста шабля гетьмана Богдана Хмельницького, подарована йому польським королем Яном Казиміром. Також можна побачити гетьманську булаву XVIII століття, бунчук XVII століття, полковницький пірнач, каламар гетьманського писаря тощо.

Три літературно-художні зали розповідають про навчання Тараса Шевченка в Петербурзькій Академії мистецтв, його ранню творчість, а також знайомство поета з багатьма переяславцями та особисто з господарем будинку, про "Переяславську осінь Кобзаря" – період справжнього творчого злету митця.

Перед садибою росте акація, яку посадив Шевченко разом із Козачковським. Навпроти музею "Заповіту" працює сувенірна крамничка.