Пам'ятки Черкаської області

Макет бронепоїзда в натуральну величину встановлено в Каневі до 35-річчя Перемоги у Другій світовій війні.

Увічнює подвиг екіпажу бронепоїзда БП 56 військ НКВС з охорони залізниць, що діяло в 1941 році в районі канівської переправи. Прикривав відхід частин Червоної армії через залізничний міст, який пізніше був зруйнований і не відновлювався (опори видно з греблі ГЕС). Бронепоїзд №56 мав два бронемайданчики з чотирма 76-мм гарматами та шістнадцятьма станковими кулеметами, бронепаровоз та дві платформи прикриття, на одній з яких були встановлені протитанкова гармата та зенітний кулемет. Екіпаж становив понад 100 осіб. Макет створено на базі паровоза серії "Ов" та двох вагонів, обшитих листовим залізом.

В 2012 році музей військової техніки просто неба в Каневі було реконструйовано й оновлено експозицію. 

Музей дзеркальних ілюзій в Умані відкрився у 2025 році біля скверу імені Тараса Шевченка, навпроти Уманського краєзнавчого музею. Атракція поєднує в собі науку та мистецтво, які разом створюють ефект занурення у паралельні світи.

Відвідувачі музею потрапляють у простір складних дзеркальних відображень, яскравих світлових ефектів та несподіваних оптичних ілюзій, де опиняються ніби у "задзеркаллі" або в інших вимірах, втрачаючи відчуття реальності.

Музей має вісім локацій, кожна з яких створює свій унікальний оптичний ефект: "Матриця", "Лабіринт", "Всесвіт", "Тунель деформації", "Подушкове поле", "Квіткова алея" та інші.

Можлива оренда всього комплексу для проведення індивідуальних фотосесій.

Музей історії села Красенівка носить ім'я видатного спортсмена Івана Піддубного, який народився тут у 1871 році.

Всесвітньо відомий борець Іван Піддубний присвятив спорту 40 років життя, виступав у багатьох країнах та став шестиразовим чемпіоном світу з греко-римської боротьби.

В 1990 році односельці встановили пам'ятник своєму знаменитому земляку, а в 1991 році відкрили Музей історії села імені Івана Піддубного. Поряд із історією села тут розкривається історія роду Піддубних за 250 років. Зокрема, представлено велике панно (300 сантиметрів на 150 сантиметрів) "Піддубного роду - немає переводу".

Щорічно наприкінці серпня біля музею відбувається Всеукраїнське свято богатирської сили на призи Івана Піддубного.

Музей історії села Сагунівка було створено в 1962 році за ініціативи місцевого вчителя історії Василя Царенка в приміщенні Сагунівської середньої школи. В 1976 році історичний музей школи було реорганізовано у загальносільський музей історії села, експозиція була переміщена до Будинку культури.

Фонди музею налічують понад 3,5 тисячі експонатів, які розміщені в 4 експозиційнизх залах. Перша зала містить інформацію про далеке минуле краю - тут представлені карта 1872 року, книга сплати податків за 1916 рік, старовинні предмети (козацька булава, сокира, молот тощо), повний сільський реманент, колекція монет і грошей, унікальний макет старовинної козацької церкви Пресвятої Богородиці, виготовлений ще у 1924 році.

Друга зала містить наочну інформацію про село в ХХ столітті: макети сіл Ломовате і Сагунівка, макет пароплаву 1920-х років, земської школи 1914 року. На стендах і вітринах відображені Голодомор, Друга світова війна, післявоєнна відбудова.

Третя зала присвячена вшануванню  пам'яті загиблих у Другій світовій війні односельчан. 

У виставковій залі розміщена галерея картин художників-любителів Черкаської області, а також картини професійного художника Широкова. Також галерея містить три картини народного художника України Данила Нарбута.

Музей історії села Старосілля було створено в 1960 році в приміщенні місцевого Будинку культури як музей п’ятисотенного руху. 

В 1985 році у приміщенні будівлі середньої школи було створено нову експозицію музею. Автори експозиції - художники Київського художнього фонду Юрій Шатілов та Андрій Скутін. В 1991 році музей отримав назву "Музей історії села Старосілля".

Експозиція музею розміщується у чотирьох залах, в яких експонується близько 3000 експонатів. У першій залі розміщується експозиція, що знайомить з археологічними знахідками на території села. Друга зала присвячена п’ятисотенному руху та Голодомору в Україні. Третя зала розповідає про село та його мешканців у період Другої світової війни. Четверта зала – післявоєнна відбудова села та сучасний період. 

Окрема експозиція присвячена уродженцям села, учасникам сучасної російсько-української війни.

Музей історії села Худяки було відкрито в 1982 році в приміщенні Будинку культури. Село Худяки унікальне тим, що за роки існування під час вимушеного переселення з дна Кременчуцького водосховища прийняв до себе сусіднє село Талдики, а музей, відповідно, присвячений долі та історії двох сіл.

З 1995 року музеєм села Худяки ведуться активні археологічні дослідження, завдяки яким відкрито чотири раніше невідомі науці поселення з ІІІ – ІІ та І-го тисячоліття до нашої ери, до 24-х відомих курганних поховань додано 9 раніше невідомих. Ведеться фотофіксація археологічних знахідок з території давніх поселень. Досліджено нову версію тюркського походження назви села Худяки. Зроблено архівне уточнення списків жертв голодомору 1932 – 1933 років, репресованих тоталітарним режимом в СРСР жителів сіл Худяки і Талдики, воїнів, загиблих у роки Другої світової війни. 

У музеї також експонуються унікальні сургучеві відтиски раритетних печаток гетьмана України Богдана Хмельницького, полкової "паланочної" печатки війська Запорозького, печатки Святонікольського Медведівського монастиря. 
 
Особливу цікавість викликає створений нещодавно макет затоплених сіл Худяки та Талдики.

Будинок Цибульських у Черкасах - історична будівля в центрі міста, збудована в середині ХІХ століття.

Належала родині купців першої гільдії, була найвищим будинком міста свого часу. З 18 по 22 липня 1859 року тут зупинявся Тарас Шевченко у свого друга Юхима Цибульського.

За радянських часів тут було відкрито музей однієї книги - "Кобзаря" Шевченка. В експозиції музею представлено прижиттєві та посмертні видання письменника, зокрема раритетний "Кобзар" 1840 року.

Музей козацької слави у Виграєві розкриває історію козацьких перемог через призму доль їхніх нащадків.

Головна зала присвячена історичній Корсунській битві 1648 року, що сталася у Глибокому яру на південно-західній околиці нинішнього села Виграїв, що тоді називалася Горохова Діброва. Козацька армія гетьмана Богдана Хмельницького у цій битві розгромила польські війська гетьмана Миколая Потоцького, нав'язавши бій у невигідних для польської кавалерії умовах лісистої пересіченої місцевості. Вирішальне значення мала засідка, влаштована у Глибокому яру полком Максима Кривоноса.

Також у музеї є зали етнографії та сільського побуту: скрині, рушники, посуд, меблі, прядки, ткацький верстат тощо.

Окрема експозиція присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Музей макетів кораблів в Умані відкрито у 2020 році на оновленій набережній Осташівського ставу. Під час відкриття музей отримав сертифікат рекорду України за найбільшу кількість макетів історичних кораблів на одній локацїї.

Макети власноруч виготовляє уманський майстер-ентузіаст, депутат міської ради Микола Чистик. Судномоделюванням він захоплюється з 18 років.

Зараз в експозиції просто неба представлено 12 макетів кораблів різних часів.  Серед них є козацька чайка, "Титанік", "Чорна перлина", Ноєв ковчег, "Летючий голландець", дракар вікінгів та інші моделі.

Планується, що в подальшому колекція кораблів на Осташівському ставі розшириться до 20 експонатів.

Музей народного декоративного мистецтва розташований у Каневі в двоповерховому будинку колишньої василіанської школи, заснованої в 1781 році уніатським священиком Боніфатієм Фізикевичем коштом графа Станіслава Понятовського, який тоді володів містом.

Училище було закрито в 1838 році. Надалі будинок також використовувався за призначенням як школа. Другий поверх був надбудований за радянських часів.

У 1990 році до цього приміщення переїхав Музей народного декоративного мистецтва, що розміщувався до того в сусідній будівлі Успенського собору.

Музей налічує понад 5 тисяч експонатів: колекція скла XIII-XVI століть, вироби з дерева, картини. Є колекція зразків традиційного українського одягу та предметів народного побуту трьох центральних областей - Черкаської, Київської та Полтавської. Зокрема представлені примітивістські роботи народної художниці України Марії Примаченко, унікальна вишивка художниці Світлани Устименко та інші.

Музей співака та композитора Семена Гулака-Артемовського в Городищі розташований у старовинному одноповерховому будиночку в центрі міста.

Гулак-Артемовський народився в Городищі в 1813 році. Він відомий як один із основоположників української класичної музики, автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм".

Музей стародавнього побуту та народних ремесел у Плескачівці відтворює атмосферу сільського життя XIX століття, пропонуючи відвідувачам поринути в епоху двохсотрічної давнини, спробувати змайструвати колесо до воза або вручну змолоти борошно.

В селі здавна процвітали ремесла, зокрема виробництво глиняного посуду (гончарів називали плескачами, звідки й пішла назва села). З Плескачівки до Петербурга, Варшави та Москви постачали скрині з карбованим металом.

В експозиції музею є діючий ткацький верстат та інші експонати, що дають уявлення про народні ремесла. Представлено колекцію прасок на вугіллі, які потрапили до села з польського, австро-угорського та німецького побуту.

Музей Тараса Шевченка відкрито в 2014 році на території заїжджого двору Нагановського в селі Мошни, де Шевченко жив кілька днів після звільнення з-під арешту в 1859 році, під час своєї третьої (і останньої) подорожі Україною.

Від заїжджого двору зберігся житловий будинок, де й розмістилася основна експозиція музею. В 2013 році, перед відкриттям музею, у будинку було проведено капітальний ремонт, перекрито дах, підлито бетонний фундамент. Але всі стіни, пороги, перекриття та піч із лежанкою залишилися оригінальними. Збережено й планування будинку. В кімнатах виставлені оригінальні меблі XIX століття, домашнє начиння, вишиті рушники, ікони.

Всі будівлі у дворі колишнього заїжджого двору відтворені за описами та малюнками.

Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка в Каневі відкрився в 1939 році. До того на Тарасовій горі діяв народний музей поета "Тарасова світлиця", відкритий наприкінці XIX століття в колишньому будинку наглядача шевченкової могили Івана Ядловського.

Новий музей будувався протягом 1935-1937 років за проєктом видатного архітектора Василя Кричевського, якого вважають засновником українського архітектурного модерну. Згідно з початковим задумом, лаконічна зовні класицистична будівля мала бути прикрашена українськими орнаментами в техніці майоліки. Цей задум так і не був реалізований, але внутрішнє оздоблення вражало народним колоритом: яскравий вітраж у глибині вестибюлю, кесони з кольоровими розетками на стелі, орнаментальні розписи на стінах.

Після реконструкції 2003-2010 років будівля набула сучасного мінімалістичного вигляду з елементами конструктивізму.

На сьогодні музейна колекція нараховує понад 20 тисяч предметів. В основній експозиції представлені окремі меморіальні речі Тараса Шевченка (різьблена шкатулка, веретено, псалтир), оригінали деяких його малюнків та офортів, рідкісні видання творів поета, художні твори на шевченківську тематику тощо.

В окремій залі виставлена посмертна гіпсова маска Кобзаря в оточенні текстів із "Заповіту" різними мовами світу. Інтерактивна мапа "Останній шлях Тараса Шевченка Україною" демонструє маршрут, яким труну з прахом Кобзаря везли з Петербурга до Канева.

Експозиція оснащена мультимедійними інформаційними кіосками, відвідувачам доступні різноманітні аудіовізуальні програми.

Музей української гармоніки в Жашкові заснував у 2006 році художній керівник місцевого ансамблю гармоністів Іван Сухий.

Загалом у музеї понад 200 музичних інструментів. Найстарішій гармошці понад 120 років, найменша - з долоню завбільшки. Є вітчизняні, зарубіжні, фронтові, трофейні гармоніки.