Пам'ятки Львівської області

Садибу-музей Степана Бандери в селі Воля-Задеревацька відкрито в будинку, в якому в 1933-1936 роках жив Андрій Бандера, батько лідера ОУН.

Протягом цих років Андрій Бандера служив священиком у задеревацькому храмі Святого Архістратига Михаїла, займаючись легальною та підпільною діяльністю. Степан Бандера приїжджав до нього на канікули.

Пізніше в цьому будинку була школа.

Музей було засновано в перші роки незалежності України подругою сестри Бандери Анною Іванів. В першій кімнаті - родовід родини Бандерів. У другій - каплиця, де батько Степана хрестив дітей. У третій кімнаті – документи, фотографії, листівки ОУН-УПА.

Біля будинку закладено парк імені Степана Бандери. Реконструйована криївка - замаскований притулок повстанців.

Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові розташований у колишньому будинку співачки, який вона купила в 1903 році, перебуваючи в зеніті своєї творчої кар'єри.

Музей було відкрито з ініціативи її племінниці Одарки Бандровської у 1989 році після завершення реставрації будинку.

У відтворених інтер'єрах кімнат зібрано особисті речі співачки, концертні сукні, фотографії та документи. Експозиція розповідає про дитинство Крушельницької, історію її артистичної діяльності у Львові, Відні, Парижі, Варшаві, Мілані та на інших оперних майданчиках світу.

В музичному салоні музею регулярно відбуваються концерти.

Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького представляє видатну колекцію творів української національної культури та мистецтва.

Понад 175 тисяч експонатів віддзеркалюють еволюцію художньої культури України впродовж дев’яти століть. Особливу цінність має збірка сакрального мистецтва ХІІ–ХVІІІ століть.

Музей заснував у 1905 році греко-католицький митрополит Андрей Шептицький як "Церковний музей", у 1913 році урочисто передав його у дар українському народу. Роботу з організації музею очолював професор Іларіон Свєнціцький, активну участь у його розвитку брали Іван Франко, Михайло Грушевський та інші.

У просторих експозиційних залах основного музейного корпусу розгорнуто постійну експозицію "Українського мистецтва ХІІ – початок ХХ століття", що презентують перлини національної та світової мистецької скарбниці. Серед творів українського середньовічного сакрального мистецтва виділяються давні ікони: "Юрій Змієборець" (ХІV сторіччя), "Архангел Михаїл з діяннями" (ХІV сторіччя), "Свята Параскева П'ятниця" (ХІV століття), "Богородиця Одигітрія" (ХV століття) та інші. У книжкових фондах – Бучацьке Євангеліє (ХІІІ століття), Пандекти Антіоха (1307 рік), видання першодрукарів Швайпольта Фіоля, Франциска Скорини, Івана Федорова та інших. Також представлена графіка, скульптура, народне мистецтво.

Відділами Національного музею Шептицького є експозиція "Українське мистецтво ХХ століття" в історичному корпусі музею, художньо-меморіальні музеї Івана Труша, Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Леопольда Левицького, облаштовані у колишніх оселях та творчих майстернях цих видатних українських митців.

Національний музей-меморіал пам'яті жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відкрито у Львові в будівлі, яку протягом 85 років займали каральні органи різних влад.

Комплекс на перетині сучасних вулиць Бандери та Коперника споруджений в кінці ХІХ століття для австрійської жандармерії. Потім у будівлі розташовувалися в'язниці польської, німецької та радянської влади. В 1941 році тут було знищено найбільшу в Західній Україні кількість політв'язнів – 1645. За часів німецької окупації в будівлі розміщувалася слідча в'язниця Гестапо. Після Другої світової війни вона використовувалася радянськими карально-репресивними органами для утримання полонених повстанців. Після проголошення незалежності України, тут був розташований слідчий ізолятор СБУ.

Музейний комплекс "Тюрма на Лонцького" відкрито Центром досліджень визвольного руху та Службою безпеки України. Відтворено автентичну обстановку в'язниці. Комплекс включає камеру-одиначку, камеру смертників, кабінет слідчого. Представлені розсекречені "розстрільні списки", а також архівна справа одного з найвідоміших в'язнів - отця Миколи Хмілевського, керівника підпільної греко-католицької церкви та члена Української головної визвольної ради.

Екскурсії проводяться за попереднім записом.

Жовківська синагога - оригінальна і добре відома в світі культова споруда в стилі ренесансу з елементами бароко, що входила до системи міських укріплень. До синагоги примикали міські стіни та Єврейські ворота, а сама вона могла бути потужною оборонною вежею.

Побудована в 1698 році за сприяння короля Яна ІІІ Собеського на місці згорілої дерев'яної синагоги.

В 1941 році вибухом було зруйновано перекриття та інтер'єр.

До початку 1990-х років будівля використовувалася як склад. Наразі ведеться реставрація, планується відкриття Єврейського центру Галичини.

Палац у Буську в парку над Бугом, останнім власником якого був граф Казимир Бадені, збудований в 1810 році буським поміщиком Войцехом Мієром як житловий будинок і канцелярія.

Намісник Галичини Казимир Бадені придбав його в 1876 році та перебудував під власну літню резиденцію. Одночасно з палацом було закладено парк (зараз імені Івана Франка), алеї якого плавно спускаються до Бугу. Комплекс складається з основної двоповерхової будівлі та двох бічних крил. Окрасою палацу є двоярусний портик з колонами та балконом з балюстрадою. В інтер'єрах зберігся старовинний паркет, викладений сімома кольорами, а також ліпний герб графської родини Бадені.

У період після Другої світової війни тут розташовувалась військова частина. Наразі покинута будівля перебуває у власності Міністерства внутрішніх справ України. В травні 2016 року міністерство передало палац графа Бадені громаді міста Буськ. Внаслідок пожежі в листопаді 2016 року пошкоджено покрівлю та перекриття на площі 150 квадратних метрів.

Розглядається питання про реставрацію та створення музею.

Елегантна ренесансна будівля палацу була збудована для графа Сапеги, проте пізніше архітектор Ян де Вітте перебудував її для родини Любомирських.

З ХІХ сторіччя будівля належала українському товариству "Просвіта".

Зараз у приміщенні палацу Любомирських розташовується експозиція Музею старовинних європейських меблів та порцеляни (680 предметів) - філія Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

Романтичний палац у Роздолі до приходу більшовиків належав графському роду Лянцкоронських.

Палац збудовано 1874 року графом Каролем Лянцкоронським на місці старого садибного будинку, закладеного 1704 року львівським земським суддею Міхалом Жевуським.

Будівля у стилі французького ренесансу, спроєктована архітектором Іваном Левинським (за іншими даними – Юліаном Захаревичем), непогано збереглася до наших днів. Галереї палацу прикрашають медальйони із зображенням олімпійських богів.

Граф Лянцкоронський, захоплений античною культурою, багато подорожував Малою Азією і зібрав багату колекцію скульптури та живопису. Значна частина колекції згодом опинилася у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, а виявлені нещодавно у парку античні скульптури, які вважалися гіпсовими копіями, наразі зберігаються у Львівській галереї мистецтв.

За радянських часів на території садиби функціонував санаторій.

Наразі палац Жевуських-Лянцкоронських у Роздолі перебуває у приватній власності, планується реставрація.

Палац мистецтв "Вілла Б'янки" у Дрогобичі – яскравий зразок архітектурного стилю сецесії (віденського модерну) кінця XIX – початку XX століття.

Багато оформлена темно-зелена двоповерхова будівля належала доктору-рентгенологу Йозефу Ротту. Будинок описаний у новелі Бруно Шульца "Весна" як "Вілла Бьянки".

Зараз це будівля Палацу мистецтв, що належить музею "Дрогобиччина", і використовується як виставковий центр.

Тут представлені настінні малюнки Бруно Шульца, виявлені в 2001 році на "Віллі Ландау" в Дрогобичі.

Тематична виставка "Скарби графа Лянцкоронського" представляє понад 150 предметів високохудожніх творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва.

Також представлено український живопис ХХ століття.

Найрозкішніший палац Львова створений для впливових польських магнатів Потоцьких за проєктом спілки львівських архітекторів Людвіга Балдвіна-Рамулта, Юліуша Цибульського, Петра Гарасимовича та Леонарда Марконі.

Замовником був граф Альфред II Юзеф Потоцький, завершував будівництво його син Роман Потоцький. Палац у стилі історизму споєктовано за зразком резиденцій entre cour et jardin короля Людовика XIV епохи барокового класицизму, коли чітке планування поєднується із багатим зовнішнім оформленням.

Збереглися інтер'єри в стилі короля Людовика XVI. Зокрема, на першому поверсі розміщені парадні зали для прийому гостей, в оформленні яких широко використано ліпнину, позолоту, кольоровий мармур, розпис. За радянських часів тут розміщувався Палац одружень.

В 2007 році в Палаці Потоцьких відкрили Музей європейського мистецтва XIV-XVIII століть - відділ Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького. На другому поверсі представлено одну з найбагатших збірок творів європейського мистецтва в Україні, серед яких "Ловля коралів і перлів" Якопо Цуккі, "Платіж" Жоржа де ла Тура, "Портрет молодої патриціанки" Софонісби Ангішоли, "Алегорія Божественного милосердя" невідомого німецького художника XVІІ століття, "Відвідини Марії Єлизаветою" Яна ван Скореля, ескізи монументальних розписів Пауля Трогера, Йозефа Вінтерхальтера, Антона Франца Маульберча та інших.

На подвір'ї палацу Потоцьких відкрито парк мініатюрних замків. Архітектор Ігор Качор створив у масштабі 1:50 макети 8 фортифікаційних споруд, які існують зараз або існували раніше на історичних теренах України-Русі.

Червоноградська філія Львівського музею історії релігії розташовується в палаці Потоцьких, що є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Кристинопільський замок побудований у XVIII столітті за проєктом французького архітектора П’єра Ріко де Тірреджеллі для представників могутнього роду польських землевласників Потоцьких. У своїй архітектурі будівля поєднує два стилі: бароко та ранній класицизм.

Палац Потоцьких мав близько 40 кімнат, декілька салонів, велику бальну залу, китайський кабінет і бібліотеку. Архітектурний комплекс також включав будівлі кухні, броварні, винокурні, казарм, стайні та інші господарські приміщення. Нинішній вигляд палацу значно змінений в наслідок численних пожеж та перебудов.

Музей релігії розташовується у ньому з 1990 року. Основна експозиція розповідає про історія Кристинополя у ХVІІ-ХІХ століттях та про його засновників.

Також представлена колекція вишиванок та іншого одягу колишнього Сокальського повіту, старовинні предмети побуту, макет палацового комплексу.

У підвалі виставлені зразки цегли, яка застосовувалась під час будівництва палацу.

Витончений палац в англійському стилі збудувала в Бродах у 1909 році графиня Тишкевич.

Палац Тишкевичів знаходиться в передмісті Старі Броди, на березі мальовничого ставка. Невелика двоповерхова будівля з колонадою багато прикрашена ліпниною. Інтер'єри не збереглися.

Наразі тут знаходиться Бродівський держлісгосп, який підтримує будівлю та територію в порядку.

Садиба у селі Вишня з ХІХ століття належала польському комедіографу Александеру Фредро, дідові митрополита Андрея Шептицького, одного з найшанованіших предстоятелів Українсбкої греко-католицької церкви.

До наших днів збереглися палац у стилі неоренесансу, збудований у 1835 році, флігель з баштою, парк зі ставком та господарські споруди. Нині тут розташовується аграрний коледж.

У палаці збереглася пишна ліпнина у зовнішній та внутрішній обробці, старовинні сходи, кілька кахлевих печей, книжкові шафи з бібліотеки письменника.

Відкрито кімнату-музей Александера Фредро та Андрея Шептицького. В експозиції представлені оригінальні меблі, а також макет палацу, виготовлений студентами Варшавської політехніки.

Триповерхова кам'яниця на розі площі Ринок та вулиці Ставропігійської є однією з найстаріших будівель центральної частини Львова.

Збудована у стилі пізнього ренесансу в 1593 році. Саме в цьому будинку заможний флорентійський купець Роберто Бандінеллі в 1629 році відкрив першу у Львові пошту. Пізніше власниками були були місцеві вірмени, австрійці, поляки.

Зараз "Палаццо Бандінеллі" є відділом Львівського історичного музею, що відтворює житлові інтер’єри, характерні для побуту заможних львів’ян XVII–XVIII століть.

До уваги відвідувачів – зала для урочистих прийомів, а також анфілади кімнат: вітальні, галереї парадного портрету, кабінету, їдальні тощо. В кімнатах експонуються зразки меблів ручної роботи, порцелянового та фаянсового посуду з Європи, Китаю та Японії, колекція столового срібла, живописні полотна.

Окрасою колекції є ткані шпалери, виготовлені на індивідуальне замовлення короля Франції Людовіка XVI. Велику цікавість викликає інтер’єр кухні, де зібрано зразки старовинного металевого посуду.

Раніше в Палаццо Бандінеллі розміщувався музей "Королівська пошта", що розповідав про розвиток поштової служби на Галичині, будівництво поштових трактів, відкриття поштових станцій з готелями, появу диліжансів та листоноші.

Колона Адама Міцкевича – один з двох пам'ятників видатному польському поетові, створеним в Україні до його сторіччя (другий знаходиться в Івано-Франківську).

Ідею проєкту монумента як колони запропонував письменник Адам Креховецький. Урочисте закладання першого каменю в постамент на Маріацькій площі (зараз площа Адама Міцкевича) відбулося в день століття Міцкевича в 1898 році.

Спорудження монумента тривало п'ять років, він був відкритий 30 жовтня 1904 року. Вважається одним з найкращих пам'ятників Міцкевичу в світі.