Пам'ятки Черкаської області

Надзвичайно мальовничий Буцький каньйон на Черкащині утворений високими скелястими берегами річки Гірський Тикіч.

Річка прорізала собі русло у гранітних відкладах, вік яких близько 2 мільярдів років. Каньйон вузький (місцями 20-40 метрів), глибокий (до 20 метрів), звивистий і довгий (близько 1 кілометра). Починається від штучного двометрового перекату колишньої греблі ГЕС, який називають водоспадом Вир.

Кам'яними напливами берегів, між якими річка біжить по порогах, можна милуватися в центрі села Буки, з мосту через Гірський Тикич.

Збереглися руїни водяного млина ХІХ століття та гідроелектростанції 1929 року.

Нижче за течією знаходиться сам Вир - глибоке місце русла річки, висвердлене вирами. Далі можна знайти найцікавіше місце, де високі гострі скелі дуже мальовничо нависають прямо над водою, створюючи абсолютно нехарактерний для центральної України краєвид, схожий на фіорд.

Вздовж усього Буцького каньйону є зручні майданчики для пікніків (у теплі вихідні буває багато народу).

Державний історико-архітектурний заповідник "Стара Умань" об'єднує 68 об’єктів історико-культурної спадщини в центральній частині міста Умань.

Адміністрація і виставковий зал розташовуються в приміщеннях Василіанського монастиря - найдавнішої будівлі міста. Монастир збудував воєвода Київський Францішек Салезій Потоцький у 1764-1784 роках для греко-католицького монастиря з василіанським училищем, яке стало колискою поетів "української школи" у польській літературі.

Після ліквідації Польської держави 1832 року та конфіскації маєтків власника Умані графа Потоцького василіанську школу було закрито, будівлі монастиря використовувалися для адміністративних цілей. За радянських часів тут перебувала військова частина.

З 2006 року в колишньому монастирському комплексі розміщується адміністрація Державного історико-архітектурного заповідника "Стара Умань" з виставковими залами, в яких проводяться тимчасові виставки.

У підземних приміщеннях організовано туристичний маршрут "Таємничі підземелля Василіанського монастиря".

Також в заповіднику можна замовити міські екскурсії "Вулицями старої Умані", "Умань в роки Другої світової війни", "Умань і хасиди".

Локацію з географічними координатами 49*01"39" північної широти та 31*28"58" східної довготи в 2005 році офіційно затверджено як географічний центр України рішенням Державного комітету природних ресурсів згідно з результатами досліджень НДІ геодезії та картографії.

До того вважалося, що географічний центр України знаходиться поряд із селищем міського типу Добровеличківка Кіровоградської області, де ще в 1989 році було встановлено пам'ятний знак. Точці в Добровеличківці присвоїли інше почесне звання - геометричний центр України.

Згідно з уточненими даними, центр України розташований посеред поля на схід від Шполи, поряд із селом Мар'янівка. Локація знаходиться за 3 кілометри від траси Н-16 "Черкаси - Умань", за залізничними коліями - на цьому місці встановлено невеликий пам'ятний знак.

Прямо навпроти повороту з траси до Мар'янівки в 2012 році розпочато будівництво історико-туристичного комплексу "Географічний центр України". Раніше на в'їзді до Шполи з боку Сміли було встановлено гранітну пам'ятку з контуром території України, відмітками Києва, Шполи та Мар'янівки та написом "Шполянщина - географічний центр України".

Державний історико-культурний заповідник "Трахтемирів" створений у 1994 році на місці однойменного старовинного козацького села.

Розташований на мальовничому півострові, утвореному крутим вигином Дніпра навпроти Переяслава. Тут виявлено скіфські та ранньослов'янські поселення. У князівські часи на цьому місці стояло літописне давньоруське місто Заруб.

У 1147 році згадується Трахтемирівський монастир, збудований на місці зруйнованого татарами Зарубського монастиря. У 1576 році при монастирі було створено госпіталь для старих і немічних козаків. Через два роки польський король Стефан Баторій, заснувавши реєстрове козацьке військо, заповів козакам Трахтемирів.

Було збудовано Трахтемирівську фортецю, яка стала неформальною козацькою столицею – тут обирали гетьманів, приймали послів, зберігали припаси. Також вона неодноразово була форпостом народних повстань. У 1665 році під час придушення одного з повстань місто та монастир було зруйновано.

На околиці села Трахтемирів зберігся козацький цвинтар, на місці монастиря в урочищі Церковщина встановлено хрест, залишки фортеці не знайдено.

Нині більша частина території належить приватному Аграрно-екологічному об'єднанню "Трахтемирів", яке використовує заповідні землі як елітні мисливські угіддя. У мальовничому місці, поруч із колишнім піонерським табором, збудовано великий мисливський будинок у замковому стилі (згорів у 2015 році). Неподалік від нього росте дерево у формі тризуба, поруч із яким встановлено пам'ятний знак.

У селі збереглося кілька будинків, в одному з яких постійно мешкає родина пустельника на прізвисько "Скіф".

Костел святої Анни в Тальному споруджено в 1702 році родиною Потоцьких, яка володіла містом у XVIII-XIX століттях.

За радянської влади костел було закрито, будинок використовувався для господарських потреб.

У 1992 році святиню повернуто католицькій громаді міста, відреставровано під керівництвом художника Кулагіна.

Могила цадика Раббі Нахмана (Брацлавського) в Умані - одна з найшанованіших святинь хасидів, місце щорічних масових паломництв.

Засновник бресловської течії хасидизму (ортодоксальної гілки юдаїзму) цадик (праведник) Раббі Нахман, згідно з його заповітом, у 1810 році був похований на території єврейського цвинтаря в Умані.

Під час Другої Світової війни могила цадика Нахмана була знищена, за радянських часів на місці цвинтаря було збудовано житловий мікрорайон. Після 1991 року на це місце стали регулярно приїжджати хасиди з усього світу, навколишні будинки були частково або повністю викуплені, на місці могили Нахмана в Умані спорудили тимчасову синагогу. Згодом тут побудували найбільшу в Україні синагогу на 7 тисяч осіб.

Кожен вересень, під час святкування Рош Ха-Шана (єврейського Нового року), цей район, заповнюючись паломниками, набуває яскравого близькосхідного колориту.

Знаменитий парк "Софіївка" в Умані - шедевр садово-паркового мистецтва світового рівня, зразок пейзажної композиції води, землі, архітектурних споруд та скульптур.

Закладений у 1796 році графом Станіславом-Феліксом Потоцьким та подарований на день народження своїй дружині, красуні-гречанці Софії в 1802 році.

Парк у романтичному стилі з використанням сюжетів римської та грецької міфології побудував бельгійський військовий інженер Людвіг Метцель. На той час "Софіївка" включала Великий водоспад із залізним містком, Амстердамський шлюз, вирубаний у скелі, грот Лева (або Громовий), Грот Венери з водоспадом, басейн Рибки, Верхній та Нижній ставки, підземну річку. Стикс та інших. Потім з'явилися: вхідні ворота (1850-1852 роки); павільйон флори (1842-1844 роки); рожевий павільйон на острові Любові (1850-1852 роки) у стилі ренесансу; Китайська альтанка (1841 рік).

Оригінали паркової скульптури з парку "Софіївка" виставлені в готелі-музеї біля центрального (старого) входу. Навпроти автовокзалу розташований новий вхід та магазин, який торгує саджанцями.

У вихідні буває великий наплив народу.

Романтичний палац-замок графів Наришкіних-Шувалових в місті Тальне – один із найцікавіших палаців Черкащини, пам'ятка архітектури національного значення початку XX століття.

Садиба у Тальному була закладена ще в 1725 році графом Францішеком Салезієм Потоцьким, проте найбільшого розквіту досягла за Петра Шувалова. Саме він у 1902-1907 роках звів двоповерховий палац у формі французьких мисливських замків епохи Ренесансу за проєктом відомого данського архітектора Андреаса Клемменсена. Графський герб з єдинорогом прикрашає головний фасад будівлі.

Шувалов був одружений з Софією Наришкіною, донькою графа Льва Наришкіна, який, у свою чергу, отримав маєток як приданий від своєї дружини Ольги Потоцької, донька знаменитої Софії Потоцької, на честь якої було збудовано уманський парк "Софіївка". Біля палацу збереглися надгробки з могил Софії, Петра та Павла Шувалових.

Палац розташований посеред англійського парку "Тальнівського" XVIII-XIX століть, що є пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. На території садиби збереглися й окремі споруди другої половини ХІХ століття: фундаменти старого палацу, підвал старої кухні, льох, будинки садівника та лісника тощо.

За радянських часів у палаці розміщувався музей хліборобства, оскільки на території міста було знайдено велике поселення трипільської культури, яку вважають найдавнішою хліборобською культурою у світі.

З 2022 року палац і парк перебувають в управлінні комунального підприємства "Тальнівський палацово-парковий комплекс Шувалових". У палаці багато років триває реставрація, планується створення музею. Про відвідування потрібно домовлятися з охороною.

Патріотичний музей російсько-української війни у Черкасах заснований військовослужбовецем 118-ї бригади тероборони, волонтером Олексієм Святенком у 2018 році. Розтащовується на території автотранспортного підприємства.

В музеї зібрано сотні зразків зброї, боєприпасів та амуніції із зони бойових дій від початку війни 2014 року до наших днів. Зокрема, можна побачити тубуси від ПТРК "Джавелін", NlAW і "Фагот", гільзи від американської БМП "Бредлі", набої до мінометів, танків та гармат, різноманітна стрілецька зброя. Також представлені фрагменти російської ракети від РСЗО "Ураган", рештки збитого над Черкащиною безпілотника Shahed, зразки російської військової форми.

Окрема частина музею присвячена Дмитру Коцюбайлові "Да Вінчі", який загинув у березні 2023 року.

Біля входу в музей стоїть евакуаційна автівка, якою користувалися бійці ДУК "Правий сектор" під час боїв за Донецький аеропорт у 2014 році та в інших гарячих точках.

Історичний музей Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника розташований на території палацу Станіслава Понятовського у Корсуні-Шевченківському, працює на правах науково-дослідного відділу заповідника.

Понад 2000 експонатів у шести залах розкривають історію Корсунщини в контексті історії всієї України від найдавніших часів до сьогодення. Представлені фрагменти трипільської кераміки, речі з кіммерійського й скіфських поховань, слов’янські прикраси, польська гармата, обладунки й озброєння поляків, українців і московських стрільців.

Також експонуються речі з палацу Станіслава Понятовського.

Наочне уявлення про ключові історичні події краю дають діорами "Антикріпосницьке повстання 1855 року на Корсунщині" та "Корсунська битва 1648 року".

Окремі розділи експозиції розповідають про колективізацію і Голодомор, про участь корсунців у Першій і Другій світових війнах, Українській революції 1917-1921 років і в російсько-українській війні.

Палацово-парковий комплекс у Корсуні, на островах посеред річки Рось, заснував у 1782 році князь Станіслав Понятовський як власну літню резиденцію.

Палац Понятовського було збудовано в 1787-1789 роках на основі старої польської фортеці князів Вишневецьких, що у свою чергу створювалася на городищі давньоруського Корсуня. Проєкт палацу в стилі неоготики розробили архітектори Жан-Анрі Мюнц та Ян Ліндсей.

Новий власник палацу князь Павло Лопухін в середині ХІХ століття значно змінив його архітектуру, надавши йому рис російського романтизму з елементами неоготики та класицизму. Останніми власниками корсунської садиби були князі Лопухіни-Демидови.

Після радянсько-української війни садиба дивом збереглася, донині дожила майже без змін. Відомий силует палацу Понятовського створюють кілеподібні кокошники, над якими височіють вежі-бельведери. Поруч знаходиться великий триповерховий флігель (1782-1783 роки), який поєднувався з палацом Ордерною галереєю. В'їзна брама в формі французької оборонної архітектури зведена в середині XIX століття (у підвалах працює кафе). Збереглися інші садибні будівлі: службовий корпус, "швейцарський будинок", православна каплиця.

Більшу частину острова Коцюбинського зараз займає розкішний ландшафтний парк (площа 100 гектарів, 80 видів дерев та чагарників) із містками, альтанками, скульптурами та романтичним гротом. Особливо він гарний навесні, під час цвітіння бузку.

В радянський час в приміщенні палацу Понятовського розмістили експозицію музею історії Корсунь-Шевченківської битви. На майданчику перед палацом експонувалася виставка військової техніки. В квітні 2022 року на засіданні науково-методичної ради Корсунь-Шевченківського заповідника було ухвалено рішення про демонтаж експозиції музею історії Корсунь-Шевченківської битви і зміни його назви на "Мілітарний музей" зі створенням нової експозиції в палаці Понятовського.

В новій експозиції представлені роботи митців різних часів і різних напрямків, стилів, технік. Це, зокрема, роботи невідомих нам італійських скульпторів ХVІІІ століття (свого часу вони прикрашали палац), італійського гравера Доменіко Кунего, українського художника Івана Сошенка,  італійського скульптора Луїджі Йоріні, угорського художника Сигізмунда Бубікса, літографія з роботи польського художника українського походження Юліуша Коссака, роботи місцевого художника Геронтія Бондаренка й українських митців ХХ-ХХІ століття Миколи Прокопенка, Бориса Федоренка, Сергія Шишка, Андрія Чебикіна, Сергія Дуплія, Оксани Тимків.

Також можна побачити проєкти палацу й палацового ансамблю, оригінали яких зберігаються в Кабінеті малюнків Бібліотеки Варшавського університету; світлини інтер’єрів палацу кінця ХІХ – початку ХХ століття; копії малюнків і літографій ХVІІІ і ХІХ століття, зокрема, Жана-Анрі Мюнца, польського художника Наполеона Орди, Ванічека, французьких літографів Франсуа-Жозефа Дюпресуара і Євгенія Гюго, польського художника Адольфа Козарського.

В окремій залі експонуються вироби порцеляни й кераміки з колекції громадянки Канади Олени Берикул-Криворучко, що презентують 20 країн світу. Найбільше виробів з Англії, Японії, Китаю, Італії, Німеччини, США, Франції. Окремий зал також присвячений сакральному мистецтву, де серед інших ікон представлена ікона іконописця Григорія Стеценка, батька композитора Кирила Стеценка, та ікони, відреставровані художницею, іконописцем Оксаною Тимків.

Експозицію доповнюють музейні предмети побуту, що характеризують епоху ХVІІІ – ХІХ століття.

Експозиція мілітарного музею створена в 11 залах третього поверху флігеля палацу. У першій залі мілітарного музею розкриваються дві теми: "Перша світова війна в українському вимірі", "Збройна боротьба під час Української революції 1917–1921 років і визвольних змагань 1920–1930-х років за утворення та збереження незалежної української держави".  Наступні чотири зали експозиції присвячені історії Другої світової війни в українському вимірі. Значна увага буде приділена висвітленню національного руху опору. Частина шостого залу присвячена подіям Революції Гідності. В наступних експозиційних залах репрезентовані події російсько-української війни. Остання зала експозиції – Пантеон Слави корсунців, котрі загинули на російсько-українській війні, захищаючи суверенітет, територіальну цілісність та європейське майбутнє України.

Археологічний музей Чигирина розташований у відреставрованому одноповерховому будинку кінця ХІХ - початку ХХ століття.

В експозиції представлені предмети матеріальних культур, що існували на території Середнього Подніпров'я. Зокрема, скіфська зброя та обладунки, знайдені на території скіфських городищ у Холодному Яру. В чотирьох експозиційних залах зберігається понад 600 унікальних експонатів.

На подвір'ї встановлено пам'ятник Леніну, знятий з постаменту біля підніжжя Замкової гори в Чигирині.

Черкаський міський археологічний музей Середньої Наддніпрянщини створено в 2016 році на основі археологічної колекції черкаського історика Михайла Сиволапа, в якій кілька десятків тисяч знахідок усіх епох та культур з території Середнього Подніпров'я, починаючи з палеоліту та закінчуючи козацькими часами, а також предметами ХVІІІ-ХХ століть.

Представлені як викопні артефакти, так і предмети традиційної української культури, які ще не встигли побувати в землі.

Планується нумізматична боністична експозиція.

Археологічний музей Середньої Наддніпрянщини в Черкасах тимчасово розміщується в одному із приміщень кінотеатру "Україна". В майбутньому музею буде надано окреме приміщення в одному із історичних особняків Черкас.

Найбільший у Європі буддистський храм "Білий Лотос" заснований у Черкасах в 1988 році, збудований у 1990-х роках послідовниками школи кунг-фу "Ша-Фут-Фань".

Його прообразом є буддистський храм у Лаосі. Архітектурний проєкт храмового комплексу започаткував голова черкаського товариства буддизму Володимир Скубаєв. За легендою, при закладці фундаменту знайшли стародавній камінь, на якому зображений Будда в масці воїна. На вході в келії встановлено дві постаті воїнів, привезені до Черкас із Тибету. В ритуальній залі підлога застелена килимами, стіни прикрашені деревом та оксамитом.

Послідовники буддизму вивчають тут тайський бокс та кунг-фу.

По неділях у "Білому Лотосі" проводяться екскурсії, чайні церемонії. Можлива організація весільної церемонії.

Будинок дяка, в якому навчався грамоти Тарас Шевченко.

Єдине будівля на території села Шевченкове, що збереглася в оригіналі з тарасових часів.

Будинок збудований у 1782 році, відреставрований у 1999 році. Поміщений у скляний павільйон.