Пам'ятки Стрийського району

Перший в Україні музей гетьмана Івана Виговського відкрито в 2004 році в селі Руда під Жидачевом, де він жив у 1660-1664 роках та, імовірно, був похований. Музей є філією Львівської національної галереї мистецтв.

З 1660 року понад сто років село Руда належало родині Виговських. Від їхньої садиби зберігся будинок керуючого, в якому розміщена експозиція, що відображає період боротьби за незалежність України з часів Запорозької Січі до кінця 1940-1950-х років.

Тут широко представлені твори живопису вітчизняних та зарубіжних художників XVII-XX століть. Зокрема, картина невідомого художника (ХІХ століття), де зображено дружину Івана Виговського Олену Стеткевич. Серед експонатів – твори сакрального мистецтва XVII-XIX століть. Тут зберігається ікона Вознесіння (невідомий художник ІІ половини XVIII століття) із церкви Воздвиження Чесного Хреста села Йосиповичи на Стрийщині – родинної церкви Виговських. Ікону відреставровано в 2004 році працівниками реставраційного відділення Львівської галереї мистецтв.

У музеї експонуються предмети матеріальної культури, знайдені біля колишнього замку гетьмана в селі Руда. Серед рідкісних – дубові двері із родинної церкви Виговських з дарчим написом невістки гетьмана Терези Завадської, дружини сина Остапа.

Музей-криївка у Волосянці є частиною пейнтбольного клубу "Курінь Мохнач" готельного комплексу "Вежа Ведмежа".

Експозиція музею розповідає про історію діяльності УПА на Сколівщині. Зокрема, представлено текст присяги бійця УПА, інші автентичні документи і світлини, знайдені у карпатських криївках.

Зразки радянської та німецької зброї періоду Другої світової війни є діючими, відвідувачам пропонують з них постріляти.

Найцікавішою частиною музею є відтворена підземна криївка воїнів УПА, де можна побачити спальні місця підпільників, пічку-буржуйку, гасову лампу і секретний лаз.

В комплекс входить великий пейнтбольний майданчик, тир, військовий намет, польова кухня.

Проводяться дитячі спортивні змагання та заняття з патріотичного виховання молоді.

Садибу-музей Степана Бандери в селі Воля-Задеревацька відкрито в будинку, в якому в 1933-1936 роках жив Андрій Бандера, батько лідера ОУН.

Протягом цих років Андрій Бандера служив священиком у задеревацькому храмі Святого Архістратига Михаїла, займаючись легальною та підпільною діяльністю. Степан Бандера приїжджав до нього на канікули.

Пізніше в цьому будинку була школа.

Музей було засновано в перші роки незалежності України подругою сестри Бандери Анною Іванів. В першій кімнаті - родовід родини Бандерів. У другій - каплиця, де батько Степана хрестив дітей. У третій кімнаті – документи, фотографії, листівки ОУН-УПА.

Біля будинку закладено парк імені Степана Бандери. Реконструйована криївка - замаскований притулок повстанців.

Нинішня будівля Стрийської міської ради збудована в кінці 1886 року австрійською владою як комплекс окружного суду з в'язницею. За польської влади будівля зберегла профіль, а за радянських часів у ньому розмістилися міська рада.

В 1990 році, ще за радянської влади, на флагштоку над міськрадою вперше в Україні було піднято національний жовто-блакитний прапор.

На території колишньої в'язниці відкрито меморіал пам'яті жертв репресій

Романтичний палац у Роздолі до приходу більшовиків належав графському роду Лянцкоронських.

Палац збудовано 1874 року графом Каролем Лянцкоронським на місці старого садибного будинку, закладеного 1704 року львівським земським суддею Міхалом Жевуським.

Будівля у стилі французького ренесансу, спроєктована архітектором Іваном Левинським (за іншими даними – Юліаном Захаревичем), непогано збереглася до наших днів. Галереї палацу прикрашають медальйони із зображенням олімпійських богів.

Граф Лянцкоронський, захоплений античною культурою, багато подорожував Малою Азією і зібрав багату колекцію скульптури та живопису. Значна частина колекції згодом опинилася у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, а виявлені нещодавно у парку античні скульптури, які вважалися гіпсовими копіями, наразі зберігаються у Львівській галереї мистецтв.

За радянських часів на території садиби функціонував санаторій.

Наразі палац Жевуських-Лянцкоронських у Роздолі перебуває у приватній власності, планується реставрація.

Маловідомий маєток Яблоновських-Бруницьких у Підгірцях біля Стрия є добре збереженим палацово-парковим комплексом XVIII-XIX століть, пам'яткою архітектури місцевого значення. Зараз перебуває у приватній власності та відроджується волонтерами як туристичний об'єкт.

Заміський палац у родовому маєтку в Підгірцях заклав у 1734 році Юзеф Александер Яблоновський на місці старого мисливського замку, що існував тут з XVII століття. Будівля зведена архітектором Бернардом (можливо, Бернардом Меретином) відповідно до принципів французького заміського будинку maison de plaisance. Палац був розкішно умебльований, мав бібліотеку на 1000 томів та галерею портретів польських гетьманів.

У 1815 році Підгірці перейшли у власність родини Бруницьких, яка володіла маєтком до 1939 року. Наприкінці XIX століття Юліан Бруницький реконструював палац у романо-готичному стилі за проєктом чернівецького архітектора Карла Ромшторфера. Споруда була електрифікована і забезпечена водопостачанням, страви і продукти з кухні у підвалі піднімали в їдальню спеціальним ліфтом. Довкола було багато господарських споруд, оскільки пан Бруницький серйозно займався сільським господарством, зокрема створив розсадник плодових і декоративних дерев.

Палац оточений парком площею 8,2 гектари, який є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення – його вважають одним із перших дендропарків Галичини.

За радянських часів палац Яблоновських-Бруницьких перетворили на інтернат, а згодом на форелеву ферму. Протягом багатьох років будівля стояла пусткою та руйнувалася, хоча була приватизована ще у 2000-х роках.

З 2014 року палац належить трьом місцевим родинам, які послідовно відроджують архітектурну пам'ятку. Проведено низку протиаварійних робіт, частково відновлено інтер'єри десяти кімнат. Власники проводять екскурсії та надають приміщення для фотосесій.

Пам'ятник-триптих "Будителям" у Стрию присвячений одночасно трьом найвидатнішим літературним діячам України, чия творчість дала поштовх до пробудження в народі української національної самосвідомості: Тарасові Шевченку, Іванові Франку та Лесі Українці.

Автори скульптури: Василь та Володимир Одреховські. Пам'ятник складається з трьох бронзових скульптур на повний зріст, які розміщені в нішах арок під загальною високою ажурною тригранною аркою з білого мармуру. Монумент увінчує декоративний вічовий дзвін, що символізує заклик до об'єднання нації.

Пам'ятник героям УПА у Славську встановлено на могилі загиблих воїнів УПА та жертв репресій 1940-1950 років.

Знаходиться поряд з Успенською церквою.

На пам'ятнику вигравіровані імена загиблих за волю України.

Печерний монастирський комплекс у скельному масиві біля підніжжя гори розташований на південно-східній околиці села Розгірче.

Скельний монастир існував тут у XIII-XIV сторіччях. Печери висічені на двох рівнях, з'єднаних сходами. Швидше за все, у верхній частині розташовувався печерний храм, а в нижній – монастирська келія та господарське приміщення.

Стіни печерного монастиря розписані графіті, найстаріші з яких датуються 1675 роком.

Стародавнє Стільське городище площею 250 гектарів розташоване на високому плато між селами Стільсько, Ілів та Дуброва. У VIII-X століттях тут розташовувалась столиця літописного полоненими білих хорватів, яких вважають предками нинішніх галичан.

Біла Хорватія вперше згадується у книзі "Про управління імперією" імператора Візантії Костянтина Багрянородного. У 981-992 роках князівство хорватів було приєднане до Київської Русі великим князем Володимиром Святославичем. Стільсько було зруйновано і більше не піднялося рівня міста. У візантійських джерелах XVI столітті Стільсько згадується як центр Галицької митрополії.

З 2015 року археологічні пам'ятки Стільська та околиць входять до складу Історико-культурного заповідника "Стільське городище".

Центр городища з дитинцем, оточеним оборонними валами, знаходиться на горі, що підноситься над церквою Святої Параскеви у східній частині села. Про стародавні споруди городища нагадують назви урочищ "Золоті ворота" та "Княжа криниця".

У сусідньому селі Дуброва знаходяться центри язичницьких культів Стільського городища: Храм Сонця (або Жертвовий камінь, Дірявець) та печерений культовий комплекс білих хорватів. Останній є скелею з видовбаними печерами, в яких, імовірно, спочатку жили служителі язичницького культу, а потім – ченці-християни. У наші дні місцеві жителі перетворили келії на льохи, поставили двері, повісили замки та зберігають у них продукти.

Ще одне стародавнє святилище знаходиться у селі Ілів.

Велика синагога в Стрию побудована в 1817 році. Ґрати брами виконані у формі менори.

За радянських часів це був продовольчий склад. Наразі будівля синагога знаходиться у напівзруйнованому стані, реставрація поки що не планується.

Будівля колишньої стрийської гімназії збудована на початку ХІХ століття, хоча сама гімназія відкрилася лише в 1872 році як Стрийська імператорська вища реальна школа.

У 1919-1927 роках тут навчався майбутній лідер ОУН Степан Бандера та інші визначні особи.

Нині це Стрийський ліцей № 7. Перед будівлею встановлений пам'ятник Степанові Бандері.

Дерев'яна церква Архістратига Михаїла побудована в 1856 році (за іншими даними - в 1807 році).

Знаходиться в центрі села Воля-Задеревацька, біля цвинтаря.

Вирізняється простими формами. Поруч знаходиться невелика двоярусна дзвіниця.

Дерев'яна Церква Богоявлення Господнього в Орявчику збудована в 1865 році.

Виразний зразок бойківської архітектури ХІХ століття.

Парафія належить до Православної церкви України.

Греко-католицька церква Воскресіння Господнього збудована в Жидачеві у 1900 році на місці згорілої дерев'яної Воскресенської церкви. Освячена у 1901 році.

За радянської влади храм перейшов у розпорядження російської православної церкви, але залишився чинним, завдяки чому зберігся розкішний іконостас (1912 рік) та внутрішній розпис.

З 1990 року Воскресенська церква знову належить Українській греко-католицькй церкві. Тут зберігається чудотворна ікона Богоматері "Жидачівська Оранта".