Пам'ятки Черкаської області

Першу в Україні пам'ятник варенику встановлено в 2006 році біля готелю "Росава" у Черкасах.

Скульптура представляє собою козакаа Мамая, який їсть вареники. За його спиною розміщено величезний вареник у вигляді півмісяця.

Автор пам'ятника одній із класичних страв української кухні – скульптор, заслужений художник України Іван Фізер. Висота пам'ятника, виготовленого з кераміки, становить 2,5 метри. До його відкриття було приготовлено справжній вареник вагою близько 70 кілограмів.

Пам'ятник героям п'єси Михайла Старицького "За двома зайцями" Свириду Голохвастову та Проні Прокопівні встановлений у Черкасах, хоча це місто не має відношення до описаних у п'єсі подій.

Образи популярних персонажів, втілені Олегом Борисовим та Маргаритою Криніциною, взяті з кінокомедії "За двома зайцями", знятою за п'єсою Старицького на київській кіностудії імені Олександра Довженка.

Скульптура, виготовлена зі склопластику та пофарбована під бронзу, встановлена на замовлення власників розташованого тут "Дома моди", оскільки герої п'єси відрізнялися любов'ю до модного одягу. Скульптор Олександр Гульбіс.

Пам'ятник Іванові Ґонті та Максимові Залізняку, керівникам повстання гайдамаків "Коліївщина" 1768 року, встановлено в 2015 році на місці Уманської фортеці в районі заводу "Мегометр".

В 1968 році, до 200-річчя "Коліївщини", тут було встановлено пам'ятний камінь, але спорудження монумента затягнулося майже на півстоліття. Перший ескізний проєкт кінного пам'ятника, що зображує момент зустрічі двох ватажків гайдамаків під Уманню, ще тоді розробив київський скульптор Іван Гончар. В остаточному варіанті бронзову скульптуру виготовив скульптор Ігор Зарічний.

Пам'ятник Залізняку та Ґонті споруджено з ініціативи організації "Уманське козацтво" коштом жителів Умані.

Величезний пам'ятник Росичу, легендарному жителю літописного Корсуня, споруджено в Корсуні-Шевченківському в 1982 році на острові Зеленому, який розташований за півкілометра вгору за течією від греблі ГЕС.

Офіційно пам'ятник називається "Містам-форпостам Київської Русі", проте насамперед символізує собою версію про походження назви давньої слов'янської держави Русь та народу русичів (росичів) від топоніма Рось.

Автори пам'ятного знака: скульптор Едвард Кунцевич та архітектор Борис Микитенко.

Пам'ятник самогонному апарату встановлено у Черкасах в 2008 році. Макет розробив художник Іван Фізер, скульптуру виготовив скульптор Микола Чурканов.

Двометрова скульптурна композиція зображує вусатого українця з чаркою, за спиною якого булькає самогонний апарат, а поруч із бідоном, куди з апарату стікає вогненна вода, сидить кіт.

Спочатку пам'ятник хотіли встановити на площі поряд з готелем "Росава", але міська влада не погодилася виставити цю скульптуру на вулиці міста. Тоді готельний комплекс придбав його та встановив у рожевому залі ресторану "Росава".

Сам апарат діючий, відвідувачі ресторану можуть продегустувати напій.

Біля входу до черкаського "Водоканалу" на честь його 90-річчя встановлено пам'ятник сантехніку Дяді Васі.

У Черкасах це єдина професійна (спеціалізована) пам'ятка. Скульптура є чавунним водопровідником у кашкеті і з ключами, що вилазить з колодязя. Поруч із ним лежить люк із написом: "Воду вам я подав". Скульптор Владислав Димйон.

Поруч стоїть старовинний пожежний гідрант, знайдений в одній із господарських ям на території "Водоканалу".

Парк "Сосновий бір" у Черкасах – пам'ятка ландшафтної архітектури, найкращий парк міста.

Закладений у 1967 році архітектором-ландшафтником Геогієм Урсатієм та інженером з озеленення Євдокією Смирновою. 

Розташований на березі Дніпра на території 49 гектарів. Тут створено систему ставків, вода з яких каскадами та водоспадами спускається до Дніпра. Центральним елементом композиції є став зі скульптурою русалки. У парку зростає понад 70 цінних та екзотичних порід дерев.

У 2009 році парк "Сосновий бір" було розчищено та відновлено після періоду запустіння.

Мальовничий краєвид на Дніпро відкривається з "Містка кохання", який перекинутий над яром.

Джерело "Рожена криниця" розташоване на північно-західній околиці села Бучак (зручний заїзд із села Іванків).

Назва джерела пов'язана з ім'ям легендарної красуні Рожени. Згідно з місцевим переказом, Рожена пригощала водою з джерела київських князів Святослава, Ігоря та Володимира, які прямували з дружинами на битву з половцями.

На височині ближче до річки виявлено велике давньоруське поселення та могильник.

Чудовий неоготичний палац у стилі англійських середньовічних замків розташований біля ландшафтного парку, закладеного ще в XVIII-XIX століттях в Леськовому поміщиками Даховськими.

У 1912 році Тадеуш Даховський, який повернувся з Європи, вирішив перетворити родову садибу на кшталт англійських маєтків. У нинішньому вигляді палац відбудував польський архітектор Цехановський. Будівля вражає суворістю і водночас витонченістю архітектури. Центральним елементом композиції є квадратна вежа-донжон серед круглих і багатокутних зубчастих веж. Інтер'єри свого часу були багато прикрашені мальовничими полотнами та скульптурою.

Поруч знаходиться озеро, що розділяє парк, з "островом кохання".

Після української революції початку ХХ століття в садибі розмістився санаторій, потім вона перейшла у відання військових. Наразі комплекс у власності Міністерства Оборони України, територія знаходиться під охороною, формально доступ туристів заборонено, проте можливі винятки.

Парк садиби Максимовичів, закладеної у XVIII столітті на Михайловій горі над Дніпром.

З 1845 року, після того як вийшов у відставку, тут протягом 30 років прожив видатний український вчений, фольклорист, перший ректор Київського університету Святого Володимира Михайло Максимович.

В гостях у Максимовича неодноразово бував Микола Гоголь. За легендою, тут письменник зібрав матеріал для повісті "Вій" (втім, повість написана в 1834 році - до того, як Максимович оселився у Прохорівці). У парку зростає сосна Гоголя.

У Прохорівці також бував Шевченко, написавши портрети господарів садиби. У 1859 році поета було заарештовано дорогою на Михайлову гору, і з того часу він не повертався в Україну. Зберігся дуб Шевченко, встановлено пам'ятний знак на березі річки, планується створення меморіального комплексу.

Зараз це територія санаторію "Жовтень" та будинки відпочинку "Прохорівка", вхід вільний.

Маєток в Будищах збудував у 1828 році барон Павло Енгельгардт (син сенатора, героя другої Турецької війни Василя Енгельгардта) як свою літню садибу (головна резиденція Енгельгардтів знаходилася у Вільшані).

Поруч був розбитий парк із каскадом ставків та віковими дубами. За легендою, у дуплі одного з дубів ховав свої дитячі малюнки юний Тарас Шевченко, який у 1828-1829 роках служив у Енгельгардта козачком. Цей дуб зберігся на території пейзажного парку, його називають Шевченковим.

За радянських часів у садибі розмістили восьмирічну школу, яка займає приміщення і зараз.

Парк реконструйовано, споруджено арки, лави, фонтани для відтворення атмосфери шевченківських часів.

Приватна садиба-музей "Райський куточок", або, як його ще називають, "Олексіївський парк" створено в українському ретро-стилі на присадибній ділянці черкащанина Олексія Черника.

Тут можна побачити міні-музей просто неба: від будинку-мазанки з дахом з очерету до старовинної гармати. Практично всі експонати музею діють.

Можна пройти через березову алею до берега дніпровської протоки, помилуватися міні водоспадом, посмажити барбекю на стилізованому під старовину мангалі.

Садиба родини Яхненків-Симиренків на Платоновому хуторі у Млієві заснована в середині ХІХ століття підприємцем Платоном Симиренком, сином багатого купця Федора Симиренка, який був родом із Городища.

В Млієві, на орендованих у графа Михайла Воронцова землях, Платон Симиренко збудував великий цукровий завод, проте пізніше підприємство було ліквідовано, його приміщення використовувалися військовими.

В кінці ХІХ століття землі Платонова хутора взяв в оренду у графині Балашової вчений-помолог (фруктолог) Левко Симиренко для створення найбільшого в дореволюційній росії розплідника, де були зібрані найцінніші сорти плодових та декоративних порід рослин. Тут вчений відкрив відомий сорт яблук Ренет Симиренка.

Його син Володимир Симиренко вже за радянської влади став першим директором Мліївської садово-городньої дослідної станції. Нині це Інститут помології імені Левка Симиренка. Пам'ятник садівникові встановлений перед головним корпусом інституту (1926 рік).

Серед старих садибних споруд зберігся невеликий одноповерховий будинок, збудований Платоном Симиренком у 1855 році – у ньому розміщується меморіальний музей родини Симиренків.

Від 1-го січня 1992 року Садиба-музей родини Симиренків стала відділом Черкаського обласного краєзнавчого музею.

Моринський музейний комплекс - реконструйована сільська садиба в селі Моринці, де в 1814 році народився майбутній Кобзар.

Його батьки Григорій Шевченко та Катерина Бойко кілька років прожили у порожній хатці засланого на каторгу селянина Копія поряд із будинком Якима Бойка, діда новонародженого Тараса. Обидві хати відновили за малюнками та докладним описом шевченкознавця Олександра Кониського в 1989 році з ретельним дотриманням технології та всіх особливостей народної архітектури, характерної для цієї місцевості. Із сусідньої Керелівки (Шевченкове) до садиби перенесено оригінальну дерев'яну зовнішню комору.

В інтер'єрах житлових будинків відтворено скромний побут Шевченкової родини. За будинками відкривається чудовий краєвид на яр, засаджений фруктовим садом. Встановлено пам'ятник Катерині Бойко із маленьким Тарасом на руках. Споруджено каплицю.

Світлодинамічний музичний фонтан у Черкасах, у сквері за Облдержадміністрацією, відроджено в 2008 році після того, як він 10 років не працював.

Реконструйований за ініціативою міської влади за рахунок спонсорів.