Пам'ятки Львова

Порохова вежа - фрагмент оборонних споруд Львова, що повністю зберігся. Одна з 17 веж, що входили в кільце міських укріплень. Пам'ятник військово-оборонної архітектури епохи ренесансу.

Порохова вежа була розташована на оборонному валу за другою лінією фортифікацій, служила для захисту підступів до міста зі східного боку. Також використовувалася для зберігання пороху та боєприпасів, а у мирний час – як склад зерна.

Побудована з необтесаного каменю, напівкругла в плані, триповерхова, накрита гостроверхим дахом. Товщина стін сягає 2,5 метрів. За більш ніж чотири століття рівень землі, що піднявся, приховав нижню частину вежі на півтора-два метри.

З 1959 року приміщення займав Будинок архітектора з виставковою залою. Тепер тут розміщується Центр архітектури, дизайну та урбаністики "Порохова Вежа".

Чинна львівська синагога "Бейс Аарон ве-Ісраель" (в перекладі з івриту - "Будинок Аарона і Ізраїля") розташована неподалік вокзалу.

Будівля, побудована в 1897 році, спочатку належала члену юдаїстського товариства "Цорі Гілод" Мозесу Грифельду.

У 1923-1925 роках за проєктом архітектора Альберта Корнблюта будівля була перебудована під синагогу. Дві зали молитовного будинку були розраховані на 384 сидячі місця. Центральний світильник головної зали прикрасив вітраж у вигляді зірки Давида. Стіни були розписані художником Максиміліаном Кугелем.

У роки Другої світової війни будівля не постраждала – у ній розміщувався склад.

З 1989 року відновлено богослужіння. Реставрацію проведено в 2007 році. В інтер'єрі синагоги "Бейс Аарон ве-Ісраель" зберігся поліхромний живопис. При синагозі діє кошерна кухня та міква.

Стадіон "Арена Львів" відкрито в 2011 році в рамках підготовки до чемпіонату Європи з футболу Євро-2012.

Це один із найновіших стадіонів Європи, який побудований з урахуванням усіх вимог УЄФА. Місткість стадіону – майже 35 тисяч місць включно із 14 VIP-ложами. Конструкція місць арени спроєктована таким чином, щоб створювати максимальний ефект присутності глядачів на полі.

"Арена Львів" має натуральний газон із сучасними системами дренажу, підігріву та автоматичного поливу.

Під час проведення масових заходів гостей обслуговують 19 фаст-фудів, розташованих на променаді, а також 7 фаст-фудів із продажу їжі та напоїв на зовнішньому периметрі стадіону.

Арена має 4500 паркомісць, з яких 100 – для осіб з інвалідністю.

За попереднім записом проводяться екскурсії, під час яких відвідувачам показують ігрову зону, конференц-зал, блок футболістів (роздягальні, душові та масажні кімнати), флеш-зону, лави запасних, медіа-трибуни, фан-сектори, ВІП-зону (ресторан і скай-бокси) та зал історії стадіону. Серед "родзинок" екскурсії - можливість посидіти на місці відомого футболіста Рональдо, приміряти футболку з автографом Андрія Шевченка, подивитись на 3D-макет стадіону чи сфотографуватися зі Святославом Вакарчуком.

Стрийський парк – один із найстаріших та найкрасивіших парків Львова, пам'ятка садово-паркового мистецтва національного значення.

До Другої світової війни вважався одним із найкрасивіших парків Польщі.

Закладений в 1879 році Арнольдом Рерінгом на місці цвинтаря. Нині займає площу 56 гектарів. Складається з трьох частин: зона нижніх партерів (дном балки), лісопаркова зона (на схилах балки), верхня тераса.

У Стрийському парку знаходяться Львівська дитяча залізниця, пам'ятник Яну Кілінському (учаснику польського повстання під командуванням Тадеуша Костюшка) та пам'ятник українському футболу (на честь перемоги львівського клубу "Сокіл" над краківською командою).

Також Стрийський парк може похвалитися декоративним ставком та прекрасними алеями.

Вхід вільний.

Художньо-меморіальний музей Івана Труша у Львові відкритий 1989 року, до 120-річчя від дня народження митця.

Знаходиться у двоповерховому будинку, зведеному 1910 року на замовлення художника за проектом відомого українського архітектора Олександра Лушпинського у стилі пізньої сецесії. Тут він мешкав разом із сім'єю до до кінця життя.

Музейна експозиція презентує основні сторінки життя та творчості живописця, представляє його як визначного українського імпресіоніста, майстра пейзажу, портретиста, автора жанрових композицій, а також популяризатора української культури, редактора і видавця українських часописів, активного громадського діяча початку ХХ століття.

Представлені портрети видатних українських діячів, полотна з видами Львова та Києва, краєвиди Криму та Карпат, італійські та єгипетські пейзажі, а також родинні світлини та меморіальні речі.

Музей Івана Труша є філією Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького створено у колишній оселі художника у Львові. Розташований в будинку, спорудженому 1891 року за проєктом Густава Бізанца.

Визначний український графік ХХ століття Леопольд Левицький вважається одним із піонерів українського графічного дизайну та реклами. Його музей засновано у 1984 році з ініціативи дружини художника Гені Левицької.

Експозиція в трьох кімнатах висвітлює творчі здобутки художника у графіці та живописі, а й відтворює особливе середовище львівської інтелігенції, в якому він жив і творив.

Музей Леопольда Левицького є філією Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського знаходиться у Львові в будинку, в якому славетний український маляр жив з 1913 року.

Вишукана червоноцегляна вілла, зведена наприкінці ХІХ століття  у неороманcькому стилі за проектом відомого львівського архітектора Юліана Захаревича, свого часу була відома як палац польського художника Яна Стики.

В 1907 році її придбав митрополит Андрей Шептицький для потреб церковного музею. За сприяння митрополита у 1923-1935 роках тут діяла Мистецька школа Олекси Новаківського – перший на Заході Україні художній навчальний заклад для молоді, що став провідним центром мистецького життя Львова.

Творча майстерня художника розташовувалася на другому поверсі будинку, а поруч у п’яти кімнатах мешкала його родина. З 1972 року у цих приміщеннях облаштовано художньо-меморіальний музей, що висвітлює основні етапи творчого шляху художника.

Музей Олекси Новаківського є філією Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької відкрито у 1971 році в колишньому помешканні художниці у Львові, на третьому поверсі житлового будинку кінця ХІХ століття.

Згідно із заповітом художниці, уся її творча спадщина, помешкання та особисті речі були передані в дар українському народові.

Експозиція у чотирьох кімнатах розкриває працю мисткині у різних жанрах та видах образотворчого і ужиткового мистецтва. А також представляє її як новатора й творця модерного вислову в українській художній культурі.

Максимально збережений інтер’єр квартири відтворює естетичні уподобання мисткині щодо художнього оформлення міського житла в контексті української народної традиції та її творчого інтерпретування.

Музей Олени Кульчицької є філією Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.

Церква Святих Ольги і Єлизавети - найвищий львівський храм (85 метрів), який змагається за висотою із собором Святого Юра. Раніше - церква Святої Єлизавети Угорської.

Величезний неоготичний костел Святої Єлизавети споруджений на початку XX століття. За переказами, названий на честь популярної в народі імператриці Єлизавети (Сісі), дружини імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа I. Архітектор Теодор-Мар'ян Тальовський використовував багато елементів французької та північнонімецької готичної архітектури: високі гостроверхі шпилі, стрільці центр, вертикальний внутрішній простір. Портал прикрашає скульптурна композиція Петра Війтовича "Розп'яття з пристосованим", над інтер'єрами працював львівський майстер Казимир Сіхульський.

Під час Другої світотової війни храм було пошкоджено, потім зачинено. З 1991 року належить Українській греко-католицькій церкві, переосвячений як церква Святих Ольги та Єлизавети.

Монастирський комплекс із храмом Святого Климентія Папи збудував у Львові в 1893-1895 роках будівельник Іван Левинський за проєктом Франці Штатца для католицького жіночого чернечого ордена босих кармеліток.

У 1939 роках тут було розташоване управління НКВС. У 1943 році на території монастирського саду та цвинтаря нацисти розстрілювали італійських військовополонених. Після Другої світової війни, до 1952 року, у будинках монастиря розміщувався охоронний полк НКВС-МВС. Згодом цей підрозділ пебазували на південні околиці міста, а монастирський комплекс перейшов у розпорядження міської АТС – у храмі розмістився операційна зала для розрахунків із клієнтами. У 1960-х роках під час ремонтно-будівельних робіт тут знаходили рештки репресованих.

Нині церква Святого Климентія Папи - діючий храм Української греко-католицької церкви. Виявлена в одній із замурованих ніш постать розп'ятого Христа без рук зараз встановлена у вівтарі церкви.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці (Волоська) у Львові - визначна пам'ятка ренесансної архітектури Галичини.

Тривалий час храм був дерев'яний. Будівництво кам'яної церкви розпочалося в XV сторіччі й тривало понад чотири десятиліття (архітектор Павло Римлянин) коштом української (руської) громади, а також молдавського (волоського) господаря Олександра Лопушанина, за що храм отримав другу назву. Навколо храму було сконцентровано православну громаду міста.

Збудовану в 1572 році дзвіницю (висота 66 метрів) називають вежею Корнякта на честь грецького купця та мецената, який сприяв православ'ю у Львові.

В інтер'єрі - живопис XVII-XVIII століть, іконостас 1773 року, на вікнах вітражі Петра Холодного. Каплиця Трьох Святителів (1578-1591 роки) поєднана з Успенською церквою в середині ХІХ століття.

Парафія належить до Львівської єпархії Православної церкви України.

Одним із найцікавіших зразків львівської ренесансної архітектури в ансамблі площі Ринок є будинок Лоренцовичів, більше відомий як "Чорна кам'яниця".

Збудований у 1577 році архітектором Петром Красовським. Фармацевт Ян Лоренцович відкрив тут одну з перших аптек у Львові. Протягом XVI-XIX століть будинок багато разів міняв власників, а також добудовувався і перебудовувався. Спочатку будівля не мала чорного забарвлення, але під впливом опадів пісковик кам'яної кладки сильно потемнів, а зараз спеціально пофарбований у чорний колір.

Ще в 1926 році місто викупило "Чорну кам’яницю" в останнього власника і відкрило Музей історії Львова, що зараз є відділом Львівського історичного музею. Майже 800-літню історію міста представляють на трьох поверхах автентичні предметами XIV-XX століть: символічні ключі від міста, печатки магістрату, інавгураційні ланцюги президента та мера, лави із зали засідань, портрети очільників міста, герби Львова в різні історичні періоди. Можна побачити макет княжого Львова ХІІІ-XIV століть і макет ренесансної ратуші.

На подвір’ї та першому поверсі облаштовано Лапідарій - експозицію кам’яних пам’яток Львова: різьблених з каменю архітектурних та скульптурних фраґментів, частин старих пам’ятників, епітафій тощо. Загалом близько 50 зразків кам’яної пластики з давніх, переважно вже неіснуючих, споруд Львова.