Пам'ятки Тернопільської області

Музейний комплекс "Лемківське село" розташований в урочищі "Бичова" неподалік Монастирисьок.

Складається з кількох дерев'яних будівель, що відображають побут та культуру народності лемків.

У першому експозиційному будиночку "Лемківська світлиця" представлені старовинні ікони XIX-XX століть, вишиті рушники, сорочки, скатертини, священні ризи з церков Монастирищині, стародруки та інше.

У другому будиночку "Лемківська столярня" зібрані верстати та інструменти , а також житлова обстановка: ліжко, стіл, прядка, бамбетлі.

В "Будинку гончаря" можна побачити гончарну піч, гончарне коло, інструменти гончаря, а також виставку гончарних виробів.

В "Будинку кравчині" представлені меблі, швейна машинка, а також виставка ляльок у лемківських костюмах майстрині Ірени Криницької.

Поруч знаходиться "Садиба лемківського ґазди", каплиця, дзвіниця, колодязь.

Музейний комплекс включає Ватряне поле, на якому щорічно проходить фестиваль "Дзвони Лемківщини".

Музей-садиба Йосипа Сліпого - духовно-меморіальний комплекс у селі Заздрість.

Тут у 1892 році, в родині селянина Івана Коберницького-Сліпого народився патріарх Української греко-католицької церкви Йосип Сліпий, у миру Йосип Коберницький-Дичковський.

Він прийняв керівництво УГКЦ в 1944 році, після смерті митрополита Андрея Шептицького. В 1945 році був заарештований і перебував у радянських таборах до 1963 року. Помер у Римі в 1984 році. За заповітом прах його було перепоховано у крипті собору Святого Юра у Львові в 1992 році.

Музей Йосипа Сліпого підтримується зусиллями сестер ордена Святого Василя Великого.

Від музею до Зарваницького Марійського духовного центру веде Хресна дорога завдовжки 28 кілометри.

Будівля Народного дому збудована в Чорткові напередодні Першої світової війни коштом польської громади міста.

Народний дім служив центром розвитку культури та спорту – у будівлі була театральна сцена та спортивна зала. При Народному домі діяли аматорський театральний колектив та військово-спортивне товариство "Сокіл".

Тут робила свої перші кроки на театральній сцені українська актриса та співачка Катерина Рубчакова (Косаківна). її ім'ям назвай Чортківський районний будинок культури, який тепер розміщено у будівлі Народного дому.

Перед будинком встановлений пам'ятник Катерині Рубчаковій.

Будівлю нової ратуші в Чорткові зведено в 1926-1930 роках, коли стара ратуша на площі Ринок перестала вміщати адміністративний апарат магістрату, що розрісся.

Будівля в стилі конструктивізму з невисокою годинниковою вежею збудована під керівництвом польського архітектора Юзефа Кунцевського. Окрім магістрату, тут розміщувався поліція та пожежна охорона.

На площі перед ратушею встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

Нова синагога в Чорткові збудована в 1909 році віденським архітектором Гансом Гельдкремером.

На цьому місці була резиденція раббі Давида Моше Фрідмана, засновника чортківської династії хасидів.

Будівлю в орієнтальному стилі прикрашають дві бічні вежі. У 1910-1914 роках тут щорічно проводив богослужіння головний рабин з Відня чи Парижа, що приваблювало до Чорткова євреїв із багатьох міст України, росії та Східної Європи.

Зараз у будівлі синагоги розміщується центр науково-технічної творчості та дозвілля учнівської молоді.

Оборонна синагога в готико-мавританському стилі знаходиться на пагорбі в найстарішій частині Гусятина.

Побудована в XVІ сторіччі, коли в місті була значна хасидська єврейська громада. Спочатку будівля мала яскраво виражений оборонний характер, але багато в чому втратила його після реконструкції ХVІІ століття. В стінах першого ярусу збереглися гарматні бійниці.

Під час Другої світової війни будівля сильно постраждала. Пізніше синагогу відновили, розмістивши в її приміщенні краєзнавчий музей . Згодом музей перенесли в інше приміщення, будівля синагоги занепадає.

Особняк відомих польських юристів Громницьких у Підволочиську збудовано у ХІХ столітті.

На віллі Громницьких у 1919 році відбулася нарада Симона Петлюри з командуванням Української Галицької армії.

Наразі в особняку розташовується Підволочиський краєзнавчий музей імені Омеляна Ковча.

Дві зали музею присвячені історії визвольного руху ОУН-УПА. В експозиції 281 експонатів – особисті речі повстанців, зброя, фотографії, документи, макети, картини, триптих "Україна – непереможна".

Палац у стилі англійської неоготики збудований у Білокриниці поміщиком Чосновським у середині ХІХ століття на місці оборонного замку, закладеного в XVI князями Збаразькими.

Перший дерев'яний замок спалили татари, після чого Юрій Збаразький відбудував його у камені (збереглися стародавні підвали, земляні вали та один бастіон). На початку ХІХ сторіччя замок повністю згорів. Поміщик Чосновський, викупивши Білокриницю у Радзивіллів, реконструював одну із частин замку під парадну резиденцію.

Останнім господарем палацу був чиновник київського генерал-губернатора, таємний радник, граф Олександр Воронін. Після смерті Вороніна, згідно з його заповітом, Білокриницький палац було передано до сільськогосподарського училища. Нині це Кременецький лісотехнічний коледж.

У приміщенні гуртожитку коледжу відкрито невеликий музей історії Білокриниці, коледжу та самого палацу.

Палац Голуховських у Струсові розташований на мисі, утвореному петлею річки Серет.

Побудований у кінці XVIII сторіччя шляхтичами Лянцкоронськими, які вирішили розібрати старий, напівзруйнований струсівський замок. З каменю, отриманого під час розбирання замку, було зведено двоповерхову будівлю в стилі ампір.

В кінці ХІХ століття граф Юзеф Голуховський, син австрійського міністра внутрішніх справ та намісника Галичини Аґенора Голуховського, провів реконструкцію палацу. Інтер'єри були прикрашені ліпниною та різьбленим деревом, кришталевими люстрами та двометровими канделябрами (фрагменти декору збереглися).

Палац оточений балюстрадою, центральний портал має 6 колон, парковий фасад оформлений монументальними сходами. Від них до берега річки Серет спускається гарний парк, де росте 250-річна сосна чорна австрійська, пам'ятка природі державного значення.

Наразі на території садиби розміщена Струсівська школа-інтернат для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи.

Занедбаний палац у Колиндянах із двома вежами, що нагадують замкові, справді побудований на основі середньовічного замку, закладеного шляхтичами Стаменськими у XV сторіччі (за іншими даними у XVII столітті).

На початку ХІХ століття напівзруйнований на той час замок у Колиндянах перейшов до роду Альбіновських, від яких його успадкував шляхтич Корнел Городиський. Новий власник у 1840 році реконструював замкові вежі, а між ними спорудив двоповерховий палац у стилі пізнього класицизму. Його парадний фасад прикрашає великий портик із чотирма колонами іонічного ордера, а з боку парку розташований ризаліт, на якому раніше був балкон з видом на ландшафтний парк. В'їзна брама, ймовірно, збереглася від колишнього замку.

Під час Першої світової війни палац сильно постраждав, але у міжвоєнний період його відновив останній власник Людвік Городиський.

За радянських часів у будівлі розмістили технікум. До останнього часу біля садиби розташовувалася тракторна бригада, але зараз палац покинутий.

Палац графині Кароліни Дзембовської збудований у стилі неокласицизму архітектором Юзефом Гофманом до 1750 року.

Будівля витримана в романтичному стилі з елементами мавританського колориту. Навколо вілли англійським садівником Діонісієм Міклером було розбито парк.

В кінці ХІХ століття садиба належала графу Павлові Демидову. Нині – це середня школа №2.

Палацово-парковий комплекс у Микулинцях - один з небагатьох зразків палацової архітектури стилю ампір, що збереглися в Україні.

Палац заклала поряд із Микулинецьким замком Людвіка Потоцька у 1760-ті роки. Від первісної будівлі в палладинському стилі (ранній класицизм) збереглися оригінальні флігелі, сполучені з палацом напівкруглими галереями.

В середині ХІХ століття барон Ян Конопка вирішив створити у Микулинцях бальнеологічний курорт на джерелах сірководневих вод. Він ґрунтовно перебудував палац, надавши йому суворіші риси пізнього класицизму (ампір). Парковий фасад будівлі прикрашений восьмипіллястровим портиком коринфського ордену. Звідси ландшафтний парк крутими схилами спускається до річки, а ліворуч до нього примикають руїни замку. Парадна частина палацу підкреслена ризалітом із чотирма дерев'яними скульптурами атлантів і виходить на регулярний партер.

Останньою господаркою мікулінецького палацу була графиня Юзефа Рей.

Наразі тут розміщено Микулинецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню.

Пам'ятник давньоруському князю Данилові Галицькому, об'єднувачу західноукраїнських земель, встановлений у центрі Тернополя в 2002 році.

В середині XIII сторіччя Данило Галицький зумів об'єднати в своїх руках Галицько-Волинську державу, що дісталася йому в спадок від батька Романа Мстиславича, і в 1254 році став першим королем Русі. Також він був першим руським правителем, який зміг завдати поразки військам Золотої Орди. При ньому на руських землях почалося поширення західної культури, європейського типу державного та адміністративного управління.

Автор кінного пам'ятника Данилові Галицькому – скульптор Богдан Рудий.

Пам'ятник українському письменнику та громадському діячеві Іванові Франку встановлено у Тернополі в 1995 році.

Знаходиться у сквері за Домініканським костелом, на місці колишньої гімназії №1, де в  1902 році письменник зустрічався з тернопільськими гімназистами.

У Тернополі Франко бував неодноразово, зокрема. як кореспондент газети "Кур'єр львівський" на крайовій етнографічній виставці. У приміщенні Міщанського братства (тепер філармонія) він читав "Мойсея", часто зупинявся у готелі "Подільський" дорогою до села Вікно.

Автор пам'ятника Іванові Франку у Тернополі – скульптор Іван Сонсядло.

Перший у світі пам'ятник видатній оперній співачці Соломії Крушельницький встановлений у Тернополі в 2010 році.

Фігура прими відлита з бронзи на повний зріст. Пам'ятник висотою 3,8 метри важить 3,5 тони.

Автори композиції – скульптор Володимир Стасюк (Рівне) та архітектор Ізабелла Ткачук, які працювали спільно з тернопільськими художниками Данилом Чепілем та Анатолієм Водоп'яном.

Досі пам'ять української співачки, яка народилася на Тернопіллі, увічнювали лише бюсти у Львові та Мілані, де вона виступала у театрі Ла Скала.