Пам'ятки Черкаської області

Музей історії села Красенівка носить ім'я видатного спортсмена Івана Піддубного, який народився тут у 1871 році.

Всесвітньо відомий борець Іван Піддубний присвятив спорту 40 років життя, виступав у багатьох країнах та став шестиразовим чемпіоном світу з греко-римської боротьби.

В 1990 році односельці встановили пам'ятник своєму знаменитому земляку, а в 1991 році відкрили Музей історії села імені Івана Піддубного. Поряд із історією села тут розкривається історія роду Піддубних за 250 років. Зокрема, представлено велике панно (300 сантиметрів на 150 сантиметрів) "Піддубного роду - немає переводу".

Щорічно наприкінці серпня біля музею відбувається Всеукраїнське свято богатирської сили на призи Івана Піддубного.

Будинок Цибульських у Черкасах - історична будівля в центрі міста, збудована в середині ХІХ століття.

Належала родині купців першої гільдії, була найвищим будинком міста свого часу. З 18 по 22 липня 1859 року тут зупинявся Тарас Шевченко у свого друга Юхима Цибульського.

За радянських часів тут було відкрито музей однієї книги - "Кобзаря" Шевченка. В експозиції музею представлено прижиттєві та посмертні видання письменника, зокрема раритетний "Кобзар" 1840 року.

Музей козацької слави у Виграєві розкриває історію козацьких перемог через призму доль їхніх нащадків.

Головна зала присвячена історичній Корсунській битві 1648 року, що сталася у Глибокому яру на південно-західній околиці нинішнього села Виграїв, що тоді називалася Горохова Діброва. Козацька армія гетьмана Богдана Хмельницького у цій битві розгромила польські війська гетьмана Миколая Потоцького, нав'язавши бій у невигідних для польської кавалерії умовах лісистої пересіченої місцевості. Вирішальне значення мала засідка, влаштована у Глибокому яру полком Максима Кривоноса.

Також у музеї є зали етнографії та сільського побуту: скрині, рушники, посуд, меблі, прядки, ткацький верстат тощо.

Окрема експозиція присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Музей народного декоративного мистецтва розташований у Каневі в двоповерховому будинку колишньої василіанської школи, заснованої в 1781 році уніатським священиком Боніфатієм Фізикевичем коштом графа Станіслава Понятовського, який тоді володів містом.

Училище було закрито в 1838 році. Надалі будинок також використовувався за призначенням як школа. Другий поверх був надбудований за радянських часів.

У 1990 році до цього приміщення переїхав Музей народного декоративного мистецтва, що розміщувався до того в сусідній будівлі Успенського собору.

Музей налічує понад 5 тисяч експонатів: колекція скла XIII-XVI століть, вироби з дерева, картини. Є колекція зразків традиційного українського одягу та предметів народного побуту трьох центральних областей - Черкаської, Київської та Полтавської. Зокрема представлені примітивістські роботи народної художниці України Марії Примаченко, унікальна вишивка художниці Світлани Устименко та інші.

Музей співака та композитора Семена Гулака-Артемовського в Городищі розташований у старовинному одноповерховому будиночку в центрі міста.

Гулак-Артемовський народився в Городищі в 1813 році. Він відомий як один із основоположників української класичної музики, автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм".

Музей стародавнього побуту та народних ремесел у Плескачівці відтворює атмосферу сільського життя XIX століття, пропонуючи відвідувачам поринути в епоху двохсотрічної давнини, спробувати змайструвати колесо до воза або вручну змолоти борошно.

В селі здавна процвітали ремесла, зокрема виробництво глиняного посуду (гончарів називали плескачами, звідки й пішла назва села). З Плескачівки до Петербурга, Варшави та Москви постачали скрині з карбованим металом.

В експозиції музею є діючий ткацький верстат та інші експонати, що дають уявлення про народні ремесла. Представлено колекцію прасок на вугіллі, які потрапили до села з польського, австро-угорського та німецького побуту.

Музей Тараса Шевченка відкрито в 2014 році на території заїжджого двору Нагановського в селі Мошни, де Шевченко жив кілька днів після звільнення з-під арешту в 1859 році, під час своєї третьої (і останньої) подорожі Україною.

Від заїжджого двору зберігся житловий будинок, де й розмістилася основна експозиція музею. В 2013 році, перед відкриттям музею, у будинку було проведено капітальний ремонт, перекрито дах, підлито бетонний фундамент. Але всі стіни, пороги, перекриття та піч із лежанкою залишилися оригінальними. Збережено й планування будинку. В кімнатах виставлені оригінальні меблі XIX століття, домашнє начиння, вишиті рушники, ікони.

Всі будівлі у дворі колишнього заїжджого двору відтворені за описами та малюнками.

Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка в Каневі відкрився в 1939 році. До того на Тарасовій горі діяв народний музей поета "Тарасова світлиця", відкритий наприкінці XIX століття в колишньому будинку наглядача шевченкової могили Івана Ядловського.

Новий музей будувався протягом 1935-1937 років за проєктом видатного архітектора Василя Кричевського, якого вважають засновником українського архітектурного модерну. Згідно з початковим задумом, лаконічна зовні класицистична будівля мала бути прикрашена українськими орнаментами в техніці майоліки. Цей задум так і не був реалізований, але внутрішнє оздоблення вражало народним колоритом: яскравий вітраж у глибині вестибюлю, кесони з кольоровими розетками на стелі, орнаментальні розписи на стінах.

Після реконструкції 2003-2010 років будівля набула сучасного мінімалістичного вигляду з елементами конструктивізму.

На сьогодні музейна колекція нараховує понад 20 тисяч предметів. В основній експозиції представлені окремі меморіальні речі Тараса Шевченка (різьблена шкатулка, веретено, псалтир), оригінали деяких його малюнків та офортів, рідкісні видання творів поета, художні твори на шевченківську тематику тощо.

В окремій залі виставлена посмертна гіпсова маска Кобзаря в оточенні текстів із "Заповіту" різними мовами світу. Інтерактивна мапа "Останній шлях Тараса Шевченка Україною" демонструє маршрут, яким труну з прахом Кобзаря везли з Петербурга до Канева.

Експозиція оснащена мультимедійними інформаційними кіосками, відвідувачам доступні різноманітні аудіовізуальні програми.

Музей української гармоніки в Жашкові заснував у 2006 році художній керівник місцевого ансамблю гармоністів Іван Сухий.

Загалом у музеї понад 200 музичних інструментів. Найстарішій гармошці понад 120 років, найменша - з долоню завбільшки. Є вітчизняні, зарубіжні, фронтові, трофейні гармоніки.

Садиба-музей Героя України В'ячеслава Чорновола, видатного українського державного діяча, радянського дисидента, лідера партії НРУ, відкрита у Вільховці в будинку, де він провів дитинство та юність.

В 1946 році, у дев'ятирічному віці, В'ячеслав разом із родиною переїхав до Вільховця зі своїх рідних Єрок. Тут він закінчив середню школу, і в 1955 році вирушив до Києва вступати на філологічний факультет Київського університету.

Після його трагічної загибелі в 1999 році його сестра Валентина Максимівна подарувала будинок Черкаському обласному краєзнавчому музею. В 2007 році, на честь 70-річчя від дня народження Чорновола, в цьому будинку було відкрито присвячену йому експозицію, а у дворі встановлено його погруддя.

Відвідувачі музею В'ячеслава Чорновола мають можливість познайомитись з оригінальними інтер'єрами кімнат, унікальними фотографіями та документами, книгами, особистими речами родини Чорноволів.

Будівля Музичного фахового коледжу імені Семена Гулака-Артемовського збудована в 1903 році як чоловіча гімназія.

Автором проєкту був видатний київський архітектор польського походження Владислав Городецький.

У другій половині XX століття, після спорудження сучасної прибудови, у будівлі розмістився музичний коледж.

Народний музей села Головківка розташований у центрі села. Заснований у 2004 році коштом мецената Бориса Кузика.

Експозиція розміщується у 5 невеликих залах. На великій топографічній карті позначені пам'ятні місця села.

В археологічному відділі представлені знаряддя праці та прикраси доби бронзи, римські монети, землеробські знаряддя козацької доби.

Окрема зала присвячена холодноярським подіям першої половини ХХ століття.

Легендарне урочище Холодний Яр – це історична місцевість на сході Черкащини, вздовж однієї з приток річки Тясмин. Є цілою системою ярів, пагорбів і балок, покритих реліктовим листяним лісом площею 7 тисяч гектарів.

Поширена кліматична версія походження назви – влітку в ярах завжди прохолодніше, ніж на околицях.

Завдяки особливому мікроклімату Холодному Яру тут можна зустріти багато рідкісних рослин. Зокрема, ботанічний заказник "Білосніжний" площею 1,5 гектара охороняє локалітет острівної материкової популяції підсніжника складчастого, найближчим місцем зростання якого є Крим. Масове цвітіння підсніжників у березні приваблює в Холодний Яр тисячі туристів.

На території Холодного Яру знайдено сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської. Зокрема, збереглися вали та кургани скіфського городища (VI сторіччя до нашої ери), всередині якого знаходиться старовинний Мотронинський монастир – неформальна столиця Холодного Яру.

За всіх часів Холодний Яр служив притулком для місцевих жителів під час нападів ворогів. У різні часи тут діяли козацькі загони, гайдамаки, українські повстанці, радянські партизани. Пам'ятними місцями є "Склик" – місце збору гайдамаків, Гайдамацький став, в якому повстанці освячували зброю, могила головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, пам’ятник літописцю Холодного Яру Юрієві Горлісу-Горському тощо.

Важливим сакральним місцем Холодного Яру також є Дуб Максима Залізняка, поблизу якого в 2015 році збудовано дерев'яний храм Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського), працює музейно-етнографічний комплекс "Дикий Хутір".

У 2022 році указом Президента України створено Національний природний парк "Холодний Яр", до складу якого передано у постійне користування 6800 гектарів земель державної власності. Також на території нацпарку діє філія "Холодний Яр" Національного історико-культурного заповідника "Чигирин", працює Медведівський краєзнавчий музей.

Через Холодний Яр проходить автошлях Т-2402 "Чигирин – Кам'янка", вздовж нього розташовані села Медведівка, Мельники, Буда.

Штучне озеро Бучак утворилося на місці нижнього котловану недобудованої Канівської ГАЕС, спорудження якої було розпочато в 1984 році.

Будівництво було припинено після аварії на Чорнобильській АЕС, а в 1992 році повністю заморожено з економічних міркувань.

У ході будівництва було частково відселено та зруйновано село Бучак, викорчовано частину дубового лісу, порушено екосистему цієї місцевості. Наразі розглядається питання щодо відновлення будівництва Канівської ГАЕС.

А поки що озеро Бучак, що поповнюються водами джерел, що самоочищається і заросло по берегах очеретом, є чудовим місцем відокремленого відпочинку на природі. У ньому дуже чиста вода, водиться риба.

Двоповерховий палац у стилі класицизму побудований в середині ХІХ століття на околиці Шполи, що зветься Верхньою Дар’ївкою, відомим фінансистом та державним діячем Олександром Абазою, який придбав шполянський маєток у графа Орлова.

Головний фасад з білими колонами виглядає дуже просто і строго, проте з боку саду є відкрита тераса з чавунною колонадою з орнаментами на рослинні мотиви та вензелями з літерою "А".

Також зберігся флігель початку ХХ століття з дерев'яним різьбленням.

У невеликому парку зі штучною водоймою представлені місцеві породи дерев, а також кілька екзотичних: пірамідальний дуб, залізне дерево та інші.

В ХІХ столітті  садиба перейшла як посаг донці Олександра Абази Пелагеї, яка вийшла заміж за дипломата Лева Урусова. В 1917 році Урусови змушені були покинути маєток та емігрувати за кордон, а в палаці розмістили притулок для сиріт та дітей репресованих. Нині це спеціалізована школа-інтернат.